Ернст Заграва

ДЕРЖАВА, КОРПОРАЦІЇ, ІДЕОЛОГІЯ І НАЦІЇ

(приклад медичної сфери)

Пам'ятаючи дуже популярний в нашій країні до нещодавно вислів: "В тій час як у всіх цивілізованих країнах світу..., у нас в країні...", можна розпочати цю статтю таким зауваженням: "в той час як у всіх цивілізованих країнах світу існують загальнонаціональні системи охорони здоров'я (СОЗ) для всіх, США такої системи не мають". /1/

Але хоча приклад приватної медицини серед розвинутих країн є абсолютно самотнім, він є дуже впливовим прикладом. Впливовість йому надають потуга держави США та американських корпорацій. Це особливо помітно по Україні, яка намагається копіювати американські зразки, як найпрогресивніші.

В зв'язку з цим варто спитати, чому американський досвід є унікальним, чому інші країни не пішли цим шляхом, чи інакше: чому США не пішли шляхом більшості?

Причини виникнення суспільних СОЗ

Північна Америка довго залишалася осторонь від "вірусу соціалізації", що захлеснула Європу в післявоєнні роки. Треба також згадати, що в той час міжнародні організації вимірювали міру прогресу країн, мірою безробіття, смертності, тривалістю життя, кількістю громадян нижче рівня бідності тощо. За більшістю таких показників США виявилися на останньому місці серед передових країн. Важко собі уявити, що це не мало жодного впливу на північноамериканців. У 1964 році Канада "здалася", залишивши США наодинці. Тому мабуть не є дивним, що у 1965 р. у США було введено державну систему допомоги (Medicare), щоправда лише для людей старших за 65 р. та непрацездатних. А у 1966 р. було введено і систему забезпечення для бідних верств (Medicaid). /1/ Отже, схоже на те, що США, у цьому своєму обмеженому русі у бік державної СОЗ, слідували загальноцивілізаційному руху, зокрема Європи.

Але що спричинило рух Європи до соціалізації? Першу державну єдину централізовану систему ОЗ було прийнято в Західній Європі у 1948 у Великобританії (National Health Service). /4/ Протягом недовгого часу практично всі європейські країни в тій чи іншій формі також ввели у себе національні СОЗ.

Що було причиною?

Цілком консервативна Європа просувалася в цьому напрямку протягом всієї першої половини ХХ ст. Консервативна ідеологія традиційно вважала, що держава, як уособлення національної єдності, мусить допомагати слабким, як невід'ємній частині національного цілого.

Фактично Державу Добробуту (ДД) треба відраховувати від 19 ст. коли у Німеччині, за канцлера Бісмарка, було прийнято закони про хворих та материнство (1883), про травми на роботі (1884) та допомогу старим (1889).

1. Карколомним був вплив воєнного періоду. Поширення фашизму по всій Європі залишило після себе позитивний досвід функціонування корпоративної держави. Крім того "війна посилила відчуття суспільної солідарності, і багато хто бачив переваги командної системи. Більшість лікарів мали військовий досвід і знали, що військовий персонал виконував обов'язки, з медичної точки зору, краще ніж у мирний час". /3/ Ще на початку війни у Великобританії було утворено Швидку Допомогу (emergency medical service), який було організовано саме за принципом ієрархічної централізації під проводом міністерства. Саме на її базі Міністерство Охорони Здоров'я розглядало утворення безкоштовної медичної системи доступної для всіх ще у 1943 р. Нарешті на вибори 1948 р Консервативна Партія йшла з планами встановлення державної СОЗ, і не прийди до влади лейбористи СОЗ була б створена консерваторами.

Отже війна згуртувала нації і відродила в них «почуття ліктя». Саме відродила. Сприйняття нації як єдиної сутності, потреба у сильній централізованій державі завжди були наріжними каменями європейської консервативної ідеології.

В той же час по війні дуже багато хто вважав, що "люди, хто знали ефект, якій справляє ринок на розподіл життєво важливих для людей послуг, і хто побачив як ринок може бути під час війни відкинутим для великих цілей, були сповнені рішучості вже ніколи не повертатися до старої системи". /4/ Це працювало на альтернативну – соціалістичну ідеологію.

2. Велика Депресія викинула на вулицю мільйони. Ця маса потребувала уваги, вона мусила бути нагодована, обігріта і лікована, щоб не вибухнути. І хоча війна знайшла заняття для кожного, тим не менш, очікувалося, що з демобілізацією і згортанням військової промисловості, безробіття може знов досягнути значних розмірів. І консервативна держава звернула на це увагу. Тим не менш робітничий рух набувши небувалого розмаху у 30-ті роки, зміцнив свої позиції після війни - соціалістичні партії стали правлячими у більшості країн Європи. Комуністичний рух також став впливовим чинником по всьому світу. В Італії та Франції компартії вступили в реальну боротьбу за владу.

3. СРСР через місцеві компартії, увесь час штурхав і трусив мільйони, викинуті на вулицю депресією і допомагав самим компартіям. І цей чинник посилював природну увагу консерваторів до внутрішньонаціональної єдності.

Післявоєнна могутність СРСР показувала, що державна система може працювати. І це було не менш вагомим чинником для посилення лівих ідей, ніж могутність США у поширенні правих ідей сьогодні.

Першу безкоштовну медицину було оголошено в СРСР у 1918 р. Там же було утворено перше в світі Міністерство Охорони Здоров'я. /5,9/ Поряд з цим всі медичні заклади об'єднувалися в єдину систему і переходили у державну власність. /5,47/ Ще у грудні 1917 р. Рада Народних Комісарів видала декрет про надання відпусток у зв'язку з вагітністю із збереженням заробітної плати. /6,354/ Небезінтересно, що у 1919 р. у Великобританії також було засновано Міністерство Охорони Здоров'я, а з 1926 року центральний уряд покривав 40% видатків на місцеві лікарні. /4/

Чи мусить нас дивувати те, що британська СОЗ була прийнята лейбористами? Чи мусить нас дивувати, що бастіон північноамериканської "вільної" медицини було здано в Канаді лібералами (які перед тим списали свою програму в соціалістів) у союзі з тими самими соціалістами?

Безперечно, що поява національних СОЗ (як і взагалі ДД) великою мірою була продуктом впливу соціалістичної ідеології. Невдачі капіталізму та тиск СРСР визначали наступ цієї ідеології. Тим не менш, з точки зору консерваторів вони були природним продовженням їхніх власних зусиль по підтриманню соціального миру.

Отже, можемо зробити висновок, що саме ідеології були причиною появи СОЗ.

Але приклад США не дає нам можливість визнати таке пояснення за всеохопне. Там також "перші три декади 20 століття принесли різке і безпрецедентне зростання ролі держави у добробуті нації. Зростання йшло перш за все за рахунок пенсій вдовам та компенсації робітникам... В 1910 р. жоден з штатів не мав подібної програми, у 1931 обидві були практично універсальні". /7/ Такого роду допомога, хоча і опосередковано, але полегшувала доступ бідніших верств до медичних послуг.

Тим не менш Mіністерство Охорони Здоров'я (Department of Health and Human Services) було створено там лише у 1953 році. Спроби демократів повести США загальнолюдським шляхом не увінчалися успіхом. Спроба Гарі Трумена ввести в США державне страхування для кожного у 1945 р провалилася.

