§2. ФОРМУВАННЯ СТРІЛЕЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ СС «ГАЛИЧИНА»

У 1943-1944 рр. на фронтах Другої світової війни склалася якісно нова воєнно-політична ситуація. Вона в значній мірі визначалася наступом радянських військ на східному театрі бойових дій. Війська Німеччини терпіли поразку за поразкою. Матеріальні та людські ресурси рейху були на грані виснаження.

Очевидна річ, що за таких обставин нацистське керівництво змушене було переглянути свою політику на окупованих територіях, у першу чергу на сході, в тому числі й у Східній Галичині, що перебувала у складі Генеральної Губернії, використавши природну готовність патріотично налаштованого українського населення протистояти більшовицькій експансії. З іншого боку серед українських політичних сил визрівало розуміння необхідності об'єднання зусиль у боротьбі з ворогом української державності. На жаль, цей процес, зумовлений гіркими уроками попереднього протистояння, переживав початкову стадію, а швидкоплинний перебіг подій у краї не сприяв його розвиткові.

Тема збройного опору більшовицькій загрозі, що нависла над краєм, не сходила зі сторінок східногалицьких часописів протягом усього часу Другої світової війни. Уже восени 1941 р., повідомляв часопис «Бережанські вісті», Український Краєвий Комітет проголосив набір добровольців до окремої української частини у складі німецької армії.17 Необхідність формування українських військових частин у складі вермахту обґрунтовувалась тим фактом, що Україна в умовах мирного часу потребувала не менше півмільйонної, а в умовах воєнного часу восьмимільйонної армії. Крім цього, було потрібно 300-400 тис. офіцерів та молодших командирів. Сподіватись на українців, які проходили службу в складі Червоної Армії, не доводилось. Оскільки основна частина українців, зазначав часопис «Бережанські вісті», проходила службу за межами України, зрештою не всі вони були готові стати на службу в українській армії.18 Отже, частина національного керівництва сподівалася, спираючись на підтримку з боку німецької влади, закласти основу української армії.

Німеччина на початкових етапах Другої світової війни негативно ставилася до спроб сформувати у складі своєї армії українські збройні підрозділи. Однак несприятливі військово-політичні обставини 1943-1944 рр., викликані поразками на фронтах, змусили нацистів переглянути своє ставлення до використання ненімецьких збройних формувань у війні, у першу чергу на німецько-радянському театрі бойових дій.

З ініціативи губернатора Галичини Отто Вехтера, підтриманої Українським Центральним Комітетом, весною 1943 р. розпочався процес формування стрілецької дивізії СС «Галичина». Процеси, пов'язані з утворенням дивізії «Галичина», були неоднозначно зустрінуті українським суспільством та оцінені істориками. Як згадує сучасник тих подій, пізніше вояк цієї дивізії Петро Новосад, з приводу цього формування висловились різні погляди.19 Одні вважали, що вона відповідає інтересам майбутнього України. Хоча у складі такої потужної мілітарної машини, якою був вермахт, одна дивізія погоди не робила, проте саме в ній українському юнацтву надавалася можливість пройти належний військовий вишкіл, здобути потрібні знання, оволодіти сучасною зброєю, загартувати волю. Таке військове формування, на думку його прихильників, могло закласти основи української армії, без якої не змогла б існувати самостійна держава. Противники свою позицію пояснювали, виходячи з факту, що німці, терплячи поразку за поразкою, хочуть використати українців для свого порятунку, а дивізії суджено стати гарматним м'ясом у бійні між фашизмом і більшовизмом. Крім цього наголошувалось, що расистська політика окупантів спрямовувалась на винищення еліти української нації. Постійні арешти, депортації у концтабори, розстріли патріотів, вивезення на примусові роботи до Німеччини — все це показало справжнє обличчя будівників «нового порядку» в Європі.

Спогади Костя Паньківського засвідчують теж неоднозначну оцінку серед політичних сил: «Вже з перших днів після проголошення почалась також агітація проти того, щоб іти до дивізії, що більше, проти самої ідеї дивізії. Большевики були, без сумніву, за кулісами кожної акції, що була проти них, але весною 1943 р. вони не мали поважних впливів серед нашого громадянства. Дійсна акція йшла з боку бандерівців. Почався галас, мовляв, дивізію творять інтервентціоністи, люди, які шукають собі у німців кар'єри й наживи коштом крові своїх земляків. Появились летючки проти дивізії, в яких уміло використано всі слабкі місця і труднощі дивізії, передусім факт, що дивізія мала бути німецькою частиною, в німецькому мундирі, під німецьким командуванням... Знецінювано вартість німецького військового вишколу, підкреслюючи вартість партизанки. В німецьких колах, зокрема в оточенні губернатора, появилися панічні настрої. Що ж буде, коли справа покінчиться невдачею?! Щоб протидіяти й успокоїти німців, затривожена Військова управа видала вже у травні інформаційний заклик про формування галицької дивізії».20

