ЕПІЛЬОҐ

Галицькі орґанізації 1848-1849 рр.

Хоч Росія скасувала козаччину, память про давне запорозьке військо залишилася ще довгі часи і в різних моментах виринала наново як постулят життя. Сама російська держава, щоб скріпити свої воєнні сили час-до-часу сягала до козацьких традицій. Завдяки цьому залишилося на Кубанщині Чорноморське військо, що в перші часи заховувало вірно запорозький устрій. Пізніше, коли Росії грозила небезпека наїзду Наполєона, цар Олександер І дав наказ творити на Україні козацькі полки; те саме було підчас польського повстання 1831 р. та підчас кримської війни. Але все те були тільки сезонові орґанізації й російський уряд не допустив до цього, щоб ця обновлена козаччина приняла український національний характер. З другого боку також поляки сягали охоче до козацьких зразків, щоб приєднати українське населення до своїх повстань. Особливо славні були запорозькі козаки потурченого Садика Паші (Михайла Чайковського), сформовані в Туреччині підчас кримської війни. Такий був епільоґ козаччини.

На иншій основі повстали галицькі військові орґанізації підчас і «весни народів» 1848 р., а саме національні ґвардії, народня самооборона і баталіон руських стрільців.

Під напором березневої революції 1848 р. цісар Фердинанд дав дозвіл творити на території австрійського цісарства т. зв. національні ґвардії, що за урядовим статутом мали бути «обороною конституційного монарха, запорукою конституції й законів, підставою спокою і внутрішнього порядку, сторожем незалежности і цілости держави та відпорою кожного нападу на неї». В Галичині цісарський дозвіл використали відразу поляки, що почали орґанізувати свої ґвардії по всіх містах і містечках, а навіть по деяких селах; в короткому часі їх відділи мали числити до 20.000 людей.

Руські гірські Стрільці з 1849 р.

Українці в тому часі щойно починали орґанізуватися політично і не мали змоги використати пригожого моменту. На зазив Головної Руської Ради українські ґвардії зорганізувалися тільки у кількох містах, де було численіше українське населення, а саме у Стрию, Жовкві, Бережанах, Тернополі і Яворові. Але майже всюди ці ґвардії зустріли перепони з боку урядових кол і не розвинули ширшої діяльности. Члени ґвардії виступали в народніх одягах, в Яворові в козацьких шапках, з відзнакою у виді льва; корогви ґвардії були синьої краски з золотим львом з одного боку, а по другім мали різні картини, нпр. св. Володимира, Надії і ин. Памяткою по ґвардіях 1848 р. залишилися складена тоді команда для вправ, «Руководство до вправи для стражі народної» з інтересною термінольоґією.

При кінці 1848 р. австрійський уряд зорґанізував спеціяльну селянську оборону на галицькому Підкарпатті, що мала на меті не допустити мадярських повстанців до Галичини. Селянство йшло охотно до цього війська так, що пр. станиславівська округа виставила більше як 17.000 людей. Галицька інтеліґенція старалася надати цій офіціяльній орґанізації національний характер; підчас дефіляди хор ополченців співав тодішній народній гимн «Мир вам. браття» і народню пісню «Машерують шваліжери, щаслива їм дорога».

Український характер мав також баталіон руських гірських стрільців, складений з охотників, що повстав 1849 р. за інщіятивою Головної Галицької Ради. Він також мав виступити проти мадярської революції. Сформовано його з 1.400 людей, хоч зголошених охотників було 3.460 і справді вислано на Угорщину, але у боях він не брав участи. Ініціятори проєктували для стрільців народній одяг: «гарно зроблений короткий гірський сірачок з русько-народніми, синьо-жовтими вилогами, червоні або сині штани, ходачки і крисань, до того ташка і ремінь з ладівницею». Але пізніше стрільці дістали инший мундур: шапка синя складана з великим дашком і жовтим обшиттям; кабат червоний зі стоячим ковніром, з синім обрамованням і синіми «роґалеками» на раменах, з одним рядом золотих ґудзиків; на кабаті ремінь у поясі і ремені, що перехрещувалися на плечах вибивані бляшками, штани сині з жовтими лямпасами; поверх короткий сірак зі синім обрамованням, синіми петлями та ґудзиками; звичайні черевики; зброя — карабін і довгий баґнет. Офіцери мали довгі шаблі. Це були останні українські військові формації аж до світової війни.