Отже бачимо, що ні післявоєнне "почуття ліктя", ні консервативна, ні соціалістична ідеології не змогли "зробити справу" у США. Більш за те, однакові складнощі СОЗ не приводять США і Європу до різних рішень.

Внутрішні проблеми СОЗ

Від початку 20-го століття медицина стала набагато коштовнішою річчю. Винахід нових ліків та медичної апаратури, задіяння всіх винаходів генетичної медицини та синтетичних матеріалів вимагає тепер величезних капіталовкладень. Закупка відповідної апаратури і ліків, протезів тощо лікарнями сильно збільшує необхідну величину субсидій, а постійний винахід нових ліків і апаратури роблять ці збільшення безупинними. Збільшення вимог до безпеки (одноразові шприци, одноразові набори для аналізу крові тощо), а також стандартів обслуговування (палати на одну-дві особи тощо) також додають свою лепту. А ще людство почало лікувати хвороби, які воно раніше не лікувало взагалі.

Крім того пропозиція створила попит. З'явилося занадто багато охочих одержувати допомогу. І чим більше держава намагалася допомогти всім потребуючим, тим більше їх ставало. "Кількість американців, що залежали від чужої допомоги [добродійних організацій, церкви, держави тощо] була мала. Ще у 1931 році допомогу матерям одержували 93.000 родин... Для порівняння поточне ... навантаження є 4,6 мільйонів батьків. Парадоксально, що це збільшення в ролі державної допомоги відбулося не дивлячись на сильне зменшення рівня бідності у порівнянні з початком 20-го століття". /7/

Ще одну причину вказує Джефрі Райєт: "СОЗ стала жертвою власного успіху. Нові технології було введено і більше людей стало піддаватися більш складному, витонченому лікуванню. Це призвело до ... зростання сподівань людей стосовно системи та зростання кількості літніх людей, з усім навантаженням на систему, що з цього випливало..." /4/ На додаток все більша частина державних видатків спрямовується на виплату пенсій.

Різні рішення однакових ідеологій

Європа почала пошуки. Британія пройшовши через «внутрішній ринок» (конкуренція медичних установ всередині державної СОЗ) за консерваторів, знову повернулася до єдиної державної системи за лейбористів. При цьому вона зберегла строгу ієрархічність і плановість, що були надані цій системі консерваторами Тетчер /4/ і що дуже нагадує систему запроваджену в СРСР ще у 1929 р. Але обмежені експерименти консерваторів з елементами приватної медицини були відкинуті.

Це є цікавим відмітити, що консервативна партія на виборах 2001 року не заперечувала проти лейбористського збільшення фінансування СОЗ. Більше за те, вона пропонували в своїй програмі такі самі видатки. /8/ Різниця стосувалася лише джерела – лейбористи казали, що візьмуть ці гроші збільшивши податки, а консерватори – за рахунок заощаджень на скороченні непотрібних державних служб. /9/ Щоправда консерватори ще планували допущення приватного сектора і збиралися зменшувати податки тим, хто буде звертатися до приватних лікарів /8/ (таким чином держава продовжує нести видатки у вигляді недозібраного доходу, але ці видатки не можна порівняти з цілковитою оплатою державою всього лікування). З іншого боку самі лейбористи під тягарем реальних проблем послаблюють свою позицію і непевно почали говорити про прийнятність участі приватного сектору у наданні певного обмеженого кола послуг. /10/

В той же час у США опозиційні демократи викреслили зі своєї програми плани заснування універсальної СОЗ (хоча активно обговорювали їх напередодні), а правлячі республіканці поступово пом'якшують плани згортання наявного державного страхування, а Буш більше не повторює своїх планів збільшення державних дотацій пенсіонерам на покупку ліків у випадку їхньої добровільної відмови від державної СОЗ (що, між іншим, збільшить видатки скарбниці на 400 міліардів протягом 10 років /11/).

Бачимо, що і в США, і в Великобританії всі партії, на практиці, збираються збільшити видатки на медицину. Таким чином, ця сторона питання швидше уподібнює позиції партій, а не різнить їх.

Однак республіканці США і консерватори Великобританії збираються збільшити видатки на медицину таким чином, щоб заохотити людей до переходу на приватне страхування. Демократи США і лейбористи Великобританії хочуть потратити ці кошти так, щоб зберегти, а можливо і розширити державну СОЗ. Тут чітко виявляють себе спільні ідеологічні настанови партій.

При цьому добре бачимо, що практичне питання для партій стоїть в площині – державна чи приватна медицина. І якщо для посилення позицій приватного сектору потрібні більші державні видатки, то це не є перешкодою для неолібералів. Подібна ситуація і з протилежного боку – лейбористи можуть погодитися на участь приватного сектору, але лише з тим, щоб зберегти саму державну СОЗ, і розвантажити її від тягаря видатків. Ці розбіжності є частиною більш широкого питання – місця держави у житті суспільства.

Одночасно бачимо й іншу площину розбіжностей. Консерватори і лейбористи Великобританії однаково згодні не лише з існуванням державної СОЗ, але й зі збільшенням видатків на неї. Однаково виступаючи при цьому за обмежене задіяння приватного сектору.

Республіканці і демократи США однаково вважають, що ОЗ мусить бути переважно приватною. І в той же час однаково згодні зі збільшенням видатків на існуюче державне медичне страхування.

Тут ми можемо угадати позиції, яких партії вважають за потрібне дотримуватися, щоб бути обраними. І позиції ці в США і Великобританії є разюче різними.

Отже, консерватори Британії дотримуються (принаймні з часу М. Тетчер) ідеологічних поглядів суттєво подібних до республіканців США (принаймні від часу Р. Рейгана). Тим не менш їхня практична позиція в даному питанні є суттєво відмінною.

Отож бачимо, що ідеологія не лише диктує, а ще й пристосовується. Головне бачимо, що не вона визначає ситуацію з СОЗ, а можливо і зі всією ДД.

Можливо доцільність? Ми українці тепер переконані, що США є самою передовою країною і її лад та панівна ідеологія є найбільш раціональними і доцільними.

Держава США і доцільність

Держава США характеризується спрямованісттю на потреби американських великих корпорацій. В медичній галузі зокрема. Протягом останніх 20 років Конгрес США видав цілу низку законів спрямованих на сприяння розвитку біотехнологічних корпорацій. Тому не є дивним, що саме американські компанії ведуть перед у дослідженнях з біотехнології, генетичної інженерії та синтезування нових ліків. Держава не ставила перешкод на шляху зливань відповідних корпорацій, оголосила 3-міліардний проект генетичних досліджень, щоб полегшити корпоративні зусилля, а головне вона не створила суспільної СОЗ, сам факт існування якої ускладнює корпораціям збут їхньої продукції. Адже корпорації можуть шукати і знаходити собі клієнтів серед тисяч розрізнених лікарен і незалежних лікарів. До того ж сама запаморочно дорога продукція знаходить збут у лікарнях для багатих.