Аналіз опублікованих джерел та історичних досліджень дає підстави стверджувати, що дивізія «Вафен СС «Галичина» постала як українська збройна сила для боротьби з більшовицькою армією.21 На сторінках східногалицьких періодичних видань знаходимо чисельні підтвердження масовості зголошення українців до служби в дивізії.22 Урочистий акт відбувся в адміністрації губернатора 28 квітня 1943 р. У будинку колишнього намісництва в залі засідань палати намісника на вул. Дистрикту, 14 у Львові зібралися представники влади, націонал-соціалістичної партії, війська, представники Українського Центрального Комітету, голови Українських окружних комітетів, комбатанти Української Галицької Армії, представники преси.23 О 9 годині 25 хвилин зранку в залі засідань появився губернатор О. Вехтер. Серед почесних гостей, присутніх на урочистостях з приводу формування стрілецької дивізії, був і відомий український генерал Віктор Курманович.

Виступаючи з промовою, губернатор відзначив, що формування з'єднання добровольців з галицьких українців здійснюється за пропозицією рейхсфюрера СС та згодою А. Гітлера. І вже не раз усі прошарки населення висловлювали бажання не тільки, як селяни на полі, робітники у промисловості, співпрацівники органів влади, члени поліції, але як вояки зі зброєю в руках стати на боротьбу проти більшовизму, таким чином, взяти участь у боротьбі задля безпеки своєї батьківщини й майбутнього Європи.24 Шеф уряду Генеральної Губернії Бауер привітав присутніх, зокрема міністра внутрішніх справ губернії Льозакера, генерала поліції Кауфмана, провідника УЦК Кубійовича та генерала Курмановича з нагоди початку формування дивізії.25 Було зачитано також привітальний лист колишнього командуючого 2 корпусу УГА генерала Кравса.

Володимир Кубійович наголосив, що державним актом, який дав життя дивізії «Галичина», здійснюється одне з найщиріших бажань українського народу — зі зброєю в руках взяти участь у боротьбі з більшовизмом. Це є бажанням і прагненням не тільки провідних кіл, але цілого народу, оскільки більшовизм є його найбільшим ворогом і несе йому не лише матеріальну й духовну руїну, а й національну смерть. Від імені українських комбатантів та Військової Управи Михайло Хронов'ят висловив подяку губернаторові та німецькому урядові за можливість зі зброєю в руках поруч з іншими націями виступити проти спільного ворога: «Український народ і вся українська молодь невимовно вдячні Вам за те, що Ви даєте нам змогу помститися за мільйони жертв, замучених НКВД в Сибірі або вигублених зорганізованим голодом». А член новоствореної Військової Управи мітрат о. Василь Лаба, виступаючи, поставив риторичне запитання: «Чому маємо радіти в цей важкий час?» і дав відповідь: «Бо за згодою фюрера Великонімеччини, ми дістаємо змогу створити стрілецьку дивізію. А це воскресіння Української Галицької Армії... Ми дістаємо змогу взяти участь у боротьбі з більшовизмом. Це єдиний засіб здобути волю».

О 2 годині 15 хвилин того ж дня, пройшовши вулицями Львова: Дистрикту, Бернадинською площею, Адольфа Гітлера, Казимирівською і Парковою, оточений кордоном української поліції, — губернатор Вехтер прибув до кафедрального собору св. Юра, де Високопреосвященний кир Йосип Сліпий разом з криштоланом о. Романом Лободичем і о. Гавриїлом Костельником, під хоровий спів, диригований Северином Сопруном, відправили читану архієрейську службу Божу. Після загальних урочистостей з приводу державного акту, що поклав початок дивізії «Галичина», губернатор, повідомляв журнал «Наші дні», прийняв членів Військової Управи. Визначаючи завдання управи, начальник адміністрації дистрикту Бауер заявив, що вона створена, як орган губернатора. Однак членів Військової Управи губернатор затвердив за поданням Українського Центрального Комітету. До її складу ввійшли: А. Бізанц, О. Навроцький, Є. Пиндус, С. Волинець, В. Лаба, М. Хронов'ят, І. Рудницький, М. Кушнір, З. Зелений, Л. Макарушка, А. Палій, Ю. Крохмалюк.

