§2. «ПРОСВІТА» — «УКРАЇНСЬКЕ ОСВІТНЄ ТОВАРИСТВО»

Культурно-просвітницька активність представників громадськості була можлива, у першу чергу, завдяки Українському Центральному Комітету. З приходом німецьких військ стихійно відновили діяльність первинні осередки «Просвіти» на селах.27 17 липня 1941 р. поновила роботу і центральна установа «Просвіти» у Львові. Керівництво просвітян провело переговори з представниками влади про відновлення цієї культурно-просвітницької установи, зруйнованої більшовицькою владою. Перший етап відродження «Просвіти» стосувався легалізації товариства, оформлення нових статутних документів. Як відомо, напередодні німецько-польської війни вона об'єднувала у Східній Галичині 83 філії та 3214 читалень. Очолив «Просвіту» її довоєнний голова Іван Брик.

Визначаючи завдання та напрями діяльності відродженої «Просвіти», сокальський «Вісник українського повітового комітету» зауважував: «Відбудова нашого національного життя насуває ряд актуальних питань. Питання ці, зокрема, важні, якщо йде про ділянку культурно-освітнього життя, яку охоплює «Просвіта».28 Отож визначальним, зазначалося далі, є творення духовної єдності нації. У центрі цього процесу стоїть читальня, що організовує та репрезентує життя села. Першочерговим напрямком було залучення до роботи в читальнях місцевих священиків та вчителів. Залучення до активної участі в «Просвіті» повинно проходити не шляхом примусу, а силою морального авторитету.

Охоплюючи важливі суспільні ділянки, надаючи йому відповідне спрямування, просвітяни прагнули перетворити свої читальні на представницькі органи. І водночас реалізувати на практиці гасло, що його висунула, святкуючи 65-літній ювілей «Просвіта»: «Якщо надамо своїй праці вимаганий потребами нації зміст, то збудуємо величавий храм нашого національного життя, здобудемо силу, створимо дужі підвалини нашої державності».

Для читалень «Просвіти», на думку «Вісника українського повітового комітету», головною метою мало б стати утвердження такого стану речей, коли участь у роботі читальні — звичка, добровільний внесок громадян. Очевидно, що карти й алкоголь були тим ворогом, що з ним інтелігенція мала вести рішучу боротьбу. Окрім того, «наші селяни є подекуди зарозумілі й здається їм, що господарюють взірцево й не хочуть навіть слухати про поправлювання методів господарки». Тому роботу серед них передбачалось проводити обережно, аргументуючи свої пропозиції дієвими прикладами. В основу тут лягали курси для дорослих на теми: наш край, культура, суспільні справи, дім, школа, наука, здоров'я, наші сусіди, наші багатства. Усі зусилля роботи читалень «Просвіти» з молоддю спрямувались на всесторонню її підготовку «до праці на службі нації». При товаристві «Просвіта» у Львові існувала секція «Інститут Української Народної Творчості», завданням якого було координувати гуртки художньої самодіяльності, поширювати відповідний репертуар, слідкувати за чистотою стилю в різних жанрах творчості та допомагати обдарованим землякам у розвитку цього їх таланту.29

І вже у грудні 1941 р. часопис «Львівські вісті» проінформував своїх читачів, що в краї на день 73-річниці заснування «Просвіти» діяло 82 філії та 2917 читалень. Першочерговим для них було не залишити жодного села без читалень і національно-виховної роботи.30 Культурно-просвітницька та освітня діяльність проводилась у рамках діяльності УЦК, який координував та спрямовував її через своїх представників на місцях. Однією із форм співпраці з просвітянами стали спільні наради. Про таку нараду, що відбулася в Станіславові 27 грудня 1941 р. у домівці окружного філіалу «Просвіти» з участю голів читалень та повітових осередків, повідомило «Українське слово». На нараді зазначалося, що вагомою культурно-просвітницькою справою є організація бібліотек, читалень, курсів, драматичних гуртків, хорів, оркестрів та цілого ряду науково-популярних рефератів (про українсько-німецькі відносини, про расизм, про Московію та Україну протягом століть).31

7 лютого 1942 р. назва «Просвіти» була замінена на «Українське освітнє товариство» (УОТ).32 Хоча організаційні рамки Українського Центрального Комітету були надзвичайно широкими і мали серйозне кадрове забезпечення, проте «освітянам теж знаходилось місце під сонцем» поруч із окружними комітетами, повітовими делегатурами та мужами довір'я.33 До того ж реалії засвідчили, «що найменша місцевість, найдалі положене село мусить мати свою місцеву організацію, яка об'єднувала б усіх свідомих мешканців-українців, що хочуть жити організованим життям, підпорядкованим одному осередку». Інститут мужів довір'я, як представників УЦК і організаторів національного життя в селі виявився недостатнім. І тому, виходячи з ситуації, з'явилося рішення про створення в кожній місцевості «Українських освітніх товариств», що ставали найвищою організаційною ланкою УЦК, сприяючи об'єднанню населення краю.