"В той час як США звичайно дозволяли динамичні фінансові ринки, запровадили нерегульований ринок праці та ставили перешкоди для "універсальних" банків зі взаємними вкладами, Німеччина робила точно навпаки від перших днів свого переходу до капіталізму. Багато асоціацій в Німеччині, наділених різною... владою, роблять біомедичні нововведення складною справою. Ставлення держави до економічної активності, залишаються, великою мірою, підпорядкованим підтриманню соціальної стабільності". /12,22/

Це знаходить свій вираз у тому, що держава перш за все занепокоєна зростанням видатків на СОЗ, які витікають з удорожчання ліків та інших медичних технологій.

Скажімо в Канаді зростання цін на ліки не може перевищувати темпи інфляції. Ціни на нові ліки виводяться з порівнення цін на аналоги по 7 країнах світу (оскільки всі країни в цьому списку мають суспільні СОЗ, дехто вважає, що включенність туди ще й США "штучно завищує ціни ліків в Канаді"). Високі податки (між багато чого іншого і на утриманя СОЗ) та міри по стриманю цін на фармацевтічну продукцію мають своїм наслідком те, що компанії в Канаді витрачають на дослідження лише 10% прибутку у порівненні з 18,4% у США. Це, в свою чергу, має своїм наслідком відставання медичних новацій в Канаді від американських. Це ж саме стосується й європейських країн.

Крім того, багатіші американські приватні лікарні переманюють до себе канадійських лікарів та медсестер. Навчені, великою мірою, за рахунок канадійської держави студенти, не повертають вкладені в них нацією гроші своїм трудом – вони працюють на іншу країну.

Отже, державу США більше обходить успіх її корпорацій і вона кладе йому в жертву універсальну СОЗ. Вона сприяє успіху своїх компаній і їхнім дослідам, що мають своїми наслідками невпинне поліпшення, але і удорожчання медичного обслуговування. Але останнє мало її обходить, бо вона не має універсальної СОЗ. Державу Німеччини (і взагалі європейські держави) більше обходить соціальна згуртованість нації, справедливість. І вона приносить їм у жертву свої біомедичні компанії. Вона строго регулює вартість медичних товарів, намагаючись врятувати універсальну СОЗ від зростання витрат, але придушуючи, тим самим активність національних навколомедичних корпорацій. «Американська держава, в цьому відношенні, підтвердила свою історичну прив'язанність до капіталістичного громадянського суспільства, своїм сприятливими регуляторними акціями та активним втручанням на користь капіталу» /12,21/

Із цього можна зробити висновок (і він робиться), що американський вибір – це вибір доцільності. Просто щоб переконатися у цьому глянемо ще і на інший бік медалі.

Приватна – державна СОЗ

Предметом особливої гордості для США є те, що у них не виросли черги на прийом до фахівців та у лікарні. В таких чергах, скажімо у Канаді, люди можуть чекати місяцями. А у Великобританії кількість записаних у "списки очикуючих" досягла на 1997 р 1.4 мільйона осіб. /8/

Цей чинник, і зростання тягарю відрахувань, стали головними аргументами для прихильників задіяння приватного сектору. Розрахунок простий – якщо ті, хто можуть, платитимуть за медичні послуги в приватних лікарнях, то для тих, хто не може, залишиться більше місць у лікарнях СОЗ. А оскільки в останніх стане менше пацієнтів, то, до того ж, стане потрібно менше видатків.

Але пряме порівняння двох систем дає (для випадку Канада – США) такі результати: Канада обіймає друге місце в світі за тривалістю життя, США – 25-те. Дитяча смертність у Канаді – 5,6 на 1.000 новонароджених, США – 7,8. Смертність рожениць – 7 на 100.000 в Канаді, і 14 у США. За рейтингом ВООЗ по ефективності затрат канадська СОЗ обіймає 35 місце в світі, США – 72. За показником ефективності самих медичних послуг Канада обіймає 7 місце, США 15-те. /13,19/ Накладні видатки функціонування СОЗ США більш як в три рази перевищують канадійські (1059 ам. дол. на людину в США проти 307 у Канаді). /14/ Американська система також лягає більшим тягарем на економічні господарства. Канадійські працедавці платять 1% від видатків на зарплатню у порівнянні з 8,2% в США. Інститут Розвитку Управління в своєму звіті про конкурентоздатність країн, визнав канадійську СОЗ як головну конкурентну перевагу.

Подібні ж результати дає порівняння з європейськими країнами: видатки на людину у Німеччині – 2.748 ам. дол., Франції – 2.349, Італії – 2.032, Британія – 1.763, навіть Японія – 2.012. США – 4.631 ам. дол. /15/ При цьому треба пам'ятати, що у США не мають жодних форм страхування 43,6 мільйонів американців. /16/

Поряд із цим не можна не згадати, що прибуткова медицина намагається ухилитися від лікування хронічних хворих і намагається подавати послуги у вигляді медичних оглядів здорових пацієнтів. Лікарі фактично заохочуються відхиляти таких хворих. /34/ Крім всього цього треба згадати і шахрайство. ФБР визнає, що шахрайство у царині медицини є номером 1 серед "інтелегентних" злочинів. Скажімо, нещодавно найбільший постачальник ниркових діалізів Fresenius Medical Care North America Inc. була оштрафована на 486 мільйонів дол. за "змову і шахрайство".

Лікарні та лікарі, що вимушені розглядати хворого як об'єкт, інструмент свого прибутку, мусять діяти в ринковому середовищі за законах ринку - менша собівартість, більше клієнтів, гучна реклама. Прискипливе лабораторне обстеження хворого, тривала госпіталізація - все це невиправдані накладні видатки. Той хто зменшує ці накладні видатки виграє конкурентну боротьбу. Той хто позбавляється серйозно хворих пацієнтів може правити знижені ціни на свої послуги, і люди, приваблені низькими цінами, приходять на обстеження. Але що буде коли здоров'я серйозно похитнеться? Катлін Коннор з Канадійської Федерації Медсестер у свому поданні комісії Романова, згадавши про свою нещодавно перенесену серйозну хворобу, зазначила, що вона цілком певна, що "на відміну від наших південних сусідів [у випадку нової подібної хвороби] я не одержу дзвінок від страхового агента, що срібно-ласкавим голосочком промовить: "Міс Коннор, сердечно поздоровляю вас з одужанням. Нам було справді приємно мати Вас за нашого клієнта, але, нажаль, Ви більше не відповідаєте страховим вимогам нашої компанії". /13,77/

І це ще не все. Оскільки США не стримують зростання цін, американці почали закуповувати ліки у Канаді. Подинокі візітери змінилися цілою хвилею, спочатку з прикордонних містечок, а тоді і з глибін Штатів. Кількість таких купців досягнула вже 10 мільйонів. Більше того, ця хвиля почала набувати організованого характеру – таки походи організуються самими мерами містечок, з орендою атобусів, оголошенням про час від'їздів, тощо. В інтерв'ю один з мерів розповідав, що мусив звільнити 70 поліцейських, 52 пожежникі тощо, загалом 323 працівників міста, щоб виконувати забов'язання перед пенсионерами та малоімущими. Після попередження про наступний 20% стрибок цін "мусив робити щось і я просто подивився, що звичайні американці щодня роблять. Я не винайшов шлях у Канаду". Таки закупівлі досягнули 700 мільйонів ам. дол. минулого року. /16/

Як зазначає Мад Барлов: "США витрачають ... 7.000 кан. дол на рік на людину на медичні послуги і мільйони залишаються без послуг, Канада ж витрачає 3.298 кан дол і страхує кожну людину... Ця різниця може бути віднесена на рахунок адміністративної ефективності суспільно фінансованої системи". /13,20/

Але попередня глава привела нас до висновку про безумовну перевагу американського підходу. Тепер ми мали змогу засумніватися в цьому, що підказує нам, що істина часто залежить від ракурсу зйомки і, що довести свою істину часто значить спромогтися задати свій ракурс.