Уже перші дні з часу проголошення акту про формування дивізії дали сотні добровольців. З цього приводу часопис «Рідна земля» та його окружні відгалуження зазначили: «З нагоди маніфестаційного зібрання українських комбатантів, що відбулося у залі Інституту народної творчості у Львові 2 травня, після його закінчення почався зараз-таки у другій залі набір добровольців до СС Стрілецької Дивізії Галичина. Перший зголосився провідник Українського Центрального Комітету професор Володимир Кубійович, вся Військова Управа, керманичі культурних і господарських установ, а вкінці 100 комбатантів».26 О 14 годині 2 травня у приміщенні магістрату на першому поверсі почала працювати набірна комісія, на котру вже чекала група юнаків. На відкриття урядової набірної комісії прибули: провідник УЦК В. Кубійович, посадник Степан Біляк та всі члени Військової Управи. Першим добровольцем став студент Пікус. За повідомленнями, що поступали до органів влади, набір до «Галичини» з великим успіхом проходив як у Львові, так і у краї в цілому. До лав дивізії масово зголошувались старшини, підстаршини, вояки. Чисельні підтвердження цієї масовості знаходимо на сторінках «Львівських вістей».27

Почесним головою Військової Управи губернаторський уряд призначив Віктора Курмановича. На урочистому засідання, що відбулося 4 травня о 2 годині, в якому взяли участь губернатор Вехтер, шеф уряду Бауер, полковник Бізанц, отаман Лянг, керівник відділу пропаганди Вергуц, уповноважений шефа преси у Галичині Леман, представники Військової Управи сотник Навроцький, Пиндус, Крохмалюк і представники львівської української преси, наголошувалось, що призначення Курмановича — це символ продовження боротьби з більшовизмом під проводом генерала.28

Політичною силою, що стояла за кулісами створення стрілецької дивізії СС «Галичина», був Український Центральний Комітет. Його провідник В. Кубійович, визначаючи мету створення цього збройного підрозділу, зупинившись на військових традиціях українського народу, який у давнину був відомий, як народ купців та воїнів, а пізніше став відзначатися покірністю, наголосив: «Врешті буйно спалахнула в наших визвольних змаганнях психологія такого сумирного гречкосія, якому чужа й далека вояцька постава: почала була в останніх роках, щораз більше закорінюватися. А наші вороги всіма засобами той процес піддержували. Коли й були спроби протесту, то вони звертали знов у другу крайність й прибирали форму безумного і безцільного бунту сліпої неоформленої стихії».29 Це переломний момент в українському національному житті, оскільки «створено кузню, що в її горнилі серед суворої дійсності має переформуватися психіка нашого народу. Сьогодні в дисциплінарних лавах серед наших добровольців у вишкільних таборах творяться нові духові вартості, оживають старі вояцькі традиції».

Хоча у багатьох випадках німецька окупаційна влада ігнорувала УЦК, його провідник В. Кубійович виступив з відозвою у справі творення дивізії: «Українська молоде! З особливою увагою звертаюся до тебе вступати до СС «Галичина». Українські громадяни! Час вичікувань, час повних утоми страждань скінчився. Настала велика пора збройного чину і для нашого народу. Поруч геройської армії Великонімеччини та добровольців інших європейських народів виступаємо і ми до святої боротьби проти найбільшого нашого національного ворога та смертельної загрози всього культурного людства».30

Помістили часописи і звернення почесного голови Військової Управи, прославленого генерала Віктора Курмановича, який підкреслив: «Почесна служба в СС Стрілецькій дивізії «Галичина» — це не лише нагода, але обов'язок. Вступаючи свого часу в ряди геройської УГА, ми присягали боротись до остаточної перемоги над нашим ворогом. Тоді ми того не довершили, бо не могли, сьогодні можемо, тому мусимо. Коли я слухав промови в історичний день 28 квітня 1943 року, коли читав відозви, розліплені на мурах наших міст, я не міг опанувати однієї сумної думки — чому цей великий день застав мене 67-річним старцем. Але я вірю, що Ви всі, які ще в силі втримувати в руках кріс, всі, як один, станете під гордий стяг цієї Дивізії».

