НОВА ЗБРОЯ ТА УКРІПЛЕННЯ

Стара зброя

В часі, коли галицько-володимирська держава доживала своїх останніх років, на заході Европи починалася нова епоха у воєнному мистецтві — поширився стрільний порох і нова стрільна зброя. Це був переворот, що приніс вирішні зміни у способах воювання та орґанізації війська; — ніщо з давнього не могло залишитися, все треба було від основ перебудувати. Але на Україну ці переміни приходили дуже спровола й минуло більш ніж століття, заки порох остаточно скрізь поширився. Довгі часи трималася давня зброя, витворена попередніми століттями. І ця зброя не тільки вдержалась, але й далі розвивалася.

Охоронна зброя значно змінила свій вигляд. Давньої «броні», виробленої з дрібних залізних кільців, уживали й далі під назвою кольчуги або панциря. В різних часах панцирі мали різний вигляд, бували то довші, то коротші, то тісні, то простірніші, деколи з ногавицями, рукавами й накриттям на голову. З технічного боку їх перероблювали й видосконалювали щораз більше. В XIV-XV в. поруч із кольчугою поширилася охоронна зброя иншого роду, що складалася з двох блях, одної на грудях, другої на плечах. Назва для такої зброї була — кирис. Пізніше робили панцирі з невеличких металевих плиток; були окремі нараменники, нарукавиці, набедреники, наколінники, наголінники і всякі инші частини. Така зброя була дуже тяжка і тяжкозбройні воївники мусіли мати сильні, рослі коні. Легка кіннота одягалася в лекші панцирі або півзброї.

Старовинний шолом у формі стіжка згодом теж перевівся, Почали вживати шоломів иншого вигляду, з круглим, випуклим дном — вони краще хоронили голову. Шоломи мали різні назви, як мисюрка — мілкий шолом, наче миска, шишак (угорська назва), з дашком, що отінював очі, капалин і ин.

Щит зберігся як охоронна зброя піхоти. В ХІV-ХV в. вживали т. зв. павежів (італійська назва), щитів чотирикутніх, високих на метер і більше. Їх виробляли з дерева, покривали шкірою і зверха вимальовували або посріблювали. Легка кіннота користувалася невеликими трикутніми або чотирикутніми щитами. Круглий, випуклий щит звався калкан.

Зачіпна зброя зазнала теж різних змін. Копя в цих часах мало довжінь понад 3 метри; його робили з ялини або соснини, деколи всередині видовбували, щоб воякові занадто не тяжіло. Наконечник копя був залізний, із вістрям різної форми; на другому кінці прикріплювали невелику кулю, щоб лекше було вдержати рівновагу. На копях вішали прапорці різних барв. Копя легко ломилися, тимто запопадливий воївник у свойому таборовому возі мав приготовлену яличку на нове копя. Бували різні відміни копій під усякими назвами, як: списа, піка, рогатина. Міських й замкових сторожів озброювали галябардами; є це копя, получене зі сокирою й гаком.

Досить поширені були різні роди боєвих сокирок, їх назви — балта, бердиш — топір із сильно закривленим вістрям і топорищем на півтора метра завдовжки; чекан, топірець з обухом, що має вигляд молотка з гострим, загнутим вістрям.

Бомбарда з XV в. Пушка великого калібру.
Вгорі — в перекрою, з трьома кулями в дулі.

Меч у XV в. був довший, ніж за княжої доби, доходив до 1 м. 30 цм., зате був вужчий і гостріше закінчений. В XVI в. він цілком перевівся, а його місце зайняла шабля, улюблена зброя тих часів. Шаблі приходили у великому числі зі сходу, з турецьких і перських країн і визначалися дуже різнородними формами.

Чужоземні формації вживали ще инших типів січної зброї. Корд або корделяс — це короткий меч або шабля піхотинців. Тасак — теж коротка шабля. Рапір — рід меча з тонким, гострим лезом. Кончар або концер мав вигляд меча, але його лезо було трикутне або чотирикутне, з гострим кінцем — колоти; кончарів уживала піхота.

Поруч із давнім луком, в тих часах поширився уліпшений прилад стріляти — куша (французька назва). Це теж лук, але прикріплений до кольби, з корбою, що натягала тетиву. До стрільби вживали короткої стріли, що звалася белт. Стріла, вистрілена з куші, мала куди більшу силу, ніж стріла з лука, але стріляння кушею йшло далеко повільніше. Польський історик Стрийковський писав: «Заки поляк раз кушу ліваром затягне, вже русин скорими стрілами кільканацятьох поранить». Через цю недогоду куш уживали в нас небагато; вони появилися в другій половині XIV віку і перевелися з початком XVI в. Треба відмітити, що місто Київ від XV віку на своїм гербі мало кушу.

