ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА

Доба козаччини

З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Всі наші давніші військові формації орґанізувалися з почину держави й мали характер державного війська; Козаччина повстала иншим способом, вона вийшла з суспільних низів, була від початку народнім військом. Перші козацькі ватаги складалися з людей різного походження, різних станів і навіть різних народів; їх лучила разом тільки охота до воячки, потреба переживань, охота погуляти у степах, добути собі здобичу і як скоро добути, так скоро її протратити. «Доки жита, доти бита», — була приповідка цих добичників. Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші і найрисковніші походи, не жалували свого труду й крови та цим добували собі славу і любов усього громадянства.

Та це буйне, нестримне козацтво легко могло піти на бездоріжжя самоволі та пропасти у нетрях анархії. Але найшлися талановиті, ідейні проводарі, такі як Дмитро Вишневецький, Сагайдачний, Михайло Дорошенко, що зуміли опанувати небезпечну течію й перетворили козацькі ватаги у правильне, здисципліноване військо. Вони очистили козацькі ряди від усякого шумовиння й анархічних елементів, до війська втягнули людей осілих, звязаних із землею та хліборобством, кинули між козацьке військо нові гасла й дали йому нові завдання. Козаччина почала прислухуватися до змагань усієї України, пронялася ідеєю оборони віри й народу, зрозуміла необхідність політичної орґанізації, зацікавилася культурою — почула себе частиною громадянства та його представником. Запорозьке військо стало — українським національним військом.

Повстання Богдана Хмельницького ввело козаччину на ще ширшу арену. Запорозьке військо опанувало цілу Наддніпрянщину, завело тут свій військовий лад, перетворило соціяльні відносини, добуло признання для козацької влади, — стало творцем нової української держави. Під запорозький прапор перейшли всі живі елєменти українського громадянства, кожний уважав за честь належати до «козацької нації». До війська вливається широкою рікою міщанство й селянство; українська шляхта вміщує свої амбіції в державній службі, в орґанізації країни, в широких політичних та дипльоматичних змаганнях. В обороні своїх надбань, в обороні держави, козаччина зводить героїчні бої з польською шляхтою та з царською Москвою. Епопея воєн Хмельницького зробила відомим імя України в цілому світі, Полтава виявила, що Україна все змагатиме до волі. У цих війнах безнастанно розвивається й перетворюється саме військо; Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Сірко, Мазепа творять усе нові й нові формації; українська піхота добуває собі признання всіх знавців воєнної справи.

А потім приходить спровола занепад. Українська державність залишається тільки на Лівобережжі і з кожним десятиліттям стає слабша й більш обмежена. В міру того, як вужчають політичні цілі, затіснюється й завмирає військо. Правда, існує ще вироблена, здисциплінована армія, з цілим військовим апаратом, із характеристичним побутом, з добрим воєнним духом, але вона ні не має місця й нагоди виявити свою силу і боєздатність. Завмирає Гетьманщина, та й буйне Запорожжя затрачує мету свого існування. І врешті залишається тільки одне — традиція визвольних змагань, алеж традиція така сильна й така живуча, що покоління за поколіннями живуть нею, вони в ній обновлюються та починають на ній будувати своє нове життя...

Дніпрові пороги та острів Хортиця, з мапи Бопляна к. 1640 р.

Перші козаки

Слово «козак» турецького походження, означає тілько, що відважна, вольна людина, юнак, воївник. На Україні ця назва згадується вперше 1492 р. Козаки спершу не означали українського національного війська. До другої половини XVI в. козаками називали людей, що ходили в степи, на влови й битися з татарами.

В тих часах великі простори над долішнім Дніпром, Богом і Дністром були безлюдні, останні оселі ішли недалеко поза Камянець, Брацлав, Черкаси. Далі аж до Чорного Моря простягалися «дикі поля», околиці пусті, вкриті буйними травами, з островами лісів. Багата ростинність і велике багатство тварин притягали до себе людей із погряничних осель, що йшли туди залюбки на влови та на рибальство по «уходах», тобто в гирлах річок. Ці «уходники» на весну й у літку жили у степу, у шатрах, у землянках чи хатинах з хворосту, полювали на звірину, вялили й солили мясо й рибу, приладжували шкіри, пасічникували та на зиму верталися до своїх осель перепродувати добуте.