Щоб протистояти агітації проти утворення та вступу до стрілецької дивізії, Військова Управа оприлюднила інформаційний заклик: «Українці Галичини. Від 28 квітня 1943 р. йде підготовка створити дивізію з галицьких українців. Для керування цією справою створено у Львові Військову Управу з колишніх старшин Української Галицької армії, на кожний повіт призначено одного старшину УГА як уповноваженого Військової Управи. По всій Галичині, по її містах і селах, відбувалися численні народні збори та ділові наради. На цих зборах і нарадах з'ясовано, яке значення має для нас СС стрілецька дивізія «Галичина» та встановлено, що наш найвищий обов'язок — всіма силами її підтримувати... Десятки тисяч добровольців зголосились до набірних комісій. Генерал Віктор Курманович закликав не покладати зброї, поки Рідному Краєві загрожує небезпека московського большевизму».31

У чисельних закликах часописи відзначали, що кожний вояк «Галичини» отримає обмундирування, платню, харчування і забезпечення на рівні з німецькими солдатами. Релігійною опікою добровольців займатимуться українські духівники. Добровольці дивізії носитимуть свою краєву ознаку — лева з трьома коронами, що були частиною австрійського герба Галичини, впровадженого за часів Марії Терезії.32

Після урочистостей, присвячених проголошенню акту про створення, проведення організаційних і агітаційно-пропагандистських заходів розпочався набір у дивізію. На мурах міста Львова появились оголошення набірної комісії за підписом полковника Бізанца від імені Військової Управи та міського старости Геллера. До дивізії приймалися добровольці з числа галицьких українців, у тому числі колишні старшини незалежно від віку, які служили в якій-небудь армії 1900-1925 років народження, а також всі чоловіки, які не були на службі, починаючи з 1908 року народження. Уже перші дні роботи набірних комісій показали, що ідея створення дивізії знайшла широку підтримку серед населення краю, у тому числі серед молоді. Наприклад, у комісіях міста Львова молодь складала 90 відсотків усіх оголошених добровольців.

З приводу перших днів цього набору часописи писали: «Закінчуються перші етапи приготувань до творення СС Стрілецької Дивізії Галичина. Край виявив своє відношення до цієї справи величавими святкуваннями, масовими маніфестаціями, діловими нарадами й масовими оголошеннями добровольців до набірних комісій».33 У багатьох містах і селах майже всі зброєздатні українці зголосилися добровольцями: «Є цілі волості (як Мислятичі на Мостищині), де до Галицької Дивізії зголосилися всі здорові українські чоловіки, народжені між 1908-1925 рр.».34 Те ж стосувалося добровольців зі Снятинщини, Бережанщини, Підгаєччини, Немирівщини, Равщини, Сокальщини, Кам'янеччини.35 Траплялися й унікальні випадки. Так, у набірний пункт «Львів-повіт» зголосилися добровольцями Олена Яремович разом із двома синами — Романом, студентом політехніки та Юрком, учнем 8-го класу гімназії. Чоловік пані Олени, колишній старшина УГА, а на той час посадник м. Бережан Володимир Яремович повідомив дружину телеграмою, що він також зголосився добровольцем. Записавшись до дивізії, родина Яремовичів здала за 50 відсотків прибутків свої підприємства (мистецькі майстерні, крамницю мистецьких виробів), а також передала на час війни своє житло іншій родині. Сам собою напросився висновок: «Цей факт доказує, що славні традиції УГА не вмирають — діти хочуть ділити славу зі своїми батьками».36

Як уже зазначалось вище, з перших днів формування дивізії почалась також і ворожа пропаганда проти того, щоб «іти до дивізії, що більше, проти самої ідеї дивізії».37 Відстоюючи позицію УЦК, легальні часописи зазначили: «Утворення СС Стрілецької Дивізії «Галичина» й акція набору добровольців до неї заставила наших ворогів повести посилену пропаганду, яка мала б метою не допустити до того, щоб ця акція принесла які-небудь успіхи. Свою пропаганду ведуть наші вороги усно і при помочі летючок, а щоб відвернути від себе увагу і легше осягнути свою ціль, вживають української мови... Так тепер... вони кажуть, що набір добровольців це не є набір до війська, лише на роботу до Німеччини. Кажуть теж, що всіх, хто зголосився до Дивізії, вивезуть до таборів, а навіть вимордують, що невишколеними кинуть у бій. Страшать людей, що коли прийдуть большевики, то будуть мститися на родичах тих, що зголосились у добровольці».38 Однак жодна ця пропаганда не могла похитнути щирих українських патріотів, які мали одну мету: «Краще майбутнє нашого народу... ніхто не подарує, мусимо вибороти собі власною кров'ю. Адже більшовизм не змінився й не зміниться ніколи та українському народові не ждати від нього нічого доброго».