Виробом зброї займались різнородні ремісники — мечники, шабельники, лучники, стрільники. Славний був цех мечників у Львові. Повстав вже з початком XV. в. і зібрав що-найкращих ремісників, багато й таких, що приходили з далекої чужини. «Від самого заснування Львова, через усі часи аж до сьогодні», писала цехова старшина 1590 р., «майстри цих ремесел не з иншої причини примикали до цього погряничного міста, що лежить майже в татарській пащеці, і тут, з різних місць, покликувані, осідали, — а тільки, тому, щоб із усього світу приходила челядь, потрібна до того, щоб готовити зброю для різних людей цих країв. І сам уряд сильно це на собі відчув тими часами, як дуже місту Львову на цих ремісниках залежить, особливо в часі, небезпечному від ворогів, щоб усяку зброю чим-дуж виготовити». Цех львівських мечників був ліберальний, допускав до себе людей і «грецької віри», тимто мечників і шабельників-українців було тоді чимало, і в місті, й на передмістях. Особливож сподобали собі наші мечники парохію св. Миколая й жили цілою громадою в цій околиці. Але й у менших містах і по містечках бували верстати зброї; так навіть у Белзі та в Буську стрічаємо тоді шабельників.

Порох і початки артилєрії

Стрільний порох був відомий у Китаю кількасот років перед Христом. З Азії, якимсь невідомим шляхом, проскочив він до Европи. Византійці в боротьбі з нашими князями вживали «ясного вогню» й уміли з віддалі підпалювати кораблі на морі. «Живий вогонь» знали і степовики, особливо ж татари ширили ним переполох серед христіянських військ. Але як виглядало приладдя, яким кидали той «вогонь», про це нічого певного не знаємо. Деякі дослідники думають, що це не була ще справжня стрільна зброя, радше ракети, що їх звичайними метавками кидали на ворога. Перші справжні пушки появилися в західній Европі з початком XIV в. З Німеччини через Польщу нова зброя перейшла й до українських земель.

Візантійська бомбарда XV в.

Спершу пальну зброю репрезентували самі пушки; рушниці появилися у пізнішому часі. Перші пушки були дуже короткі, на 1 метра завдовжки, зате ж мали дуже широке дуло. Таку пушку робили зі скованих залізних штаб. Кулі були дуже великі, найчастіше камяні, пообковувані залізними обручами. Щойно пізніше виявилося, що більша користь з пушок довших, але з вузьким дулом. Артилєрія почала розвиватися щораз краще, повстали різнородні типи пушок.

У нас перші пушки появилися у Львові 1394 р. А саме з наказу Ягайла пушкар Зброжек привіз до міста кілька пушок і шість бочок пороху. Як виглядали ті пушки, про це докладніше не знаємо. Пізніше у Львові згадують такі самі пушки, яких уживали на заході, а саме: бомбарди, гуфниці, тарасниці і шротівниці. Місто постійно утримувало пушкарів, що мали нагляд над оборонними засобами, робили порох, направляли пушки й ин. В 1468 р. заснували у Львові міську людвисарню, тобто відливарню пушок, що постачала свої вироби і для міста й для різних замків.

З кінця XV століття маємо перші статистичні дані про артилєрію в різних українських замках. Цифри є такі:

Тарасниця з XV в. Пушка до оборони замків.

1471 р. у Винниці 1 пушка, в Чуднові 3 пушки, в Житомирі 4 пушки великі, 5 тарасниць.

1494 р. у Камянці на Поділлі 11 пушок, а саме — 1 велика тарасниця, 4 півтарасниці, 4 пушки менші ніж тарасниця; 2 півгуфниці (з них одна «на зразок моздіря»), у Скалі — 3 фоґлєри.

1495 р. у Львові на Високому Замку — 1 гуфниця, 1 півгуфниця, 1 тарасниця, одна півтарасниця; у Глинянах — 2 фоґлєри і, крім них, спроваджені зі Львова — 1 гуфниця, 1 тарасниця, 9 фоґлєрів.

1497 р. в Перемишлі — 2 півтарасниці, 2 моздіри, 1 менший моздір.

Фоґлєр

Кожна з цих назв мала своє значіння.

Тарасниця (також тараниця, з нім. Terrasbüchse) звалася від того, що первіснo служила до оборони мурів; її ставили на замкових блянках або тарасах. Тарасниці були спершу невеликого калібру; згодом цієї назви вживали для великих штук.

Півтарасниця це пушка того самого типу, що тарасниця, але менша від неї.

Фоґлєр (або фоґляр, нім. - Vögler, франц. veuglare) — більш видосконалена пушка, з рухомою коморою на порох.

Гуфниця (нім. Haufnitz) — коротка пушка, більшого калібру, служила до стріляння під більшим кутом нахилу, нпр., на ворога, захованого за муром, чи валами. Відповідає нинішним гавбицям.

Півгуфниця — менший калібер гуфниці.

Бомбарда — коротка пушка з широким дулом на великі кулі, що нею розбивали мури; те саме значіння мав моздір.

В инших джерелах стрічаємо, ще такі назви:

Шрубниця — пушка, зложена з частин, що разом були зішрубовані; їх розкручували, як треба було пушку відчистити.

Півшрубниця — менший рід шрубниці.

Шротівниця — назва невияснена, може її набивати шротом.

Харчівниця — не знати, що означала.

Найдавніші пушки були дуже різнородних форм і вимірів. Кожний відливар пушок виливав довільні штуки; нераз звертав більш уваги на зверхній вигляд і розміри свого твору, ніж на практичну його мету. Але згодом артилєрія зблизилася до справжніх потреб війська і людвисарі, користуючися практичним досвідом змагали до того, щоб виробити сталі типи пушок.

Важним поступом у будові пушок було те, що по боках до них придали чопи; через те пушки могли тривкіше й певніше лежати в ложах і можна було довподоби підносити їх угору, спускати вділ, чи обертати на різні боки. Тоді вже був відомий квадрант; при його допомозі лекше було кермувати пушкою.

Кулі, як ми вже сказали, спершу були камяні. Щойно з кінцем XV в. принялися скрізь виливані залізні кулі. Це була важна зміна бо через те калібер пушок міг стати менший. Тоді теж зменшилася й вага пушок, артилєрія стала рухливіша й меткіша. Спершу пушок уживали тільки на замкових мурах, — пізніше можна було їх підвозити на колесах на поле бою; так повстали польові гармати.

Артилєрія ХVІ-ХVІІ в.

В описах українських замків з XVI. в. бачимо поступневий, хоч повільний поступ артилєрії. Пушки давнього типу ще не вийшли з ужитку, але багато вже є нових, уліпшених. З половини XVI. в. маємо такі викази:

Львів 1537 р. — 1 тарасниця округла, довга, 3 гранчасті тарасниці, 1 шрубниця або діло, 1 гуфниця, 1 діло, 1 дільце; 1558 р. — 4 великі діла, 3 бурячі (руйнівні) діла, 1 менше діло; 1570 р. — 8 діл.

Володимир 1545 р. — 2 серпентини, 1 діло.

Луцьк 1545 р. — 10 діл і ділець, між ними 3 польові; 1552 р. — 10 діл, 1 дільце.

Кремянець 1545 р. — 1 діло, 4 соколи, 2 моздірі, 22 фальконети; 1552 р. — 14 діл.

Винниця 1545 р. — 2 дільця; 1552 р. — 3 діла.

Брацлав 1545 р. — 2 діла великі, 2 діла польові.

Житомир 1545-1572. р. — 1 дільце лите, 3 серпентини залізні.

Овруч 1545 р. — 5 серпентин.

Мозир 1552 р. — 5 діл, 2 серпентини.

Київ 1552 р. — 14 діл нових із 1506-1529 р., 4 діла старі, 11 серпентин.

Канів 1552 р. — 1 діло, 2 дільця спижеві, 1 дільце залізне, 3 серпентини.

Черкаси 1552 р. — 4 діла, 3 серпентини.

Остер 1552 р. — 4 діла, 2 серпентини.

Пушка з р. 1529. Зроблена львівським людвисаром Бартосом Вайзе.

Як бачимо, поруч із давніми пушками появляються вже нові з иншими назвами. Тодішні ревізори замків залишили нам дуже докладний опис пушок — який вони мали розмір і якого були калібру. Довжину означували на пяді й пальці, ширину дула теж на пяді або порівнювали з гусячим, качачим, голубячим яйцем і под. Отже деякі пушки мали ще до 15 цм. у промірі, але багато було з дулами на 4-5 цм. Старші гармати були великого калібру, але короткі ледви на півтора м., новіші мали вужчі дула, але довжиною доходили до 3 м. Нові назви пушок такі:

Серпентина — залізна пушка, на 1.60-1.90 м. завдовжки, дуло з проміром 5-11 цм.; назва пішла від крученої форми, чи може від прикрас у формі гадюк.

Фалькон або сокіл — польова пушка калібру 10 цм.

Фальконет — менший фалькон, калібру яких 7 цм.

Діло — цієї назви вживали найчастіше при спижевих пушках.

Дільце — пушка малих розмірів.

Соловій — мав яких 18 цм. проміру.

Нотшлянґа — калібру 13 цм.

В першій половині XVII в. артилєрія знову трохи поступила вперед. Польща вела тоді багато воєн і потребувала нової зброї. Тоді почали будувати нові арсенали (нпр., у Львові 1630 р.) й завели нові типи пушок. Скористали з цього й українські землі. В 1640 р. в 8 арсеналах польської держави було 325 пушок, з них на Україні — 81. В тодішніх описах замків стрічаємо такі викази артилєрії:

Львів — 6 чвертькартавнів, 6 октав, 24 польових реґіментових діл;

Бар — 4 колюбрини, 2 бастардові колюбрини, 8 польових діл;

Камянець — 2 колюбрини, 2 бастардові колюбрини, 15 фальконетів, 7 петрієрів;

Кодак — 1 бастардова колюбрина, 4 реґіментові польові пушки.

Подані тут нові типи пушок мають таке значіння:

Колюбрина (краща назва «кольобрина») — довга пушка, великого калібру, до 21 цм.

Бастардова кольобрина — той сам тип, меншого калібру, яких 10 цм.

Петрієра — пушка, з якої стріляли дутими стрільнами, ґранатами.

Чвертькартавна — пушка каліору понад 11 цм., одна з відмін великої пушки, картавни.

Октава — менший калібер картавни, 9 цм.

Реґіментові пушки — малі польові пушки, їх мав кожний полк, реґімент, звідси й їх назва.

Гарматній виряд

В XVI в. й першій половині XVII в. поза Львовом ніде в нас не було більших гарматніх майстерень. Тоді виробляли пушки найбільш у державній людвисарні у Вильні, і звідтіля привозили їх до нас. По замках пушки переховувалися у баштах, або в окремих цекгавзах, — це були звичайні шопи з дооре вкритим дахом. При пушках потрібне було всяке артилєрійне знадіббя: гарматні ложа, кізли, на яких підіймали пушку, мосяжні бльоки зі шнурами, ліварі, що ними підіймали осі, залізні ланцюги, шуфлі, стемплі і ин. Пушки перевозили на возах, запряжених по 3, 6, 8 коней. У поході на Молдаву 1538 р. один моздір був такий тяжкий, що його тягло 18 коней. При гарматі була різнородна обслуга — пушкарі, теслі, ковалі, колодії, каменярі, фірмани.

Замкова вежа в XV в. У воротах видно пушку.
З кеніґсберського літопису.

Особливе значіння мали пушкарі. Вони й кермували артилєрією й займалися направою пушок. У кожнім замку був хоч один пушкар. Пушкарі дуже часто бували чужинці, німці і чехи, вони із західніх країн приносили нові здобутки гарматнього мистецтва і поширювали його в нас. Перший обовязок пушкаря був доглядати пушок і вдержувати їх у доброму стані. Пушкар переводив усі направи при гарматах і мусів добре знати шлюсарське ремесло. Деякі пушкарі мали обовязок і кувати зброю; так, нпр., 1545. р. овруцький пушкар мав постачити щороку одну гаківницю й одну рушницю свого виробу; таксамо пушкар у черкаському замку кував рушниці, а в Острі робив два аркебузи річно.

До пушкаря належало також постачати кулі. Як кулі були ще камяні, то пушкар їх обточував і обковував деколи навхрест залізними обручами. Пізніш кулі бували залізні, деколи їх обливали оловом. У пушкарських верстатах стояли деревяні форми відливати кулі. Куля мала бути кругла, добре вирівняна, щоб не спиралася в дулі.

Пушкарі виробляли і стрільний порох. В XVII в. порох складався з таких складовий: на 2 фунти сірки й фунт вугля брали 4, 5 або 6 фунтів салітри. До виробу служили спеціяльно владжені млини й порохові ступи. Порох виробляли спершу мілкий, пізніше почали приладжувати більш зернистий, мілкий порох звогчували оцтом, місили й сушили; грубший порох служив до більших риштунків.

Салітру добували в нас на Україні, найбільш у Наддніпрянщині, у степових могилах та опустошілих городищах. Траплялися дуже багаті на салітру «майдани» й «бурти», а що за салітру добре платили, то по всіх усюдах ходили салітерники або могильники й розкопували старі могили. В 1630-тих роках уряд перебрав експльоатацію салітри під свій догляд і завів на Лівобережжі «адміністрацію салітряних дібр».

Рушниці

Ручна огниста зброя появилася пізніше, ніж пушки. Найдавніша форма такої зброї це була коротка цівка, бронзова або залізна, з пробитим заглибом на порох. Приклад (кольба) був спершу теж металевий; пізніше кольбу давали деревяну, бо металева занадто розгрівалася, саму ж цівку трохи згинали або робили її з двох частин. Порох запалювали запальником; це був конопляний мотузок, напущений якоюсь горівкою приправою. Спершу запальник притискали до пороху рукою, потім поширилися осібні замки та зайчики (курки).

Ручна огниста зброя мала спочатку в нас назву пищаль. Вперше згадуються пищалі 1471 р. в замку в Винниці було дві пищалі, таксамо в замку в Чуднові.

Пищалі були двоякі: ручниці й гаківниці. Ручниці (пізніше рушниці) названі так тому, що були лекші, й їх можна було тримати в руках і так стріляти. Гаківниці важили більше (до 10 кґ.) та їх треба було на щось сперти; звичайно з них стріляли тільки з мурів. Щоб забезпечитися перед ударом в рамя, під дулом недалеко верхнього кінця, приміщували гак, котрим зброю спирали на мур, — звідси назва гаківниці. Дуже часто гаківниці лежали в окремих ложах, так як пушки. В початках XVI в. стрічаємо ще окремий рід гаківниць, т. зв. кози, більшого розміру, щось посереднє між рушницею й пушкою.

В половині XVI в. появилася у нас нова ручна зброя — аркебузи (італійська назва) — їх звали теж гаркабузами. Вони теж мали гаки, але були коротші, яких 1.30 м. і через те наручніші. Кулі їх мали калібер 16-18 мм. Деколи називали їх півгаківницями.

У тому самому часі почали також на инший спосіб запалювати порох у ручній зброї. Конопляний ґніт показався невигідний і його перестали вживати. Зате в замок давали кусень кременю (т. зв. кріс) і висушену губку; відповідно сконструованнй курок ударяв у кремінь, добував іскру, губка починала тліти і від неї запалювався порох. Такі рушниці з губками звали губчастими або бородатими.

У половині XVII в. поширилися на Україні мушкети. Це були рушниці на 1.60 м. завдовжки, з калібром 20 мм., сильно вироблені. Мушкет був великий і важкий, тимто при стрілянні спирали його на т. зв. форкету. Це був дрючок, вдолині загострений, щоб можна було його вбити в землю, вгорі роздвоєний у вильця. Набиваючи мушкет, стрілець завішував форкету на ліве рамя; стріляючи, вбивав її в землю, притримував лівою рукою і спирав на вилках рушницю. З мушкетів вистріл був сильніший і дальший, ніж із инших рушниць, — куля йшла навіть на 250 м., а це вважали тоді за великий осяг.

В XVI і XVII в. вживали в нас також комбінованих риштунків, т. зв. шмигівниць. На одному великому возі ставили малу пушку й поруч з нею, або під возом кілька гаківниць, чи півгаківниць. Таку малу батерію обслуговував один пушкар. Чи це робили з ощадности, чи для якої технічної користи — не знати. У західній Европі такі сполучені рушниці звали орґанами.

Які роди ручної огнистої зброї вживали в різних часах, про це дізнаємося з описів замків ХV-ХVІІ. в. Так для прикладу у Львові на Високому Замку різними роками була така ручна зброя: 1495 р. — 5 гаківниць, з них дві залізні і 3 спижеві, 6 залізних стемплів до виробу гаківниць, 14 ручниць.; 1509 р. — 29 кіз, 6 гаківниць; 1537 р. — 6 гаківниць, 6 кіз; 1558. р. — 13 гаківниць, 10 кіз, 5 губчастих рушниць; 1570 р. — 6 гаківниць, 7 півгаківниць, «котрі ховає шмигівниця», коза, 6 рушниць. У Луцьку 1545 р. згадуються «старосвітські киї» до стріляння. У Винниці 1552 р. було 20 гаківниць, 39 аркебузів. В Черкасах 1552 р. записано 7 київ, 37 гаківниць, 29 аркебузів. В Богуславі 1622 р. було 10 гаківниць і 4 мушкети і т. д.

Ручна огниста зброя в тих часах була тяжка й займала багато місця. Повне знадіббя мушкетера в XVII в. виглядало так: мушкет, форкета, порохівниця на два фунти пороху, стемпель, яким прибивали порох, крайцар, що ним прочищували цівку мушкету, три звисні пушки або деревяні ладівниці з покришками насипувати звичайні набої, мішок із трицятьма кулями і ґнотом на 15 сяжнів завдовжки, до того ще шабля при боці й сокирка за поясом.

Яке важке і повільне було стріляння з рушниць чи мушкетів, кілько дорогого часу витрачував вояк, заки приготовив і набив зброю та вистрілив із неї, — про це свідчить команда піхоти з половини XVII в., що її зразки збереглися досі. Отже старшина командував:

«Покласти мушкети на землю! — Маєте досить пороху в пульверсаках? — Шість куль у рот покласти! — Запалити ґноти! — Взяти мушкети! — Перечистити цівку крайцаром! — Мушкет на вилки! — Переколоти запал! — Підсипай! — Закрий панівку! — Мушкет до набою на лівий бік переклади! — Набивай порохом! — Клади клаки! — Добувай стемпля! — Вкороти стемпель об груди! — Прибий порох стемплем! — Сховай стемпель! — Мушкет на вилки! — Мушкет догори! — Мушкет на рамя! — Мушкет на вилки! — Готовтесь! — Віддуйте ґноти! — Пасуй ґноти в курок! — Придивись до панівки! — Два пальці на панівку! — Наступай трьома кроками! — Відкривай панівку! — Міряй! — Стріляй!»

Стріляли так, що спершу стріляв останній ряд вояків, а всі передні приклякали, щоб зробити місце стріляти; далі стріляв передостанній ряд і так за чергою до перших рядів. Через те, що набивали спрокволу, вогонь не міг бути сильний.

Деревяні замки

Руїни замку в Зінькові. З праці Сіцінського
«Оборонні замки на Поділлі».

Способи укріплювання змінялися вміру того, як появлялися нові роди зброї. Поки ще існували давні луки й куші та примітивні обложні машини, не було потреби заводити нових фортифікацій. Коли ж поширився стрільний порох і пушки, фортифікаційне мистецтво основно змінилося.

В ХV-ХVІ в. давні городи приймають назву замків. Але своїм положенням і виглядом вони мало відрізнялися від укріплень княжої доби. Замок ставили на високій, недоступній горі, що здіймалася над поблизькою околицею, недалеко води. Коли в сусідстві були рівно зависокі гори, то їх знижували; так, нпр., у Києві один із горбів біля замку скопали на «півшоста сяжнів добрих», щоб не заслоняв виду. Часом знову замкову гору насипали штучно, щоб була вища. Як не було близько води, то перекопували від ріки рови, а як це не вдалося, то переносили замок на инше, вигідніше місце. Так перенесено замок у Винниці, а замок в Острі на Чернигівщині навіть кілька разів зміняв місце, раз тому, що ріка відійшла від замку, а подруге тому, що вода підмивала укріплення. Мали переносити також замок у Черкасах, але цьому спротивилося місцеве населення, що вважало це за небезпеку віддалюватися за далеко від Дніпра.

Замки бували різної величини. Найбільший у XVI в. був житомирський замок, на 130 м. завдовжки і 115 м. завширшки; замок V Винниці мав по 50 м. ширини й довжини; в Каневі був 95 м. завдовжки і 44 завширшки; в Чорнобилі на Поліссі ледви 46 м. завдовжки і 36 м. завширшки. В деяких місцях, окрім головного замку, був іще укріплений пригородок або окольний замок; він усе мав більші розміри, але був слабше укріплений. .

Укріплення замків були спершу деревяні; їх будували такою самою системою, як за княжих часів. Стіни їх складалися з окремих зрубів, із соснових або дубових брусів, що звалися, як і за княжих часів, городнями, — звичайно на яких 6 метрів у шир. Стіни були подвійні, порожній простір між ними виповнювали землею або піском. Внутрішню стіну творили часом не зруби, а плетений тин, обмазаний сильно глиною. Стіни взагалі були грубо обліплені глиною, на дві пяді й більше, для охорони від пожежі. Так побудована стіна давала відповідну охорону від обстрілу тодішньої малорозвиненої артилерії, — їх не могла пробити гарматня куля, це виказав досвід.

Знадвору стіни мали деревяні, криті ґанки, т. зв. бланковання або обланки, в яких були подсябиття, отвори для зброї; часом бувало і по два ряди таких отворів. По внутрішній стороні стін бували деревяні комори, будовані з тесаного дерева, для перехову майна в часі небезпеки; вони теж звалися городнями. Покрівлі цих комор були водночас помостом для оборонців замку; на той поміст входили драбинами або східцями. На помості лежали різні засоби до оборони, як: колоди, каміння, залізні тризуби, які кидали на ворога; стояли й корита з водою на випадок пожежі. До стін замку часом прибудовували й мешкальні доми.

Між стінами замку стояли також вежі або башти, різної величини і різного виду, — чотирикутні, шестикутні, круглі; вони були побудовані з брусів, часом мали подвійні стіни, набиті землею, з «подсябиттями»; для переходу з помостів були двері. У баштах приміщували пушки й инші оборонні засоби, а в нижчому поверсі бував склад зброї і харчів, а то й мешкання для залоги. Дах башт був часом плескатий; на ньому ставили пушки. Число башт бувало різне, найчастіше — чотири до вісім; в Києві було аж пятьнацять башт, у Овручі тільки одна. Вежа воротня — назва для башти, де були вїздові ворота до города; частина мосту, що вів до воріт, підіймалася на ланцюгах і це звалося узвід.

У замках бували також доми урядовців і служби, всякі шпихліри, комори, кухні, льохи; звичайно була й замкова церква. Кожний замок повинен був мати досить води. Нераз великими коштами копали колодязь; у Києві і в Мозирі криниці були на 30 сяжнів завглибшки, в Кремянці вибили 40 сяжнів і води не знайшли. Часом воду треба було брати з ріки, і для того будували потайні переходи. Деколи збирали в більші збірники дощівку.

Муровані замки

Муровані замки появилися у нас уже під кінець княжої доби. Знаємо, що в Холмі, й у Камянці Литовському в другій половині XIII в. були муровані башти, певно також инші укріплення були з муру. В XIV в. муровані замки повстали у Львові, в Галичі, Перемишлі, Камянці на Поділлі, у дальші століття новий спосіб фортифікування поширювався в найдальші околиці. Деревяні укріплення зберігалися тільки в малозаможних оселях, у дрібної шляхти, по містечках на степовому погряниччі, тощо.

Плян замку в Камянці на Поділлі. З книжки Є. Сіцінського «Оборонні замки на Поділлі».

Муровані замки, таксамо як деревяні, будували спершу на недоступних місцях, стрімких виступах гори, на горбах, що здіймалися над околицею, або в місці, що було забезпечене водою, між двома річищами ріки, серед багнів та болот. Своїм недоступним положенням славився особливо Камянець на Поділлі. Річка Смотрич тече тут глибоким річищем, що його береги виглядають як які стрімкі, простовисні стіни; там, де місто, річка робить закрут, наче те кільце й обливає довкола високу гору. Таким чином город творить природну фортецю, яку людською рукою легко було скріпити. Спершу тут був деревяний город, потім виставили муровані укріплення. Другий славний замок в Острозі на Волині стоїть на високій, крутій горі; дикий камінь, що звисав із верхів, підперли штучним муром і таким способом зробили замок ще недоступнішим.

Плян замку в Барі
З книжки Є. Сіцінського.

Аж у XVII в. фортифікаційне мистецтво пішло новими шляхами, — тоді почали будувати земляні укріплення і тоді замок не потребував уже високого положення, міг стояти на рівнині. Так, нпр., замки у Збаражі й у Старому Селі коло Львова побудовані в XVII в., стоять на рівній площі.

Розміри замків були дуже різні. В Галичині найбільший простір займають замкові укріплення у Старому Селі; вони доходять до двох гектарів. Майже таксамо просторий замок у Черлениці над Дністром. Ще більший від них був замок у Барі, що займав понад 2 гектари, а замок у Камянці на Поділлі, старий і новий, має разом 4 і пів гектара. Але инші замки є далеко менші, нпр., Теребовля має 107 на 38 м., Кудринці 70 на 25, на Поділлі бували маленькі замки, що мали розміри 50 на 50 м., нпр. Пилява, Сутківці.

Плян замку в Зінькові
З праці Є. Сіцінського.

Плян замку в найдавніших часах залежав від площі горба, де ставили укріплення. Тимто різні старі замки, як Камянець н. П., Теребовля, Бучач — мають неправильний плян, таксамо, як деревяні городи з княжих часів. Пізніше будівничі трималися вже ґеометричних форм. Найчастіше замки мають форму видовженого прямокутника, рідше стрічається квадрат (Грималів, Золотий Потік, Кривче, Микулинці, Пилява й ин.).

В ХVI-ХVII віку появляються замки з формою правильного пятикутника, як у Бережанах, у Бродах, у Ляшках, у Чорткові, в Сатанові, у Жванці, над Дніпром — Кодак. Особливий є плян замку в Зінківцях на Поділлі з XV. в.: він має форму трикутника з боками по 85 м.

Замок складався з надвірніх мурів і башт та внутрішніх будинків. Мури будували з каміння й цегли. Камінь часто був дикий, необроблений, навіть річний ріняк, тільки в маґнатських замках мур бував із тесаного каменю. Грубість мурів звичайно є півтора до двох м.; у теребовельському замку винятково грубі мури — на чотири метри! Висота муру бувала різна, два і пів, три, чотири метри; найвищий, мабуть, мур зберігся у Старому Селі — на вісім метрів.

Плян башти і бастіону. Рисунок вказує, як незручно було боронити круглих бастіонів, за те, які користи давав обороні 5-кутний бастіон.

В мури вбудовували башти. У старших замках башт було багато, нпр., «старий» замок у Камянці мав їх 11, язлівський замок — 8. Пізніше башти ставили тільки на рогах мурів. Вигляд башт у різних часах був різний. Найдавніші вежі, які збереглися ще з часів галицько-володимирської держави, були чотирокутні (Холм) або круглі (Камянець Лит.). Обидва ці типи стрічаємо й пізніше, аж до XVII століття. Але фортифікаційне мистецтво XVI-XVII стол. вважало такі башти за невигідні до оборони. А то ж, коли ворог обступив бувало башту з усіх сторін і починав її добувати, оборонці з инших місць замку не могли обстрілювати всіх пунктів обводу башти; деякі сторони залишалися поза обстрілом і ворог міг доступити до муру, міг підкласти міну або иншим способом заатакувати башту. Тимто військові інжинєри почали ставити на рогах замку пятикутні вежі, й їх стіни були уставлені так, що для обстрілу не було ніякої перешкоди. Такі пятикутні укріплення звалися бастіони.

Руїни замку в Чорткові. З праці А. Чоловського.

Башти бували високі на два, а то і три поверхи, й на кожному поверсі були плятформи на пушки, а в стінах більші і менші стрільниці. Поверхи лучилися поміж собою внутрішніми сходами. Зверха башти були вкриті деревяним перекриттям різних форм. В XV-XVI в. покрівлі мали часто форму гостроверхих шапок.

Вїзд до замку вів через оборонні ворота чи браму, що звичайна містилися в одній із башт, рідше окремо в мурі. Більші замки мали часами другий вїзд та, крім цього, малі хвіртки, якими можна було робити випади на ворога. Самі ворота бували подвійні, були виковані з заліза, або витесані з дубини, обковані, на бігунах і на завісах, з засувами та замками.

Посеред замку було широке подвіря, забудоване тільки в частині. Були тут будинки на помешкання власника, на приміщення для залоги, комори на оборонні засоби, шпихлірі, стайні й ин. Ці будинки або притикали до мурів, або їх ставили замісць мурів; в Жовкві нпр., замок складається з чотирьох великих будинків, до яких на рогах притикають башти. Замки мали все великі підземелля, що йшли нераз двома поверхами. Башти правили й за арсенали на зброю, та за комори на перехов усякого майна.

Середина замкового подвіря була вільна; тут відбувалися перегляди війська, турніри й забави. Тут могло міститися й населення, що ховалося до замку зі своїми статками в часі небезпеки. Замок мав усе колодязь, нераз дуже глибокий; у Підгірцях у Галичині та в Камянці на Поділлі замкові криниці мають по 36 м. глибини.