Отже, зрештою, не переваги чи недоліки насправді визначають остаточну долю систем. Американці свідомі недоліків своєї системи, як і канадійці своєї. Але є переконання у принципах, відносно яких нації і намагаються будувати свої системи. Більші видатки чи менша ефективність при цьому трактуються як ціна за "справедливість" чи приноситься у жертву "принципам приватного підприємництва".

Як товариш Мао вважав, що хай загине половина китайців, аби друга половина жила при комунізмі, так неоліберал вважає, що економічна ефективність це не аргумент там де справа стосується "принципів вільного ринку". А соціаліст не зважатиме на черги і податки, що зростають, в ім'я усунення внутрішнього розколу нації на тих, що мають, і тих, що не мають (дуже популярний в канадійській літературі термін: "those who have and have not").

Ідеологія до хрипоти кричить про чужі черги, чи економічну неефективність, аби не помічати власних недоліків.

Якщо не ідеологія і доцільність, то що тоді?

У 1979 р. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я ВООЗ оголосила програму "Здоров'я для всіх", де проголошується право кожного на медицину (з чого витікає забов'язання держави впровадити це право). "Справедливість фінансових внесків" було прийнято цією організацією як одну з основних цілей СОЗ. "Принцип "справедливого фінансування" систем охорони здоров'я включає концепцію рівноправності при розподілі тягарю фінансування серед населення, а також орієнтований на те, щоб необхідність оплати медичного обслуговування не призводила до зубожиння родин..." /17,110/ І далі: "Досліди з проблеми рівноправності ... в країнах Західної Європи наглядно показали, що таки джерела фінансування, як загальне оподаткування чи система обов'язкового медичного страхування, створюють міцну базу для рівноправності. Чим читкіше працює механізм перерозподілу фінансових засобів між матеріально забезпеченими прошарками та соціально не захищеними групами населення, тим більше рівноправ'я. Форми страхування, що спираються на принцип еквівалентності страхового відшкодування (коли сума внеску перебуває у прямому зв'язку з об'ємом послуг, що надаються) або на систему оплати готівкою ... сприяють поглибленню розподільної нерівноправності... Всі європейські країни прагнуть досягнення високого ступеню солідарності в царині фінансування охорони здоров'я, в рамках якої забезпечується загальна доступність медичного обслуговування незалежно від фінансових можливостей людини.

Одержані таким чином дані є наслідком функціонування справедливих систем оподаткування та високих рівнів податків у Західній Європі, де в більшості країн зберігається високий ступінь солідарності стосовно зборів фінансових засобів та створення спільних фондів". /17,110/ Між іншим ВООЗ особливо відмітила, що "у Великобританії аспекти нерівності стосовно здоров'я стали ключовими у поточному порядку денному". /17,127/

Організація ВООЗ могла ставити собі які завгодно цілі, але той факт, що соціалістичні та консервативні уряди Європи слідували ним, свідчить про те, що для населення цих країн "справедливість", "рівність" та "солідарність" мають певну вагу.

Натомість в американській пресі ми можемо часто зустріти вираз "А хто є той ВООЗ?" /18/, там ця організація не користується великою повагою.

Програми охорони здоров'я в США переважно набули вигляду страховок, на відміну від європейського варіанту, що цілком субсидується з податків. "В Сполучених Штатах, навіть разом з державною участю в Medicare та Medicaid, страхові виплати за медичні послуги є значно менш розвинуті ніж в інших частинах світу. В Європі, конкретно, така фінансова допомога має тенденцію приходити від держави і лише невеликий відсоток вартості функціонування лікарен повинна бути покрита пацієнтами". /1/

Інша налаштованість мас може бути відповіддю. Ще у XVI ст. північноамериканські англійські колонії відмовлялися приймати на своїй території "Закон про бідність". В європейській Британії цим законом були засновані "Робітничі доми", куди відправляли бурлак, що визнавалися працездатними. Туди також відправлялися і люди, що зверталися по медичну допомогу і не могли оплатити послуги. Фінансова допомога таким домам закріплялася як своєрідний обов'язковий податок, що лягав на кожну парафію. /4/ У той же час у східній Канаді їх відкривати не стали, а бурлак продавали у рабство. /19/

Ще Токвіль у ХІХ ст. висловив думку, що особливості американської нації викликані тим, що за море, по більший мірі, їхали люди активні, такі, що звикли покладатися на себе і поважали таких, що самі собі давали раду. А як так, то серед них було менше волоцюг і менше тих, хто шукав допомоги. А ті, хто її шукав, викликали не співчуття, а зневагу. Суспільна думка дотримувалася того погляду, що жебрацтво – це наслідок лінощів та пияцтва. /20/

Саме цей характер першопоселенця і фермера, що залежав лише від себе і сподівався лише на себе викував психологію тих, хто поважав не так рівність і солідарність, як опору на власні сили і волю вибору. Характер піонерів був найкращим середовищем для сприйняття і ствердження ліберальних ідей.

Тим не менш, хоча нащадки піонерів Канади і США прийняли свої СОЗ однаково пізно і майже одночасно, Канада все ж таки зараз має СОЗ "для всіх", а США – ні. Не виключено, що причиною є значно довша колоніальна залежність Канади від Британії, внаслідок чого канадійська психологія значною мірою наблизилася до європейської. Ця "проміжна" психологія зокрема породила і проміжний тип канадійської СОЗ – ні цілком приватну, ні цілком державну. Канадський Акт про ОЗ одним махом перевів усі медичні установи у розряд неприбуткових приватних організацій, що діставали платню не від пацієнтів, а від єдиного монопольного гуртового покупця – держави (хоча лікарні є цілком державними). Маючи таку монополію держава легко могла "виторгувати" для себе найкращу можливу ціну. Опір, що був зародився і вилився у страйки лікарів, було зрештою зламано. /19/

Головна проблема суспільної СОЗ – приватний інтерес

З того часу канадійська СОЗ не мала внутрішнього ворога, що є надзвичайно важливо. Існували ідеологічні суперники, що не сприймали такої ситуації теоретично, але не існувало матеріально зацікавленого і потужного ворога.

У США вийшло інакше. На полі, не зайнятому державною структурою виникла самоорганізація у вигляді добровільних Організацій Підтримки Здоров'я - ОПЗ (Health Maintenance Organizations). Ці організації підтримують зв'язок з певними лікарями та лікарнями, до яких і мусять звертатися члени цих організацій. Цим членам не треба купувати страховок на здоров'я у приватних компаній, вони натомість повинні платити членські внески у свою організацію.

Спочатку вони були неприбутковими організаціями з надання медичної допомоги працюючим американцям. Але протягом 90-х років більш як 2/3 їх стали бізнесами. Такий розвиток подій був наслідком вертикальних та горизонтальних зливань величезних медичних ТНК – страхових компаній та фармацевтичних фірм. І та, й та категорія включає одні з найбільших корпорацій світу. Ці корпорації поставили під свій контроль лікарні, кліники, лікарів та аптеки. Логічним завершенням був контроль над ОПЗ та перетворення їх на прибуткові заклади. Вони і стали потужними осередками, що мали свою матеріальну зацікавленість у статусі кво і мали ресурси, щоб відстоювати свій інтерес.