Однозначно негативно оцінювала ідею і заходи Організація Українських Націоналістів (Бандери). Так, на сторінках «Бюлетня», органу Краєвого проводу ОУНСД, зауважувалось, що спроби німецького керівництва залучити український елемент проливати свою кров на фронтах в ім'я «імперіалістичних цілей» Берліна мали місце вже зимою 1941-1942 рр. У німецьких полках можна було зустріти чоти-взводи, створені з українців, здебільшого з колишніх полонених.39 Висловлюючи своє ставлення до формування українських військових частин у складі німецької армії, ОУН(б) наголошувала, що без української держави, без українського уряду не може бути й української армії: «Те, що планують німці — це дальший визиск цим разом фізичної сили народу, це дальше його нищення і ставлення наше до цього у тому випадку може бути тільки негативним».

Мотивами, що спонукали керівництво ОУН(б) виступити проти було те, що «так звана галицька дивізія... має бути тим магнітом, що притягне до себе якраз найбільш активні елементи, запілля і віддасть їх до повного розпорядження німецьких чинників. Німці матимуть безкровно спацифіковане запілля і вояків, з якими на фронті зроблять, що сходять. Не твердимо, що вони їх будуть розстрілювати для спорту. Ні. Цю роботу прекрасно виконуватимуть більшовики... Позбавити запілля активного елементу — кинути його на гарматне м'ясо, словом, споживати його на фронті — ось справжня суть того, що зараз за німецьким планом, на жаль, і українськими руками, твориться». Об'єктом критики з боку проводу ОУН(б) став і той факт, що дивізія носила не всеукраїнський, а регіональний — галицький характер: «Дивізія має назву «галицької», а не української. Її відзнакою буде лев з трьома терезіанськими коронами, мова команди — німецька». Крім того зауважувалось, що стрілецька дивізія СС «Галичина» мала виразно колоніальний характер, оскільки весь вищий командний склад дивізії складався виключно з німців, українці ж посідали нижчі командні посади, були рядовими вояками.

Акт від 28 квітня 1943 р. оцінювався ОУН(б) як такий, що закріплював поділ українського народу на галичан та наддніпрянців, оскільки «вступити в дивізію можуть тільки так звані галичани», а також компрометував українську державницьку ідею, сприяючи більшовицькій пропаганді подавати український самостійницький рух, боротьбу за незалежність як німецький витвір. Крім цього зауважувало керівництво ОУН: «Необчислимі шкоди може принести ця так звана галицька дивізія на міжнародному форумі. По наших батьках отримали ми у спадщину марку германофілів. Треба було багато покласти трудів і жертв, щоб здобути для українців опінію суверенного політичного чинника... Аж тепер знову знайшлися люди, які ще раз на очах світу намагаються дочепити нас до німецького воза і то в той час, коли стає щораз більш наочним, що цей віз котиться у пропасть».

Показуючи ставлення українського населення до дивізії, ОУН(б) констатувала, що низи, зокрема, селянство виявило абсолютну політичну зрілість, як і велика частина інтелігенції. І лише «горстка «діячів» в спілці зі старими політичними спекулянтами віддали себе до експозиції німецьким імперіалістам». Жорсткій критиці керівництво ОУН(б) піддало головні аргументи прихильників творення дивізії, а саме: необхідність боротьби з більшовизмом та творення зародку української армії, зауваживши, що для боротьби з більшовиками, по-перше, «треба б не одної, а декількох дивізій», а, по-друге, «дивізія повністю залежатиме від волі німецького командування і централі СС».

Відкидала ОУН(б) і аргумент, що дивізія «Галичина» продовжує справу, започатковану легіоном Українських Січових Стрільців. Підкреслювалося: «В умовах ліберальної і правової Австрії можна було зробити стрілецьке середовище кузнею нової державницької ідеології, можна було підготовити його до ролі зав'язку української армії. Сьогодні при поліційній системі німецької держави, при сталому гестапівському нагляді хіба фантасти можуть вірити, що можливе щось подібне у випадку з дивізією. Сьогодні немає жодних сумнівів, що твориться не українська національна, але німецька колоніальна частина».

Зі свого боку, з метою протидії вороже налаштованої до ідеї дивізії пропаганді, Військова Управа при допомозі окружних комітетів УЦК розгорнула широку агітаційно-пропагандистську роботу.40 18 липня 1943 р. у Львові відбулася урочиста маніфестація з нагоди від'їзду перших груп добровольців на вишкіл: «Неділя 18 липня впишеться великими буквами в історії Галицької області, а в ході цієї світової війни значитиме для Галичини етапно важливу дату: того дня столиця нашої області прощала перші відділи добровольців СС Стрілецької Дивізії Галичина, старшин, підстаршин, стрільців, що виїжджали на військовий вишкіл!..».41 Розпочалася маніфестація польовою службою Божою, яку відправив преосвященний Никита Будка при допомозі о. Василя Лаби та професора Северина Сапруна.42 У маніфестації взяло участь 50 тисяч українців.