Нагробник Костянтина Острозького в Печерському монастирі в Києві

Степові «промисли» давали багато користи, але були дуже небезпечні, бо у степу кочували зі своїми стадами татари. Нераз вони нападали на уходників, забирали їм їх засоби, ще й побивали та брали в полон. Але уходники приспособлювалися до степових небезпек, уміли найти собі безпечний захист та як що до чого зі зброєю в руках відбивалися від ворога. Нераз і самі йшли на татарські кочовища, розганяли степовиків, захоплювали зі собою їх стада і брали всяку добич. Таких відважних добичників називали козаками та їх походи в степи мали назву козакування.

Перші козаки-уходники були здебільша міщани з пограничних замків та містечок. Вони не мали ніякої вищої військової організації. Зброя їх була проста: луки, списи, сокири, шаблі, а то й рушниці звичайної роботи. Охочі козакувати збиралися в одну ватагу, по кількадесять і більше людей. Самі вибирали собі старшого або отамана. Старшинами бували найбільш ті, що підучилися були трохи воєнного життя в замках, належали до замкових «рот», або панських «почотів». Але старшували й такі, що до війни заправлялися щойно у степу серед татар. Ватаги звичайно промишляли у степах окремо одна від одної, рідко коли лучилися разом до спільного походу. Тимто не могли вони й вести війни на ширшу міру, вдоволялися партизанткою або «шарпаниною», як тоді казали.

Зі сильнішим ворогом до бою не ставали, а шукали слабшого необережного противника. Найрадніше засідали на татарських шляхах або Дніпрових перевозах і там чекали переїжих татарських купців, послів і инших подорожніх. У дальші сторони, на татарські оселі коло Перекопу, або на турецькі замки над долішнім Дніпром козаки вибиралися зрідка, — хиба як зібралися більші ватаги під проводом досвідних воївників, що мали зброю й підмогу із погряничних замків. Тимто часто стрічаємо козаків у військах погряничних панів, що ходили на татар, як Дашкевича, Ланцкоронського, Претвича й инших. Але пани-шляхта ходили в такі походи тільки час-до-часу, а козаки вважали степове добичництво і війну з татарами за своє постійне заняття.

Початки Січі

Сильніший розвиток козаччини почався тоді, коли козаки опанували простори нижче Дніпрових порогів, т. зв. Низ або Запорожжя. Дніпро плив тут низовиною, розливався широко, ділився на багато річищ і рукавів і творив безліч великих та малих островів. На цих островах козаки знаходили для себе безпечний захист від татар, бо доступ був тяжкий, найти дорогу серед лябіринту річок було нелегко. Деякі острови заросли лісом, можна було найти добре місце оселитися, дотогож було досить звірят та риби. Козаки пробували тут не тільки в літі, але частина з них залишалася тут на зиму, живучи по землянках та зимовниках. Їх почали звати низовими або запорозькими козаками.

На Запорожжі повстали також козацькі укріплення, січі. Цю назву виводять від слова «сікти», «рубати»; запорожці забезпечувалися засіками, фортифікаціями з дерева. Від Січі пішла назва — січові козаки, січовики.

Князь Дмитро Вишневецький - основник Запорозької Січі

Першу Січ чи власне городок на Запорожжі збудував князь Дмитро Вишневецький. Це був заможний пан із Волині, мав значні маєтки, але кинув спокійне життя й цілою душею приляг до «козакування» і боротьби з татарами. В 1553 р. Вишневецький зібрав «роту» козаків із погряничних осель, більш ніж 300 людей, озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. Там на острові Мала Хортиця побудувати замок і почав ізвідтіль воювати з татарами. Виправлявся далеко у степи, нищив татарські оселі і став дуже небезпечний для Криму. Маючи опору у своїм замочку, він міг татарам шкодити більш ніж дотеперішні козаки-уходники. Тимто татари рішили його замок зруйнувати. У січні 1557 р. кримський хан із великим військом підплив човнами під Хортицю, 24 дні облягав замок, але не добув його й мусів відступити. Аж у літку вдруге із ще більшою силою прийшов на Запорожжя й таки переміг Вишневецького. Козацькій залозі не стало харчів, козаки почали розбігатися і князь Дмитро мусів покинути Хортицю. — Татари укріплення зруйнували.

