ВСТУП

Кожна людина на протязі свого життя здобуває багатий досвід. Коли вона намагається використати цей досвід логічно, аналізуючи його й витягаючи з нього позитивні вартості життя, можна сказати, що вона вивчила свою лекцію.

Ми оце маємо перед собою книжку “Мої спостереження із Закарпаття”, яка представляє отой життєвий досвід, що ми його мали за останніх 20 років від прилучення Закарпаття до Чехо-Словаччини, з яких найбільш вагітні у своєму значенні були роки 1938-39.

Двадцять років розвитку для якогось народу є дуже мало, а тим більше якщо народ не має свобідного розвитку, бо окупант намагається перешкодити йому під кожним оглядом, використовуючи обставини для свого власного інтересу. Мимо того, треба сказати, що Закарпаття за 20 років зробило багато. Треба зазначити, що це не лише самі закарпатські українці заслуговують на признання, бо без помічної руки братньої допомоги вони не могли б були осягнути того результату. Ця допомога приходила на Закарпаття від самого початку у формі виховання молоді, що найкраще узмістовилася в останній фазі Закарпаття, що складало федерацію чехів, словаків і закарпатських українців.

Події створення окремого уряду для Закарпаття викликали одушевлення у всіх українців, де б вони не жили. Однак, ця акція була помітною найбільш в Галичині, що розпочалася 11 жовтня 1938 року у Львові величезними демонстраціями, що продовжувалися згодом під кличем за охорону прав на вільне життя для Закарпаття в польському парламенті, де українські посли гостро критикували польський уряд, що він висилає терористів на Закарпаття, вказуючи на те, що Закарпаття має право на самостійне визначення, подібно як 80.000 поляків з Тєшина і околиці.

Ця моральна допомога не була єдиною, бо ми бачимо, що в тому часі багато молодих людей, переважно членів ОУН, покинувши родину й рідну хату, переходили нелегально через польський кордон, не вимагаючи взамін нічого, а даючи своє власне життя за творення “П'ємонту” української державности. Вони робили те, як сказано у Св. Письмі: Найбільше добро, що людина може зробити, це віддати життя своє за друзів своїх.

Подібна поміч, моральна й матеріяльна, приходила на Закарпаття з інших українських поселень, з яких варто зазначити поміч заокеанської еміграції, яка була дуже значна.

В чому полягає та могутня сила, що так пірвала за собою ще не так цілком свідомого закарпатця, що дала йому гарт духу, що він пішов відважно й по-геройському, часто дуже слабо озброєний, - боронити край і свій нарід?

Це був здоровий, природний націоналізм, що був найвищою еманацією всього найкращого в нації. Цей відгомін крови, що був плеканий переважно в молодечій організації Пласт, з якої згодом формувалося Юнацтво ОУН, що було майже по всіх середних школах Закарпаття, і яке, нарешті, знайшло своє завершення в Карптській Січі.

Політично це наставлення було зформульоване окремим штабом Проводу ОУН для справ Закарпаття так:

“Політично проблема Закарпаття не може бути відірваною проблемою. Вона належить до цілости ідеалів і змагань 45-мільйонової української нації. Цього мусить бути свідоме Закарпаття і це мусить воно дати недвозначно зрозуміти світові. Тільки в рамках розв'язки майбутнього всієї України лежить майбутнє Закарпаття”.

Цей дороговказ вповні зрозуміло й практикувало все українське населення Закарпаття.

Підсумовуючи наші успіхи і неуспіхи можна сказати таке:

1. Закарпаття за 20 років свого існування зробило багато, однак це був закороткий час. Треба ще сказати, що це була перша генерація, що вийшла з українських шкіл. Нам бракувало принаймні дальших 10 років для розвитку.

2. Та відвоювання Закарпаття від мадярських претенсій восени 1938 року та виборення йому прав зфедерованої держави: чехів, словаків і карпатських українців, дало змогу перевести на Закарпатті глибоко національно-освідомляючу й державно-конструктивну працю і зробити його перед світом речником всеукраїнських змагань.

3. Політична ситуація для Закарпаття, а тим самим і для цілої України була несприятлива. Зрадлива Німеччина, яка використала для себе “етнографічний принцип”, щоб дістати свої території [Судети], скоро забула за цей моральний принцип, віддаючи Закарпаття Мадярщині за те, що вона вступила до Анти-Комінтерну, рівночасно створюючи вигідну ситуацію для СССР, усуваючи “українську небезпеку”, знайшла спільну мову з большевиками у розподілі Польщі.

Та, як ми це пізніше побачимо, ці маніпуляції, базовані на неморальному вченні Макіявеллі, не скінчилися добре для всіх партнерів цієї конспірації. Всі вони заплатили дорого за це, бо природний принцип життя: “що посієш, то будеш жати”, доказав свою живучість.

У своїй боротьбі за самостійність Закарпаття понесло величезні жертви. Мадяри без суду розстріляли 27,644 людей. Після приєднання Галичини і Волині до УССР із Закарпаття перейшло мадярський кордон більше як 75,000 українців, думаючи, що вони йдуть до української держави. Цілі родини, деколи з возами переходили на совєтську територію. Там їх усіх заарештовували і вивозили на примусові роботи, з них 54,982 особи згинули в таборах, решта закарпатських українців, щоб не коротати свого життя на тяжких непосильних роботах, на яких не можна було витримати більш як два роки, рішили вступити до Чехо-Словацької армії в СССР, і з них до кінця війни згинуло понад 25,000 людей. Разом за роки 1939-44 згинуло від мадярів і большевиків понад 80,000 закарпатських українців, що становить 12 відсотків усього українського населення Закарпаття.

На сьогодні Закарпаття є з'єднане з материком України - Києвом та Львовом (УССР). Хоча Закарпаття заплатило за це велику ціну, однак воно має з цього дещо позитивного. Той факт, що Закарпаття є частиною України, уможливив стерти всі прикмети локального патріотизму, витворюючи тип українця - соборника.

У змаганні за самостійність українського Закарпаття воно виказало немало героїзму й завзяття хоч би в справі оборони своєї традиційної греко-католицької релігії; їхні провідники, Владики Теодор Ромжа, Павло Гойдич, разом з духовенством і вірними героїчно боролися проти накиненого їм московського православ'я.

Не менше відваги виказав правозахисник Йосиф Тереля, який після кількакратного ув'язнення два рази втікав з таборів, зформував Комітет для повернення української греко-католицької релігії в Галичині й на Закарпатті.

У боротьбі за особисті й національні права, слід згадати ще двох правозахисників. Це математик Кампів і визначний український історик Василь Базьо.

Як бачимо, Закарпаття, що було віками мадяризоване й чехизоване, не лишається позаду решти українського народу, але відважно маршує до остаточної побіди - своєї Правди.