З часу творення дивізії у Східній Галичині розгорнулась компанія збору коштів для її підтримки. Зокрема, спеціальний великий радіоконцерт відбувся 15 вересня 1943 р. До нього була приурочена збірка коштів на потреби дивізії. У Львові зібрали 433 тисячі 368 злотих, у Тернополі — 317 тисяч 158 злотих, у Стрию — 301 тисячу 60 злотих, у Дрогобичі — 130 тисяч злотих, у Раві-Руській — 127 тисяч злотих та дещо менші суми в інших округах, разом близько 2 млн. злотих.43

Починаючи з осені 1943 р., на шпальтах україномовних східногалицьких часописів появляється спеціальна «Стрілецька сторінка», присвячена будням «Галичини». А з 23 грудня 1943 р. по 20 липня 1944 р. у Львові виходив пресовий орган Військової Управи — тижневик для добровольців стрілецької дивізії та їх родин «До перемоги». Як згадував голова Українського Краєвого Комітету Паньківський, довго тривали підготування та багато формальних перешкод треба було побороти, щоб врешті з'явилася ця газета.44 Головним редактором став член підвідділу історично-архівного відділу Військової Управи Михайло Островерха, членами редакції Корбутяк, Новицький, Плокида.

Метою часопису як органу Військової Управи Галичина, зазначалось у вступній статті, було інформувати читача про події у світі, даючи вичерпні огляди воєнних і політичних подій, розширювати світогляд читачів, публікуючи матеріали суспільно-політичного характеру. Крім цього планувалось подавати матеріали з історії, літератури, мистецтва. Був у часописі і куток розваг та гумору. Тижневик інформував «про життя і буття наших добровольців».45 Крім того наголошувалось, що дивізія надала українському організованому життю іншого стилю, активізувала його, поставила на порядок денний актуальні проблеми: «Захоплено вітало українське галицьке громадянство появу своєї наймолодшої, а з тим і найулюбленішої дитини — новітнього вояка-добровольця, справляло йому бучні хрестини, впродовж прегарних весняних тижнів травня і червня. Дитина росла хутко і вже гарячого літнього дня 18 липня 1943 року треба було виряджати її у широкий світ... На всю широчінь стала перед Військовою Управою справа закріплення духовного зв'язку між ними і українським галицьким громадянством». Відзначалося, що сама назва часопису «кличе до напруги всіх сил, до ретельної дрібної щоденної праці тих, хто своєю працею повинен допомогти бійцям на фронті осягти перемогу. Вона, ця гарна назва, закликає наших добровольців, щоб вони засвоїли собі твердий вояцький вишкіл, сталили свої нерви, різьбили шляхетний характер, щоб стали гідними почесної назви українських добровольців, що вийшли на тяжкий бій проти смертельного ворога — московського большевизму».

Як й інші українські періодичні видання, що виходили в умовах окупаційного режиму, тижневик «До перемоги» був затиснутий у лещата суворої цензури. Що являла собою ця цензура, може проілюструвати історія проповіді головного душпастиря «Галичини», члена Військової Управи о. Лаби, виголошеної ним у соборі святого Юра в день проголошення акту про утворення дивізії. Її текст німецькі чиновники записали на плівку, переклали і відіслали шефові СС Гімлеру. І хоч у ній не було нічого антинімецького, все-таки деякі звороти шефові головного правління СС Бергерові не сподобались і він провів з цього приводу бесіду з о. Лабою<.sup>46

Тижневик «До перемоги», який підтримував зв'язок добровольців дивізії з краєм, помістив на своїх сторінках багатого цінного освітньо-виховного матеріалу про історичні постаті, полководців, мислителів, командирів визвольних змагань України, репортажі військових кореспондентів С. Конрада, О. Лисяка, М. Левицького, М. Луцького. Маючи обсяг 4-8 сторінок та тираж 6-8 тисяч, тижневик був популярним серед народу. Його нелегально розпродували, і, навіть, поширювали за Збручем, оскільки окупаційна адміністрація заборонила розповсюджувати часопис серед населення. Хоча Військова Управа запланувала видавати цю газету для добровольців дивізії та їх родин, до вояків вона чомусь доходила рідко.

Загалом тема дивізії не сходить зі сторінок східногалицьких часописів аж до останніх днів їх виходу. Зокрема, вони повідомляли про ставлення німецької влади та українського населення до «Галичини». Виступаючи на мітингу 30 січня 1944 р. з приводу приїзду Генерального Губернатора Франка, мати добровольця пані Галкевич заявила: «Ми вислали чоловіків і синів до Збройних Сил СС для боротьби проти більшовиків за українську справу».47 Не залишилась поза увагою часописів відхід на фронт перших частин дивізії після завершення ними вишколу 22 лютого 1944 р.48

Коли позиції німецького командування на фронті значно похитнулись, а радянські війська вели наступ на всіх напрямах, газети помістили звернення, в якому визначили мету діяльності кожного патріота в умовах, що склалися: «Добровольці! Українська молоде! У хвилину, коли большевицька навала підступила до кордонів Галичини, а її передвісники — партизанські загони — нападають вночі з лісу на окремі села та несуть смерть безборонному населенню, мордують жінок, дітей і старців, українські добровольці стрілецької дивізії «Галичина» вперше отсе виступають в бій проти большевизму, жорстокого ворога українського народу. Вишколені найкращими військовими інструкторами, озброєні наймодернішою зброєю, зцілені залізною дисципліною, добровольці Стрілецької Дивізії Галичина, як повновартні вояки, йдуть у бій за кращу долю-волю свого народу і цілої Європи. Українські добровольці знають, що перемога більшовизму — це смерть українського народу».49

Зрозуміло, що дивізія «Галичина» була одним із найважливіших чинників, що впливав на політичну ситуацію в краї, а іноді також визначав тут перебіг головних подій національно-визвольного руху. Через призму ментальності побачив невідомий автор, що сховався за криптонімом Е. К., роль цієї військової частини у пробудженні духу.50 Він зазначив, що «Галичина» знайшла широкий відгук, передусім, у сентиментально-романтичному українському світі, стала переломним моментом в українській духовності, далеко важливішим від вишколу вояків чи формування в суспільстві громадських чеснот, або навіть продовження військової традиції чи боротьби з більшовизмом. Цим переломом стало становлення українського реалізму, без чинної участі якого нація не може дійти до справжньої перемоги.

Безупинний наступ радянських військ влітку 1944 р. поставив завдання прискорити процес зміцнення та розширення українських збройних формувань у складі вермахту. Так, часопис «До перемоги» повідомляв про заклик посадника м. Львова С. Біляка, виголошений 1 червня 1944 р. у кінотеатрі «Одеон», де зокрема, зазначалось: «Отож ніхто не повинен стояти осторонь і вижидати. Кожний молодий, здоровий фізично українець повинен стати в ряди добровольців, щоб побіч першої виросла друга, третя й більше дивізій».51 Проте цим намірам не судилося здійснитися. Основний склад 14 стрілецької дивізії СС «Галичина» був винищений у так званому «Брідському котлі». А під кінець літа — у середині осені 1944 р. над Східною Галичиною нависла нова хвиля більшовицької окупації.

Очевидно, слід погодитися з думкою Володимира Кубійовича, висловленою на сторінках «Вістей Братства колишніх вояків І-ої УД УНА» з нагоди 10-ї річниці катастрофи під Бродами: «На закінчення треба піднести, що ті українці, які доклали рук до зорганізування Дивізії, мали на меті виключно український інтерес. В їх розумінні українська нація вимагала організації більшості української одиниці, як зачатку Української Армії, і за це треба було німцям платити. До справи Дивізії підходили вони не так з сентиментом, як з земних політичних розрахунків».52 Оцінюючи роль дивізії в історії національно-визвольних змагань періоду Другої світової війни, активний учасник революційної підпільної боротьби ОУН(б), співзасновник і член Української Визвольної Ради Лев Шанковський відзначав, що в колах підпілля ОУН ніколи не дивилася на старшин і вояків дивізії, як на гітлерівських найманців. Кожному, не виключаючи і найбільших противників концепції дивізії, завжди було ясно, що «під мундиром українського старшини і вояка дивізії б'ється українське серце, завжди було ясно, що старшини і вояки дивізії взяли зброю з рук ворогів на те, щоб боротися за Українську Соборну і Самостійну Державу».53

 

------------------------------------------------------------------------

[17] Бережанські вісті. — 1941. — 13 листопада.

[18] Бережанські вісті. — 1941. — 16 листопада.

[19] Новосад П. З Україною в серці: Спогади. — Львів: Каменяр, 1995. — С. 48-49.