Дмитро Вишневецький вів і пізніше на чолі козаків боротьбу з татарами. В 1562 р. він пробував на острові Монастирськім, вище Хортиці, — може й тут закладав укріплення. До боротьби з Кримом старався приєднати й Московщину. В 1563 р. підчас походу на Молдаву попав у турецьку неволю й погиб у Царгороді страшною смертю: його завісили на гак на одній вежі над морем.

Вишневецький полишив по собі славу великого лицаря, у піснях оспівували його під імям Байда. В історії козацького війська він займає важне місце. Він перший побудував на Запорожжі замок на такий зразок, як бували тоді замки скрізь на Україні. Утримував там сторожу цілий рік, не тільки в літі, як це робили звичайні уходники. Кілька літ він мав під своїм проводом відділ козаків і міг завести між ними кращий військовий лад. Від того часу козаки почали вважати себе за окреме запорозьке військо.

Від Вишневецького на Запорожжі вже постійно стояла козацька залога. Січ не мала ще означеного місця; козацький кіш, тобто табор, переносився з одного острова на другий, — але всі признавали Січ осередком усього запорозького війська. Серед січових укріплень стояли курені для залоги, тут мала захист артилерія, тут резидувала старшина. На Січі збиралося військо на походи.

В запорозькому війську витворився своєрідний демократичний устрій. Усі важні справи вирішала військова рада, що в ній брали участь усі козаки. Рада вибирала старшого, судила більші провини, укладала умови з державами, що бажали наймати козаків на службу, подавала пляни воєнних походів. Військові ради відбувалися в міру потреби, часом і щодня; голосування відбувалося окликами (аклямацією), — нерідко доходило й до фізичної боротьби між партіями. Більшість погрозами й терором примушувала меншість до послуху.

Козацьке військо мало свої окремі уряди. Старший або гетьман проводив усім військом і підчас війни мав необмежену владу над козаками; але після походу в усьому відповідав перед радою. Писар вів канцелярію й рахунки війська. Осавули заступали гетьмана і служили йому за адютантів. Обозний кермував табором і артилерією. Судді судили козаків. Хоч запорозьке військо зростало підо впливом литовського й польського воєнного устрою, то вся його організація, побут і звичаї приняли зовсім окремий самобутній характер.

Реєстрові козаки

Боротьба козаків із татарами, хоч і розмірами невелика, була дуже завзята і принесла Україні поважні користи. Татарські напади почали рідшати. Татарам тяжче було пробиратися крізь козацькі засідки на шляхах, менші загони боялися запускатися в ті небезпечні місця, більші чамбули йшли дуже обережно. Литовський уряд — Наддніпрянщина до 1569 р. належала до Литовського великого князівства, — бачив користи з цих походів погряничного населення й почав задумуватись над тим, щоб козаків зорґанізувати у правильне військо.

1524 р. з наказу вел. князя Жиґмонта, два погряничні урядовці, Сенько Полозович і Криштоф Кмитич, що самі брали участь у степових походах, почали збирати в Києві більший козацький відділ; козаки мали діставати плату грішми й сукном. Але гроші на час не прийшли і козаки порозходились. У 1533 р. той сам плян відновив Остафій Дашкович, славний черкаський намісник, теж учасник боротьби з татарами; він радив тримати на Дніпрі дві тисячі людей, щоб на човнах боронили перевозів від татар, — а на Дніпрових островах побудувати замки й обсадити при них місто. В 1541 р. знову литовський уряд приготовляв орґанізацію козаків, наказав по містечках списати в реєстер усіх тих, що ходять у степи, — але і з цього не вийшло нічого. Всі відчували, що козаків треба ввести у правильний військовий лад, але не було досить енерґії, щоб цю думку перевести в життя.

Дальша спроба орґанізації козаків належиться великому князеві литовському й королеві польському Жиґмонтові Августові. В1568 р. він вислав універсал до козаків, «тих, що з замків і міст українних. зїхавши, на Низу перемешкують» і завізвав їх, щоб перестали своєвільно нападати на татар, повернулися з Низу до замків і тут ввійшли до військової служби за грошевою платнею. Орґанізація цього війська велася під проводом коронного гетьмана Юрія Язловецького. Зібрався «почот» козаків числом 300 людей; — їх називали урядове «низовими козаками». Платня їх або «юргелт» (з німецького Jahrgeld — річна плата) була по 2.5 злотих за «квартал» (чверть року), себто 10 зл. річно; крім цього, вони діставали сукно. В 1572 р. Язловецький вилучив козаків від влади і присуду всяких урядів і поставив над ними «старшого й суддю», шляхтича Івана Бадовського; він мав судити козацькі справи, коли козаки повернуться з Низу до замків і міст. Цей відділ козаків був на службі 1568-1576 р.

