ВИСНОВОК

Уже в перші дні німецько-радянського збройного протистояння в Другій світовій війні Східна Галичина була окупована німецькими військами. Населення краю вітало, а то й надавало допомогу в боротьбі з відступаючими більшовицькими військами та органами більшовицької влади, вбачаючи в німецькій армії визволителя від попереднього терористичного режиму. Однак, вже перші кроки німецької військової адміністрації та вищого державно-партійного керівництва Третього рейху похитнули сподівання населення краю на можливість з допомогою німецьких чинників реалізувати головну мету українців — відродження державності. Після місячного урядування в краї німецької військової адміністрації, Східна Галичина, згідно з рішенням вищого державного керівництва Німеччини, ввійшла до складу Генеральної Губернії.

Правовою основою входження Східної Галичини до складу Генеральної Губернії стало «Розпорядження про адміністрацію Галичини» від 1 серпня 1941 р., видане Г. Франком на підставі постанов фюрера від 17 та 22 липня, про включення колишніх польських воєводств: Львівського, Тернопільського, Станіславського до складу Генерального Губернаторства. Управління Галичиною з рук командування німецької армії переходило до цивільної адміністрації. Одночасно Галичина ставала складовою частиною Німеччини. 1 серпня 1941 р. у залі засідань Львівського університету генерал піхоти фон Рок передав владу Генеральному Губернатору Франку. Той, у свою чергу, призначив губернатором дистрикту Галичина Ляша, якого 30 січня 1942 р. на цій посаді замінив Отто Вехтер. Для управління краєм було створено уряд дистрикту — Раду Правління.

Особливістю політико-правової ситуації в Східній Галичині було те, що вся повнота політичної влади була в німецьких руках, українці мали можливість зайняти низові посади, що в перспективі повинні були стати основою адміністративної влади в українській державі. Усі рішення української влади набували чинності лише після відповідних рішень німецької адміністрації. Будь-яка незгода з її діями, не говорячи про відкритий опір заходам чи політиці окупаційних властей, жорстоко придушувалася. Правові відносини, судівництво носили яскраво виражений дискримінаційний характер, що проявлялось в їх дуалізмі (окремо для німців, окремо для ненімців). Усі адміністративні заходи, в тому числі включення Східної Галичини до складу Генеральної Губернії, адміністративно-територіальний устрій, були спрямовані на перетворення Східної Галичини в складову частину Великонімецької імперії.

Національно-культурна політика Німеччини в Східній Галичині, у порівнянні з іншими регіонами України, носила поміркований характер, і до певної міри відповідала національним інтересам українців, що було можливим завдяки діяльності суспільної установи — Українського Центрального Комітету. Але як і на окупованих нацистами територіях, національно-культурне життя, у всіх його проявах, було поставлене під жорсткий контроль окупаційних органів. До певної міри стабілізуючим фактором у відносинах українського населення краю та німецької влади була греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким. Але її вплив на політико-правову ситуацію в краї, попри всі заяви німецького керівництва різних рівнів про ставлення до релігії і церкви, був обмежений.

Аналіз, проведений на основі вивчення матеріалів української періодичної преси Східної Галичини періоду окупації краю нацистською Німеччиною, співставлення їх з іншого роду документальними даними, а також дослідженнями авторитетних науковців та спогадами головних учасників подій, свідчить про двоїстий характер німецької окупаційної політики в цьому регіоні України. З одного боку — це політика терору і насильства, політика заборон і обмежень; з іншого боку — населення отримало можливість, хоч і під контролем влади, хоч із сильними обмеженнями, на національно-культурне життя. Але ця подвійність становища зовсім не означала особливої прихильності окупаційного режиму до українського населення. Навпаки, політика нацистської влади в Східній Галичині мала яскраво виражений антиукраїнський характер, що було головною причиною розгортання тут руху опору у формі Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії.