ВІД АВТОРА

Про Закарпаття писалося порівнюючи вже досить багато. Я пишу мої спостереження із Закарпаття тому, що це мій обов'язок супроти українського народу Закарпаття сказати те, що я знаю про події про які до тепер ніхто нічого не сказав.

Крім того я виходжу з принципу, що ми всі є Одно Тіло, що практично означає, що ми всі учимося один від одного. Я вчуся від інших, а інші вчаться від мене. При цьому обміні думок між собою, ми всі користаємо, бо в той спосіб ми наближаємося ближче до правди.

Я щиро вдячний всім тим особам, що своїми порадами допомогли мені написати цю працю.

Моя особлива подяка належить:

Моїй дорогій дружині - Марії Химинець, яка була свідком і активним учасником згаданих подій, і яка багато мені допомогла відсвіжити в моїй пам'яті різні події.

Ганусі Гарас, яка, жиючи в нашому домі, спочатку цікаво приглядалася, а потім і сама взялася до праці із своїми подругами. Гануся багато років не давала мені спокою, стало запитувала: “Коли вже напишеш свої спомини?”

Дальша цінна поміч і поради приходили від таких осіб: Орест Бедрій, о. д-р Богдан Волошин, ред. Антін Драган, Імре Кардашинець, Юрко Костюк і д-р Вікентій Шандор. Моя щира подяка належиться так само тим особам, писаним матеріялом яких я користався. Це є: Любомир Гірняк, д-р Микола Кушніренко, д-р Петро Мірчук, д-р Степан Росоха, Мстислав Скит-Закарпатський, Володимир Стахів, проф. д-р Петро Стерчо й проф. Августин Штефан.