Козак із жінкою. Рисунок
з мапи України Бопляна.

Новий король, Стефан Баторій, приняв знову 1578 р. на службу відділ 500 козаків. Через те, що козаки мали йти зараз на війну з Московщиною, їм визначили більшу платню — по 6 литовських кіп (себто 15 злотих) річно і сукно на «ґермак» — кафтан; — по війні мали діставати меншу плату. Найвищим начальником козаків мав бути черкаський і канівський староста Михайло Вишневецький. Старшим над козацьким відділом став шляхтич Іван Оришевський; він називав себе «поручником», цебто заступником головного начальника, деколи його називали ще й «гетьманом»; він мав платню 400 зл. річно. Далі був уряд писаря, що укладав реєстер козаків, вів касу й займався інтендантурою. Козацький відділ або полк ділився на десятки; на чолі 9 людей стояв отаман. При особі самого гетьмана був відділ із 30 людей. На знак того, що це військо королівське, козаки дістали велику королівську корогву, шовкову, з польським орлом. Уся орґанізація козацького відділу вказує на те, що він був утворений на зразок инших тодішніх польських та чужоземних рот та найбільш нагадує угорську піхоту. І навіть першим писарем цього козацького полку був мадяр Янча Беґер; це він, мабуть, познайомив козаків з орґанізацією угорських відділів.

Козаки, що належали до королівського відділу, мали свої окремі права або «вольности». Вони не підлягали судові звичайних урядовців, їх судив власний старший; тільки у випадках убивства й насили міг перебрати справу звичайний суд. Далі вони, як військові люди, були звільнені від усяких податків і оплат. Також було застережено, що майно по вмершому козакові або т. зв. «відумерщина», має перейти до того, кому її козак подарує, уряди не мали права її забирати. На шпиталь для ранених козаків король призначив містечко Терехтемирів над Дніпром; тут, здається, був теж козацький арсенал і головний осідок козацького старшого.

У пізнішій традиції ці «реформи» Баторія дуже перебільшували. Говорили, що король був першим засновником козацького війська, що він дав козакам Терехтемирів не на шпиталь, а на столицю, що зрівняв їх у правах зі шляхтою та заповідав, що козаки колись утворять вільну республику.

Але насправді Баторієва орґанізація була не тривкіша, як за його попередників. Оришевський із козацьким відділом ходив у московський похід, потім засів на Низу й улаштовував походи на татар. Але незабаром його козаки порозбридалися. В 1583 р. на королівську службу затягли знову 600 людей — вони брали вже вищу плату, по 20 злотих річно і по 5 ліктів сукна. В 1588 р. на державній службі було 988 козаків. Та орґанізації козацького війська ніколи не доводили до кінця, головно через те, що у польському скарбі не було грошей на заплату.

Державна орґанізація козаччини, хоч і не була дуже тривка, мала проте велике значіння для орґанізації козацького війська. Частина козаків була списана в реєстер, творила реєстрове військо, тобто справжні, правильні відділи. Орґанізація відбувалася під наглядом найвищої військової влади в державі, гетьмана: полководцями козаків ставали визначні воївники, обізнані з військовою справою. Це підносило військове значіння козаків, що до того часу творили тільки нереґулярні ватаги. Реєстрові козаки діставали плату, іне потребували журитися проживком, могли геть-чисто віддавати себе військовій службі. Вони мали однаковий одяг, однакову зброю, може й відбували які вправи, — почувалися правильним військом. Права чи вольности, якими вони користувалися, підносили їх вагу; в них самих виробляли почуття солідарности і спільности інтересів. На зразок реєстрових козаків почала перетворюватися й решта козацького війська.

Козацькі охотники

Реґулярні відділи, що їх орґанізував уряд, не могли вмістити в собі всеї українськоі козаччини. У королівському війську було місце ледви на кількасот людей, найбільш на дві-три тисячі; тимчасом усіх «козакуючих» нарахували кільканацять тисяч і число їх безнастанно зростало. А ці й не думали кидати воєнних промислів і, коли не вдалося проскочити в реґулярні частини, шукали собі инших шляхів для військового прожитку. Безнастанні війни, що йшли на гряницях України, давали до цього добру нагоду.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Із портретів Київської Духовної Академії.