Саме фармацевтичні компанії були найбільшим донором республіканців на останніх виборах, їхній внесок в передвиборну компанію Буша дорівнював 197 мільйонів ам дол. На другому місці йшли медичні страхові компанії, що витратили 169 мільйонів ам. дол. /13/ Якщо згадати, що ці компанії є найголовнішими акціонерами ОПЗ, стає ясно, що введення національної СОЗ стало для США набагато проблематичнішим ніж раніше.

Коли у 90-х роках демократи спробували ввести медичне страхування для всіх, вони зустріли опір великих корпорацій, що були занепокоєні внеском, що їм доведеться давати. В багатьох випадках за цим стояло кровне несприйняття посилення впливу держави на управління корпораціями: "Вони... ставилися з підозрою до державного страхування, розглядаючи його як таран для подальшого втручання держави в інші області корпоративного управління". /33,989/ Не диво, що дана ініціатива так і не була впроваджена у життя.

Неоліберальний аргумент твердив, що конкуренція сама по собі мусить автоматично знижувати ціни. Крім того приватні корпорації, із свідомості, здатні самі вдаватися до свідомого зтримування цін, недаремно вони дають сотні мільонів доларів у рік потребуючим людям. Як на підтвердження, корпорації почали зніжувати ціни на свою продукцію. Однак, коли "пронесло", ціни надолужили "втрачене" – лише в самому 2001 р. ціни на ліки підскочили на 15,7%. Корпорації виправдовують зростання цін великими видатками на досліди для створення нових ліків. Але як твердить губернатор Іллінойсу Род Благоєвіч, корпорації витрачають із цих грошів на маркетінг, піар та адміністративні видатки в три рази більше ніж на досліди. Більше за те, варто було державній комісії послабити обмеження на рекламу, як видатки в цьому напрямку зросли з 791 млн. дол. до 2,5 млрд. дол. /35/

Якщо взяти до уваги, що більше третини економічного росту США протягом останнього часу відбулася завдяки експортові сервісів /13,44/, то ясною стає зацікавленість американських корпорацій у розширенні свого ринку і їхня здатність це зробити.

Поширити їхню діяльність на канадійський ринок було практично неможливо. І не лише тому, що Канада мала дуже жорсткі закони щодо захисту свого ринку. У Канаді функціонувало Агентство з Перегляду Іноземних Інвестицій (Foreign Investment Review Agency); існували жорсткі закони щодо обмеження іноземної участі в канадійських акціонерних підприємствах; субсидії вітчизняним компаніям. Зростала кількість державних підприємств. Більше за те, Канада в певних випадках навіть не звертала увагу на чужі патенти. А головне, оскільки лікарі, лікарні та інші медичні заклади в Канаді є організаціями неприбутковими, то вони не могли складати інтересу для прибуткових компаній.

Складнощі почалися від 1989 році, коли було укладено Канадійсько-Американську Вільноринкову Угоду (CUFTA) – пізніше NAFTA.

Перш за все, Канада вимушена була відмовитися від 25% стелі для іноземної власності в страхових компаніях, "закону, що гарантував канадійський контроль і урядове регулювання сектору". /13,53/ Значно більші американські компанії стали легко скуповувати канадійські аналоги.

Далі, ліберали, заснувавши СОЗ у 1966 р., прийняли у 1968 р. закон про "примусове ліцензування". Цей закон забов'язував іноземні компанії, що виготовляють медичні препарати, дозволяти виробляти аналоги їхніх ліків канадійським компаніям в обмін на низькі (4%) відрахування з продажів. Зроблено це було з метою стримувати зростання вартості СОЗ. Сумнівно щоб така ситуація радувала іноземні компанії, але знаючи настрої, вони мовчали. З приходом до влади консерваторів у 1984 р. ці компанії одразу вийшли з ініціативою скасування цього закону. Тим не менш, навіть консерватори зволікали аж до 1993 року – року чергових виборів. Врешті решт вони наважилися на це, вірогідно з метою купити підтримку, якої консерваторам вже бракувало. /21/ Як наслідок ціни на ліки зросли з 1987 р. по 2002 на 342% і є тепер найбільш швидко зростаючим в ціні компонентом медичних послуг в Канаді. /13,59/ Новий закон не лише вимагав дотримуватися 20-річного терміну чинності патенту на ліки /22/, а й надавав компаніям право вимагати заборони використання канадійською СОЗ канадійськіх ліків протягом 24 місяців у разі виникнення диспуту. Вірогідно, у такий спосіб, держава, що раніше тиснула на компанії занадто сильно, тепер, виходячи у глобальний ринок, хотіла засвідчити свій рішучий намір "грати чесну гру". У 2000 р. компанія AstraZeneca показала як можна користуватися таким законом. У цьому році термін дії патенту компанії завершився. Тим часом AstraZeneca дістала патент на виготовлення даних ліків у вигляді пігулок. Це дало їй підставу подати в суд на канадійську компанію Apotex, яка почала виробництво аналогів, що автоматично перешкодило Апотексу продавати аналог на два роки. За цей час AstraZeneca запатентувала, нову оболонку для пігулок, що дало їй підставу для нового "діспуту". Тепер компанія патентує різну кількість ліків у кожній пігулці. У Канаді цей процес вже названо "вічнозеленим".

В свою чергу ОПЗ "їли очима" канадійську СОЗ, що оцінюється у потенційні 64 міліардів ам. дол. /13,54/, але вони не мали шансів. Та несподівано допомога надійшла з канадійського тилу. Поки всі медичні сервіси будувалися на неприбутковій основі, то не існувало потуги, не існувало центру в самій СОЗ, інтереси якого протиставлялися інтересами держави і всієї СОЗ. Але по мірі скорочення федеральним урядом, за неоліберальними рецептами, асигнованій на ОЗ провінції почали урізати послуги, що надавалися державною СОЗ. Сервіси, що випадали, перетворювалися на прибутковий бізнес. І деякі досягли успіхів. Наприклад корпорація MDS Inc., що спеціалізується на діагностичних медичних послугах, набувши сили, разом з іншими такого роду компаніями почала тиск на уряд. Її метою є вихід на міжнародні ринки, але доступ до них вимагає від Канади дозволити доступ іноземним компаніям до аналогічних послуг в Канаді. Звідси випливає тиск приватного сектору на державу з вимогами зняти бар'єри перед іноземним бізнесом. Тут ми можемо бачити, як частини колишньої державної системи ОЗ, виокремившись і оформившись у самостійні потуги, набувають свої, відмінні від цієї системи інтереси і починають виступати за злам цієї системи.

Іншою стороною медалі було те, що держава знижуючи податки і втрачаючи можливість субсидій втрачала роль центрального регулятора і "солідного гравця" не лише стосовно бізнесу, а й провінцій. Провінції, очолювані консерваторами, почали поступово дозволяти, "з пробною метою" приватні лікарні та діагностичні центри. Спроби Отави зупинити такий розвиток подій загрозами припинити субсидії, викликав відповідь нафтоносної Альберти, що вона бере все фінансування на себе і сподівається на невтручання центрального уряду.