[20] Паньківський К. Військові справи. Дивізія «Галичина» // Українська дивізія «Галичина»: Історико-публіцистичний збірник. — Київ—Торонто, 1994. — С. 40.

[21] Українська дивізія «Галичина»: Історико-публіцистичний збірник. — Київ—Торонто, 1994; Покальчук Ю. Енциклопедія українознавства, або життя Володимира Кубійовича // Аксіоми для нащадків. — Львів, 1992. — С. 403-405.

[22] Львівські вісті. — 1943. — 4 травня.

[23] Рідна земля. — 1943. — 2 травня.

[24] Державний акт в будинку колишнього намісництва // Наші дні. — 1943. — № 5. — С. 3.

[25] Рідна земля. — 1943. — 2 травня; Станіславівське слово. — 1943. — 2 травня; Голос Підкарпаття. — 1943. — 2 травня; Тернопільський голос. — 1943. — 2 травня; Чортківська думка. — 1943. — 2 травня.

[26] Рідна земля. — 1943. — 9 травня; Станіславівське слово. — 1943. — 9 травня; Голос Підкарпаття. — 1943. — 9 травня; Тернопільський голос. — 1943. — 9 травня; Чортківська думка. — 1943. — 9 травня.

[27] Львівські вісті. — 1943. — 4 травня.

[28] Рідна земля. — 1943. — 9 травня.

[29] До перемоги. — 1943. — 23 грудня.

[30] Рідна земля. — 1943. — 9 травня; Станіславівське слово. —1943. — 9 травня; Голос Підкарпаття — 1943. — 9 травня; Тернопільський голос. — 1943. — 9 травня; Чортківська думка. — 1943. — 9 травня.

[31] Львівські вісті. — 1943. — 9 червня.

[32] Рідна земля. — 1943. — 9 травня; Станіславівське слово. — 1943. — 9 травня; Голос Підкарпаття. — 1943. — 9 травня; Тернопільський голос. — 1943. — 9 травня; Чортківська думка. — 1943. — 9 травня.

[33] Рідна земля. — 1943. — 23 травня.

[34] Рідна земля. — 1943. — 16 травня.

[35] Рідна земля. — 1943. — 23 травня; 30 травня.

[36] Рідна земля. — 1943. — 16 травня.

[37] Паньківський К. Військові справи. Дивізія «Галичина». — С. 40.

[38] Рідна земля. — 1943. — 30 травня; Станіславівське слово. — 1943. — 30 травня; Голос Підкарпаття. — 1943. — 30 травня; Тернопільський голос. — 1943. — 30 травня; Чортківська думка. — 1943. — 30 травня.

[39] Довкруги СС Стрілецької Дивізії Галичина // Бюлетень. — 1943. — Ч. 4.

[40] Рідна земля. — 1943. — 20 червня; Станіславівське слово. — 1943. — 20 червня; Голос Підкарпаття. — 1943. — 20 червня; Тернопільський голос. — 1943. — 20 червня; Чортківська думка. — 1943. — 20 червня.

[41] Рідна земля. — 1943. — 25 липня.

[42] Хроніка // Наші дні. — 1943. — № 8. — С. 15.

[43] Рідна земля. — 1943. — 19 вересня; Станіславівське слово. — 1943. — 19 вересня; Голос Підкарпаття. — 1943. — 19 вересня; Тернопільський голос. — 1943. — 19 вересня; Чортківська думка. — 1943. — 19 вересня.

[44] Паньківський К. Військові справи. Дивізія Галичина. — С. 35, 48.

[45] До перемоги. — 1943. — 23 грудня.

[46] Колісник Р. Військова Управа «Галичина» // Українська дивізія «Галичина». — С. 121.

[47] Рідна земля. — 1944. — 6 лютого; Станіславівське слово. — 1944. — 6 лютого; Голос Підкарпаття. — 1944. — 6 лютого; Тернопільський голос. — 1944. — 6 лютого; Чортківська думка. — 1944. — 6 лютого.

[48] Рідна земля. — 1944. — 27 лютого.

[49] Рідна земля. — 1944. — 5 березня; Станіславівське слово. — 1944. — 5 березня; Голос Підкарпаття. — 1944. — 5 березня; Тернопільський голос. — 1944. — 5 березня; Чортківська думка. — 1944. — 5 березня.

[50] До перемоги. — 1944. — 28 квітня.

[51] До перемоги. — 1944. — 8 червня.

[52] Кубійович В. Початки Української дивізії «Галичина» // Українська дивізія «Галичина». — С. 21.

[53] Шанковський Л. УПА і Дивізія // Українська дивізія «Галичина». — С. 55.