І так багато козаків-охотників, поруч із реєстровим полком брало участь у московській війні. Поважніші відділи ходили на Молдаву й на Волощину. У цих краях раз-по-раз приходило до революцій та до зміни володарів, що звалися господарами або воєводами. Тамошні різні партії й одиниці потребували для себе помічного війська і користувалися людським матеріялом із України. Так 1574 р. на Молдаву ходило кілька шляхетських відділів із околиць Бару і Браслава, під проводом Івана Сверчовського. Зараз після цього претендент до молдавського господарства Іван Підкова наняв собі відділ козаків під проводом якогось Шаха й ходив із ним двічі походом на Молдаву 1577 і 1578 р.; перший раз відділ мав 330 вояків «людей правдиво одборних», удруге 600 людей. Підкову зловили поляки і покарали у Львові на горло. Сверчовського й Підкову згодом козацькі історики зачислили до перших запорозьких гетьманів, - насправді вони не були навіть козаками, а тільки користувалися козацькими відділами.

На самій Україні раз-у-раз появлялися нові козацькі ватаги під різними старшими. В 1575-1576 р. «гетьманом низових козаків» звали кн. Богдана Ружинського. Він був родом із Волині, але кинув свої маєтки й за прикладом Дмитра Вишневецького кинувся на боротьбу з татарами. При ньому було яких 3000 козаків знад Дніпра, з Брацлава і Винниці. В 1576 р. він ходив під татарський замок на Низу Дніпра, Аслан-городок, добував укріплення, але нещасливо погиб від підкладеної міни.

В 1581 р. на Запорожжі «гетьманував» короткий час шляхтич Самійло Зборовський. При ньому зібралося було коло 2500 козаків та мав він ще коло себе трохи шляхти, і своїх гайдуків. — Король Степан Баторій покарав його потім смертю. В 1585 р. «гетьманом запорозьких козаків» звав себе князь Михайло Ружинський; в 1586 р. ту саму назву мав Богдан Микошинський; 1587 р. на море під Козлів на Криму водив козаків Кулага.

У цих охотничих відділах знаходили для себе захист усякі безпритульні люди, часто й фахові вояки, що не могли знайти собі місця в королівських військах. Хто не мав з чого жити, шукав собі хліба як вільний козак. Ці охотники брали собі за зразок реєстрових козаків і домагалися для себе всяких військових «вольностей», — звільнення від податків, безплатного проживку в королівських і шляхетських добрах та всяких инших полегкостей, які діставало реґулярне військо. Коли ж влада не хотіла признати цих їх претендій, цей воєнний нарід кинувся до боротьби, потягаючи за собою й реєстрових козаків.

Перші війни з козаками

Мапа Криму Якова Сандрарта з 1687 р., на основі карти Бопляна.

Перший козацький старший, що мав відвагу стати проти польських військ, був Криштоф Косинський. З роду він був шляхтич, служив на Запорожжі й в нагороду за військові заслуги дістав від короля маєток. Але один із князів Острозьких, білоцерківський староста, не допустив Косинського до цієї землі. Тоді Косинський зірвав боротьбу проти Острозьких, проти польської влади і взагалі проти панів. Військо його числили на 5000. У склад його входили реєстрові козаки, що повстали через те, що не діставали плати, утікачі з панських маєтків і всяка шляхетська челядь. Косинський позагарбував із різних замків і міст доволі пушок, дрібної огнистої зброї й амуніції та укріпився у Трипіллі над Дніпром. Але потім подався проти польських військ, але під Пяткою на Волині шляхта його сили в лютім 1593 р. розбила; Косинський мусів віддати всі пушки й иншу зброю та добич, розпустити свої ватаги і зректися гетьманства. Він поляг у новому поході під Черкасами у травні 1593 р.

Два роки пізніше новий збройний рух підняли два ватажки Лобода й Наливайко. Історія звязала їх імена, але насправді це були люди з двох різних таборів, з різними поглядами і з різними змаганнями.