Медицина і світові потуги

Комунізм на Кубі чи навряд здатний справляти вплив на світові процеси. Комунізм у СРСР міг. І через гроші компартіям і через реальну можливість нападу. Ця обставина вимушувала Захід захищатися. Саме тому таким важливим було доведення можливості соціальних переваг за капіталізму. Одною з форм ідеологічної боротьби навіть стала пропаганда тривалості західнонемецьких відпусток, шведської соціальної злагоди, голландських виплат на безробіття тощо серед радянських громадян. Ці обставини, зрозуміло, полегшували власне, давно розпочате, просування Європи в бік ДД, сприяли висуненню показників соціальної захищеності і добробуту як головних критеріїв за якими велося світове змагання серед країнами.

З огляду на потугу США, їхня досить специфічна система і унікальна психологія їхнього народу, стають чинником не лише їхнього внутрішнього, але міжнародного життя.

В зв'язку з підлаштованісттю американської системи під сили ринку американським компаніям важко скаржитися на свою державу. До того ж вона є достатньо потужним гравцем, щоб "пробивати" інтереси своїх корпорацій у світових організаціях (СТО, GATS та TRIPs). І це стосується не лише країн, що розвиваються. Як відмічає Елен Вуд: "Фактично... глобалізація ... означає відкритість підпорядкованих економік і їхню уразливість відносно імперіалістичного капіталу, в той час як імперіалістичні економіки залишаються прикритими наскільки можливо від зворотних ефектів. Глобалізація не має жодного стосунку до вільної торгівлі. Навпаки, вона є дбайливим контролем торгових умов в інтересах імперіалістичного капіталу". /23,134/ Або, більш лагідно: "СТО, на приклад, являє собою царину просування певних галузевих інтересів і ведому країнами, що пов"язані з ними. Для інших акторів (уразливих галузей та цілих економік з різною мірою уразливости) місця для маневру і автономії стає все менш". /12,7/ Але більше за те. США робить їх знаряддям тиску навіть на Європу. "... не повинно бути сюрпризом, що саме американські капітал та уряд очолили компанію захисту "інтелектуальної власності"... З огляду на вже зроблені інвестиції було логічним, що ці актори (успішно) намагаються сформувати для себе царину створення прибутку, вимагаючи найбільш вигідні умови можливі для виробників. Саме тут "вільна" торгівля зустрічається з національними перевагами". /12,21/ "Маркетінг зростаючого числа медичних товарів, більшість яких приходить зі США, потребуватиме більш як американського ринку. Гарантування того, що закон про інтелектуальну власність є запровадженим серед членів СТО, є шляхом забезпечити собі цей ринок". /12,12/ (Властиво наслідком саме цих зусиль був згаданий вище 20-річний термін фармацевтичних патентів).

Медичні, страхові компанії США, фармацевтичні фірми разом з фінансовими та енергетичними корпораціями утворили Коаліцію Сервісної Промисловості (КСП). Ця організація у своєму поданні напередодні засідання СТО у Сіетлі під рубрикою "Перешкоди" зазначала таке: "Історично склалося так, що послуги охорони здоров'я в багатьох іноземних країнах здебільшого були відповідальністю державного сектору. Державна власність на охорону здоров'я зробила складною для американського приватного сектору проникнення в іноземні країни". /24,102/ Інший раз вони прямо вимагали у своєї держави "одержання доступу до ринків ... і права цілковитого володіння медичними установами в іноземних країнах". /25/

Фармацевтичне Об'єднання, в свою чергу, скаржилося стосовно Європи взагалі і Німеччини зокрема: "лікарі працюють під строгим бюджетним контролем, який обмежує кількість [ліків], що може бути виписана і не мають можливості виписувати ті ліки, що на їх думку найбільш підходять пацієнту. Бюджети є перешкодою для нових терапій... В кінцевому підсумку, компанії США непропорційно упосліджені, бо промисловість США є світовим лідером у винаходженні нових ліків". /26/

Держава США не залишається глухою до потреб своїх корпорацій. Саме її стараннями, скажімо, прийнято статтю VI.4 GATS, що "вимогає усунення "ущемлюючих" бар'єрів внутрішніх регуляцій, оціночних вимог, техничних стандартів і ліцензійних умов". /12,17/ "Принаймні частково саме тиск TRIPs та WTO примусили Німеччину до більш прихильного ставлення до біомедичних новацій". /12,22/

Вище було згадано про закупівлю американцями канадійських ліків. Зараз ця активність перебуває під оркестрованим тиском. Корпорації виступили з загрозами зменшити експорт в Канаду. Ці зусилля одразу були підтриманні американською державою: Державна Комісія з Харчів і Ліків виступила з "занепокоєнням" стосовно "небезпечності" канадійських ліків. Одночасно відбувається "діверсійна операція в тилу суперника" – канадійська преса, якось враз, стурбовано заговорила про те, що внаслідок цих загроз ціни в самій Канаді можуть зрости.

Шляхи згуртованої дії американських корпорацій та держави багатоликі, але наслідок вони мають один. Можна цілком сказати, що "... інтернаціональний тиск (здебільшого розпочатий і підсилюваний американськими акторами) загрожує ... самому існуванню суспільних СОЗ". /27,989/

Унікальність Непалу не складає проблеми для світу, але унікальність США стає проблемою для інших націй, чий менталітет, здебільшого, не співпадає з американським.

Американський вільний ринок проти солідаризму націй

Зазначений вище внутрішні і зовнішні чинники спричинили потужний приватизаторський тиск у Канаді. Але експерименти, проведені в Онтаріо провінціальною Консервативною Партією, зробили ці ідеї ще менш привабливими у сприйнятті широких мас населення.

В Онтаріо було утворено першу приватну прибуткову лікарню. Вона вражала розкішшю і відверто була орієнтована на заможних людей. Рон Коваль, її голова, призначив собі платню у 1 мільйон дол. на рік. Не дивлячись на те, що він мав маєтки в різних місцях, він жив у Торонто в гостиниці, де платив за номер 8.000 дол. на місяць.

Як казав Коваль: "Ми мали мрію стати стандартом для приватної медицини..."

Кінець цього "зразкового" приватного закладу завдав удару всій ідеї і цілому. Одного дня Коваль зник разом з дружиною. Розслідування відкрило шахрайство у веденні "справи" на 96 мільйонів дол. /28/

Ще одна приватизаторська ідея остаточно поховала привабливість приватизації, принаймні для мешканців Онтаріо. Неоліберальна ідеологія в своїй атаці на державу не зупиняється на вимозі приватизації всіх виробництв. Вона іде далі й вимагає приватизувати абсолютно всі функції держави (деякі течії навіть не зупиняються перед приватизацією війська, суда і поліції). Як крок у цьому напрямку тут було приватизовано службу контроля питної води. За кілька років у містечку Волкертон виникнула хвороба, що коштувала 7 життів та багатьох важко хворих. У взятих аналізах води було знайдено бактерію E coli. Розслідування показало, що приватні "інспектори" брали всі зразки своїх "проб" з тої самої криниці, чим полегшували свою "службу". /29/ У 1996 р. консерватори обіцяли цілком приватизувати СОЗ в Онтаріо протягом 3 років, але так і не наважилися піти на це, зрозумівши, що не мають жодної підтримки населення в цьому питанні.