Діяльність «Українських освітніх товариств» не слід цілком ототожнювати з працею їх попередника — читалень «Просвіти», оскільки вони не обмежувалися лише культурно-просвітньою діяльністю, тобто веденням самоосвітніх курсів, рефератів, бібліотек, драматичних гуртків. Їх сфера була масштабнішою та різноманітнішою. Вони проводили серед населення освітню діяльність у більш широкому значенні цього слова: як у сфері культурно-просвітньої роботи — те, що колись робили читальні «Просвіти», так і в сферах суспільної опіки і господарській — те, чим колись займався «Сільський господар». Крім того, у галузі молодіжного виховання шляхом організації Куренів молоді, що виконували функції та завдання довоєнних «Пласту», «Соколів», «Січей». Жіночі секції при УОТ продовжували традиції «Союзу українок» та «Гуртків сільської господині». Таким чином, підсумовував часопис «Чортківська думка», ця діяльність «у своїй будові в нічому не різнилася від діяльності УЦК, УОК чи повітових делегатур з тією різницею, що УОТ робить це на меншому терені».

Оцінюючи здобутки перших місяців існування, «Станіславівське слово» зазначило, що майже все сільське культурно-освітнє життя в Галичині зосереджується в «Українських освітніх товариствах», що були єдиним об'єднанням, за винятком гуртків «Сільського господаря» та кооперативів, що працювали в умовах воєнного часу.34 Наслідком їх діяльності була не лише культурно-просвітницька робота, але й активна суспільно-громадська позиція, що привело до зростання їхнього членства. За два роки у кожному селі утворено осередки «Українських освітніх товариств», засновано бібліотеки, драматичні гуртки та інші секції, які жваво повели працю.35 Однак, зауважувало «Станіславівське слово»: «Є ще в нас батьки, які нерадо пускають дітей до читальні, мовляв, шкода часу на сидження в читальні, краще хай вдома щось зробить».

Прагнучи пожвавити культурно-просвітницьку роботу, керівництво УОТ вживало заходів, спрямованих на забезпечення читалень періодикою, що виходила у Львові та Кракові, а саме «Львівськими вістями», «Рідною землею» (її місцевими варіантами «Тернопільським голосом», «Чортківською думкою», «Станіславівським словом», «Голосом Підкарпаття»), щоденником та тижневиком «Краківські вісті», молодіжним журналом «Дорога», дитячим часописом «Малі друзі», крім того мистецько-літературним та громадським місячником «Наші дні», а також фаховими хліборобськими виданнями «Сільський господар», «Український пасічник» і «Господарсько-кооперативний часопис».36

З метою активізації місцевих осередків, керівництво УОТ свої зусилля спрямовувало на створення самоосвітніх, аматорських, хорових, танцювальних та інших гуртків, жіночих секцій, проведення антиалкогольних та антинікотинових акцій. У цій роботі обов'язково враховувався склад середовища, в якому доводилося працювати. Якщо це були селяни, то громадська праця велась під кутом інтересів хліборобів. Коли це були мешканці міст (робітники, ремісники, інтелігенція), враховувались їх зацікавлення. Спільним в діяльності всіх організаційних структур товариства було те, що всі заходи були спрямовані на зміцнення в усіх верствах населення почуття національної свідомості та єдності, розуміння реалій часу, в яких вирішується не лише доля Європи, але й українського народу.

Кожного року 8-го грудня в Галичині святкували день «Просвіти». Цю дату перебрали культурно-просвітницькі організації, що діяли в рамках УЦК. Наслідуючи просвітянські традиції, відділ культурної праці Комітет проголосив грудень 1943 року місяцем української культури, а також організував всенародну збірку пожертвувань у фонд на підтримку її розвитку. Напередодні свята «Просвіти» вечором 7 грудня 1943 р. парох Преображенської церкви у Львові Григорій Костельник відправив богослужіння за померлих та замордованих більшовиками просвітян. У ньому взяли участь представники УЦК, члени колишнього Головного відділу «Просвіти», колишній заступник голови «Просвіти» професор О. Терлецький, голови всіх львівських установ та громадяни міста Львова.

 

------------------------------------------------------------------------

[27] Львівські вісті. — 1941. — 27 вересня.

[28] Вісник українського повітового комітету. — 1941. — 1 листопада.

[29] Львівські вісті. — 1941. — 17-18 серпня.

[30] Львівські вісті. — 1941. — 7-8 грудня.

[31] Українське слово. — 1942. — 1 січня.

[32] Українське слово. — 1942. — 20 лютого.

[33] Чортківська думка. — 1942. — 23 серпня.

[34] Станіславівське слово. — 1942. — 13 вересня.

[35] Станіславівське слово. — 1942. — 5 вересня.

[36] Тернопільський голос. — 1942. — 13 вересня.