Григорій Лобода належав до «старинних» козаків: до справжніх запорожців, що вік свій прожили на Низу, вели степові «промисли» в боротьбі з татарами, і так доробилися майна та слави. Він бажав удержати провід на Запорожжі в руках статечніших, поважніших елєментів і неохоче допускав до війська людей неосілих, безземельних, утікачів із різних сторін. Як старший над військом мав добре імя і його двічі вибирали гетьманом.

Семерій Наливайко служив спершу у війську кн. Острозького і навіть боровся проти Косинського під Пяткою, але потім назвав себе козаком; і з відділом охотників почав ходити на турецькі краї. До своїх відділів приймав кожного, навіть злочинців, що втікали від кари, але з цього збираного народа встиг зорґанізувати відважне військо, що було готове йти на всяку небезпеку. Його люди скрізь одержували перемоги й верталися з великою добиччю, але при тому страшно нищили краї, куди переходили. Наливайко сам був прегарний пушкар і дуже дбав про добру артилерію у свойому війську. Мав теж багато коней зі здобичі так, що його відділи все були кінні; Він старався навязати добрі зносини з Запорожжям, але запорожці дивилися на нього згори і з недовірям. Аж у війні з поляками обидві сторони подали одна одній руку до згоди.

Обидва ватажки 1594 р. ходили в похід на турків у наддунайські землі на поклик Австрії. Потім повернулися на Україну, Лобода осів у Київщині, Наливайко спершу на Білій Руси, потім на Волині, їх війська, особливо Наливайкові ватаги, безоглядно нищили шляхетські землі і проти них виступило польське військо під проводом коронного гетьмана Жолкевського. Перший зустрівся з поляками Наливайко. А що не був до оборони готовий, почав у лютім 1596 р. відворот. Відступав нашвидку, хоч і у великому порядку, — ішов табором із 20 пушками, мав багато гаківниць і доволі пороху; до кожної гармати казав приковувати пушкаря... Але відворот коштував багато утрат у людях і запасах: частину гармат треба було залишити по дорозі, їх позатоплювали в ріці, порох позакопували в землю. Під Білою Церквою Наливайко злучився з запорожцями Лободи. Всіх козаків було тепер до 7 тисяч, але добірного війська рахували не більше, як на 3 тисячі. Артилєрія складалася з 20-30 легких пушок. Великим тягарем для війська були козацькі жінки й діти, що теж шукали для себе захисту серед війська. Гетьманом обрано спершу Матвія Шаулу, з заможного шляхетсько-козацького роду, доброго вояка; потім почав гетьманувати Лобода. Але козаки бачили, що не зможуть дати ради добре озброєному польському війську й рішили перейти на лівий бік Дніпра. Під Гострим Каменем, недалеко Трипілля, ударив на них Жолкевський. Козаки зазнали значних утрат, але дійшли до Дніпра, переправилися човнами і стали в Переяславі. Тут пробували укріпитися, але, коли польські війська перейшли Дніпро, козацька рада порішила дальший відворот на південний схід, у степи; була надія, що польський полководець не схоче запускатися в небезпечні, бездорожні місця. Але поляки завзялись знищити козаків донащаду і вели дальше погоню. Нарешті під Лубнями, над Солоницею, козаки мусіли спинитися і скріпилися на високому місці, з виглядом на всі боки.

Типи запорожців з мап Бопляна

Почалася облога, що тривала два тижні. Козаки боронилися хоробро, при помочі артилєрії, й часто робили вилазки. Але поляки окружили їх тісним чолом, теж обстрілювали з гармат і робили наступи. В козацькому таборі не стало паші для коней. В тісному місці приназбиралося багато трупів із людей і худоби, кинулися пошести. Серед війська вибухла незгода; партія Наливайка повстала проти запорожців. В боротьбі на раді убили Лободу, гетьманом став Кремпський. Все це використали поляки і завізвали козаків до переговорів. Умови здачі були дуже важкі: козаки мусіли видати старшину, між иншими Шаулу й Наливайка, (поляки потім засудили їх на смерть), віддати всі гармати, рушниці й амуніцію, також корогви і срібні труби. Поляки не дотримали перемиря, військо кинулося на безборонних і вибило велике число; казали, що з 10.000 людей, що тоді були в таборі, втекло ледви 1500. Це було в червні 1596 р.

Польський сойм наклав на козаків баніцію, себто проголосив їх за винятих зпід права, запорядив конфіскату козацьких маєтків, між иншими Терехтемирова, і наказав винищити козaччину до нащаду.