У січні 2002 р. консервативний уряд провінції Альберта утворив комісію з пошуку шляхів подальшого розвитку СОЗ в провінції. Очолив її колишній Міністр Фінансів минулого федерального уряду консерваторів Дон Мазанковський. Звіт комісії стверджував, що канадійська державна СОЗ є "нерегульованою монополією" і закликав до більшого задіяння приватного сектору та урізання програм включених у СОЗ.

В той же час парламентська комісія по ОЗ підготувала звіт, де громадяни називалися "споживачами послуг ОЗ" і всі міркування відбувалися в ринкових термінах постачання послуг і їхнього споживання покупцями. Прикметно, що цей факт сам по собі сколихнув велику хвилю обурення по всій Канаді.

Дискусії щодо реформи СОЗ досягли високого накалу і федеральний уряд утворив Комісію з Майбутньої СОЗ в Канаді на чолі з колишнім головою уряду Саскачевану Роєм Романовим.

Робота комісії протривала півтори роки, було проведено безліч консультацій з організаціями бізнесу і праці, з іншими громадськими організаціями, були замовлені професійні аналізи і розглянутий досвід інших країн, проведені консультації в університетах, парламентські слухання, телевізійні дебати, зустрічі в багатьох містах Канади з зацікавленою громадскістю. /30/

Цікавим є результати двох широких опитувань населення в рамках роботи цієї комісії. Серед інших питань були запропоновані 3 шляхи розвитку: 1. цілком державне фінансування СОЗ, 2. Змішане (часткова оплата послуг самим відвідувачем), 3. допуск приватного сектора для обслуговування тих, хто може собі це дозволити. Результати видно на схемі ч. 1.

За державне фінансування 77%, часткова оплата 27-32 і допуск приватного сектора для багатих 18-23% "за".

Мабуть не буде сюрпризом, що люди, які часто відвідують лікарів висловилися за цілком державну систему (81% за). Але є цікавим, що 76% людей, які майже не відвідують лікарів, також висловилися за таку систему.

Не слід гадати, що це прояв елементарної споживацької психології. Ці відповіді грунтувалися на ясному уявленні того, чим є державне фінансування:


Схема ч. 2 показує, що більшість канадійців згодні зі збільшенням податків для цієї
мети (40-48%), і ще 22-23% пропонують перерозподілити фінанси з інших фондів.

На додаткове питання, що краще – збільшення податків, чи примусове утримання із зарплати, відповіді були відповідно 53% проти 34%.

Тяжіння до державної СОЗ і не могло бути проявом споживацької психології, враховуючи силу неоліберальної пропаганди в Канаді.

Ці відповіді стануть більш зрозумілі, якщо ми розглянемо їх з точки зору солідаризму.

Канадійці вважають, що оплата з утримань із зарплати призводить до того, що той хто може собі це дозволити, буде відраховувати більше, а отже матиме кращий сервіс (за промовчанням малася на увазі американська система).

На пряме питання: "чому ви не підтримуєте змішану систему?", більшість відповіла так: "додаткова плата викликає занепокоєнність про збереження рівності у доступі кожного до послуг".

На питання: "чому ви не підтримуєте допуск приватного сектору?", більшість відповіла так: "це розколює систему на системи для імущих та неімущих". (Цікаво, що цю систему схвалило лише 23% людей з великим доходом).

95% "так" одержали питання: "Для мене є дуже важливим, що ми маємо СОЗ, яка надає в цілому однакові послуги і їхню якість по всій країні" та "Для мене є дуже важливим, що існує рівний доступ до медичних послуг для всіх канадійців, хто їх потребує".

Серед інших відповідей відмітимо такі:

67% висловилися за державний контроль цін на послуги, що не включені в СОЗ,

66% висловилися за те, що держава мусить надавати допомогу хворим на дому і 75% висловилися за цю послугу для малоімущих.

Були задані фактично провакаційні питання, можливо з прямим наміром порівняти канадійські цінності з американськими (а я б сказав і з сьогоднішніми українськими):

Питання: "Які цінності забезпечують кращий грунт для канадійської СОЗ, особиста автономія і свобода чи чесність і рівність? 85% відповідей – за чесність і рівність.

"Наш доступ до медичних послуг, як і будь-яке інше споживання продуктів і послуг, повинен грунтуватися не на потребі а на бажанні і готовності платити" – 86% проти.

"СОЗ поліпшиться, якщо уряд дозволить людям платити додаткові гроші зі своєї кишені, щоб одержати кращий доступ або інші переваги від приватного сектору" – 74% проти.

"Лікарям має бути дозволено працювати і в державній і в приватній системах" – 63% проти.

"Нам слід дозволити приватизацію в СОЗ принципово, без відносно того чи це допоможе чи нашкодить їй" – 81% проти.

Нарешті питання, що стосуються глобалізації:

"Іноземні прибуткові медичні компанії принесуть корисну конкуренцію і вибір в нашу СОЗ" – 81% проти.

"Мені байдуже чи медичні організації, де я одержую допомогу, є канадійськими чи ні" – 88% проти. /31/

Комісія працювала 18 місяців і врешті решт видала звіт, де радила державне фінансування всіх ліків, догляда на дому, більше фінансування для нових приладів а також включення профспілкових страхових кас у загальний фонд СОЗ. Було запропоновано створити нове державне агентство для нагляду не лише за якістю ліків, але й за їхньою відповідністю назначеній ціні. Звіт стверджував, що хоча ці плани будуть коштувати уряду більше, але будуть коштувати менше суспільству. Вартість оцінювалася у 15 міліардів протягом наступних 3 років. Головним підсумком треба вважати розмножений газетами та телебаченням підсумок зроблений самим Романовим: "Замість субсидіювати приватні установи податковими грошами, урядові слід переконатися, що суспільна СОЗ має достатню місткість і доступна всім та кожному", тоді канадійцям не треба буде шукати приватних послуг.

Реакція уряду була стриманою. Міністр Фінансів заявив, що таких грошів точно немає, але "що буде можна, буде зроблено". Трохи пізніше прем'єр-міністр висловився, що з часом треба буде ввести спеціалізований податок на медицину. Нарешті 5 лютого 2003 року на зустрічі прем'єр-миністрів федерального і провінційних урядів було прийнято рішення про виділення федеральним урядом 34,8 міліардів доларів протягом наступних 5 років /32/ (17,3 міліарди протягом перших трьох років). "Ця Угода закладає План, що гарантуватиме всім канадійцям вчасний доступ до якісних медичних послуг на основі потреби, а не здатності платити" – заявив прем'єр-міністр Канади по завершенню цього засідання. Слід додати, іншою стороною є повернення держави як "солідного гравця" у цій царині.

Те ж саме стосується і Європи. За умов неоліберального типу глобалізації Німеччина, скажімо, вимушена переглядати свої державні соціальні програми. Але вона намагається так робити зміни, щоб зокрема не зруйнувати своєї СОЗ, побудованої на принципі – кожному по потребах, від кожного по можливісті. Хоча було відкрито можливість для утворення альтернативних державному страхових медичних фондів, тим не менш "устрій системи продовжує відбивати панівний стан німецької держави". /33,982/ Держава продовжує попередні заходи щодо стримання цін і, крім того робить заходи великою мірою урівняти ці фонди між собою.

Заключення

Таким чином боротьба навколо медичної царини є багатомірною. На ній сходиться протистояння держави і корпорацій, різних ідеологій, а також боротьба між американською ментальністю, помноженою на потугу США та ментальностями інших націй, підтриманими їхними державами. Природний вкорінений солідаризм націй (як європейських так і азійських) дає відсіч цій американський атаці. Тим не менш, цей тиск долає все більше перешкод.

Потуга американської держави і американських корпорацій фактично є проблемою для всіх націй світу. Тому Україна, намагаючись зберегтися, мусить сім разів подумати перш ніж зберігати свою індентичність шляхом пошуку прихильності США. Америка душить і сильніших союзників. Тінь США – це не те місце, де Україна може зберегти свою національну індентичність.

А найголовніше, не мусить бути смутку і зневіри. Надія є, але вона в дії. Як зазначає Роді Лоепки "Хоча це є безумовно правдою, що солідаристська культура стоїть перед новим могутнім викликом, але варто пам"ятати, що вкоріненість німецької СОЗ є непорівнянно глибшою [ніж у США]" і далі "... передові індустріальні держави не мусять розглядатися як безхребетні сутності, що безперервно здають свій грунт вповзаючому ринку... Грунтований на нації потенціал для опору в царині медицини... подає несподівано корисний імпульс переосмислити проводжуваний Заходом несамовитий біг до лібералізації, комерціалізації та економізації". /12,30/

Нарешті ми звернули увагу на те, що "переваги ринку над державною системою" хоча і існують, але не є абсолютними. Ми побачили, що в цілому державна система СОЗ працює краще. Цей факт, мусить зародити в нас підозру стосовно "абсолютної" неефективності державних підприємств. Особливо з огляду на значно більш успішний розвиток Білорусі у порівненні з Україною. Тим більше Китаю.

Ми знайшли дві вагомі причини унікальності американської медицини зокрема і американського уcтрою взагалі. Специфічна психологія народу і потуга найбільших в світі корпорацій дають відповідь.

Оскільки Україна не має ні першого, ні другого, то слідування такому шляху є проблематичним (що властиво ми вже і спостерігаємо багато останніх років). Більш за те, воно є шкідливим, бо може стати вже безальтернативним.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Compton's Interactive Encyclopedia, 1999, The Learning Company, Inc.

[2] Michael D. Warren, "A Chronology of State Medicine, Public Health, Welfare and Related Services in Britain: 1066 – 1999". www.chronology.org.uk

[3] Kevin Siena, Before the Welfare State: Poverty and Public Medical Provision under the English Poor Law // Lecture in "Comparative Program on Health and Society Lupina Seminar Series", Munk Centre for International Studies of the University of Toronto, February 28, 2003.

[4] Tony Blair (Foreword), Geoffrey Rivett, Health Service History, From Cradle to Grave: Fifty Years of the NHS, London, King's Fund, 1998.

[5] Y.Lisitsin, Health Protection in the USSR, Progress Publishers, Moscow, 1972.

[6] С.А.Верхратський, П.Ю.Заблудовський, Історія Медицини, Вища Школа, Київ, 1991.

[7] David T. Beito, Poor Before Welfare.

[8] The Labour Years, Panorama, Jun 3, 2001, transcript.

[9] Не виключено, що програш консерваторів був викликаний, між іншим, і невизначенностю цього джерела. Ще під час дебатів, вони наразилися на питання – якщо це можливо, чому ви не зробили цього раніше?

[10] Geoffrey Rivett, Health Service History.

[11] Marty Jezer, The Many Wars of George W. Bush, Albion Monitor, Albion Monitor Jan 29, 2003.

[12] Roddy Loeppky (Post-Doctoral Fellow), Paper for "International Restructuring, Health and the Antagonistic State", Comparative Program on Health and Society Lupina Seminar Series. University of Toronto, October 24, 2003.

[13] Maude Barlow, Profit is not cure, Ottawa, Council of Canadians, 2002.

[14] S. Woolhandler, T. Campbell, and D. U. Himmelstein, Costs of Health Care Administration in the United States and Canada, The New England Journal of Medicine, Volume 349, August 21, 2003, Nо. 8.

[15] OECD Health Data, 2002, 4th ed.

[16] Tim Harper, "Buy Canada" drug plan sweeping US, Toronto Star, Oct 26, 2003.

[17] Доклад о состоянии здоровья в Европе 2002, Всемирная Организация Здравоохранения, Европейское Региональное Бюро, Копенгаген, 2002.

[18] Певна гра слів, по-англійськи ця фраза звучить: "Who is WHO?"

[19] Kevin Siena, Before the Welfare State: Poverty and Public Medical Provision under the English Poor Law //Lecture in "Comparative Program on Health and Society Lupina Seminar Series", Munk Centre for International Studies of the University of Toronto, February 28, 2003.

[20] Треба додати, що в Північній Америці не було "огорожувань", а тому ця проблема не набула такої масовості.

[21] В цьому році Прогресивна Консервативна Партія знов уступила владу Ліберальній.

[22] До того термін був 17 років.

[23] Ellen Meiksins Wood, Empire of Capital, New York, Verso, 2003.

[24] Services 2000 USTR Federal Register Submission Coalition of Service Industries Response to: Federal Register Notice of August 19, 1998 [FR DOC. 98-22279], Coalition of Service Industries official site.

[25] Services 2000 USTR Federal Register Submission Coalition of Service Industries Response to: Federal Register Notice of March 28, 2000 [FR DOC. 00-7516], Coalition of Service Industries official site.

[26] PhRMA, "Germany", Submition for the National Trade Estimate Report on Foreign Trade Barriers (NTE), 2002, December 17, 2001.

[27] Susan Giaimo and Philip Manow, "Adapting the Welfare State: The Case of Health Care Reform in Britain, Germany and the United States," Comparative Political Studies, Vol.32, No.8, 1999

[28] За деякий час Коваль з жінкою добровільно здалися поліції. Очевидно звичка жити в маєтках ускладнює пристосування до підпільного способу життя.

[29] Зрештою всі неоліберальні експерименти коштували консерваторам влади – вони програли вибори у 2003 р. Ліберали перемогли, відверто обіцяючи відмінити заплановані консерваторами зменшення податків, а мером Торонта став соціаліст.

[30] Робота комісії навіть навела багатьох на думку про нову форму демократії, що нею уособлювалася. Конкретно: звести разом думки високих професіоналів та загалу і вивести висновок, що включає і спирається на них обох. Див., напр.: Canada's undemocratic constitution needs to be rewritten, The CCPA Monitor, volume 10, No 3.

[31] The Commission on the Future of Health Care in Canada, official Health Canada site.

[32] The Commission on the Future of Health Care in Canada, official Health Canada site.

[33] Susan Giaimo and Philip Manow, Adapting the Welfare State: The case of Health Care Reform in Britain, Germany and the United States, Comparative Political Studies, Vol. 32, No. 8, 1999

[34] Marcia Angell, Patients' Rights Bills and Other Futile Gestures, The New England Journal of Medicine, June 2000, Volume 342: 1663-1664.

[35] Governor's of Illinois oficial site.