ВСТУП

За чотири роки перебування на еміґрації мені часто доводилося вести розмови з різного роду людьми, часом досить поважними, з людьми різної державної приналежности та різних політичних переконань. З тих розмов для мене стало ясно, як мало знають по цей бік "китайського муру" чи там "залізної заслони", — що ось уже більше як чверть століття відгороджує нашу Батьківщину від решти культурного світу, — про справжній стан речей у совєтському "соціялістичному раю".

За ці ж роки досить часто доводилось мені читати звіти різних робітничих та парляментських делеґацій, а також окремих кореспондентів про їхні відвідування СССР. Жах огортає, коли думаю, що ці звіти читають мільйони людей Европи й Америки і, часто-густо, вірять тому, що там написано. Я не маю на думці

ПЕРЕДМОВА ДО ВИДАННЯ 1954 Р.
Осередок Української Культури й Освіти у Вінніпеґу проголосив у роках 1947/48 конкурс на написання спогадів із другої світової війни. В 1949 р. конкурсова комісія Осередку признала першу премію п. Ф. Пігіді-Правобережному за його працю п. н. “Велика вітчизняна війна”. Це спогади автора з рр. 1941-45, друковані на сторінках “Нового Шляху”. Автор відомий нашим читачам із іншої праці, а саме “8,000,000” (1933-й рік в Україні), яка була друкована також на сторінках “Нового Шляху” перед двома роками, а відтак видана окремою брошурою від Осередку: “Культура й Освіта” Вінніпеґ, 1951 р. Нинішня праця автора відмінного змісту і жанру, зацікавить ще більше читача западанням незнаних фактів і змальованням відносин у совєтському “раю” під час 2-ї світової війни. Саме тому випускаємо їі в світ у книжковім виданні.
та й не смію обвинувачувати тих представників в необ'єктивності: вони, здебільшого, сумлінно оповідають про те, що їм було показано... Але ж, мій Боже, як усе те, що було дозволено побачити тим делеґаціям, далеке від істини!

Немало є людей, — в цьому я переконався, блукаючи по Европі, — які, поглядаючи на Схід, милуються "промінням Сталінської конституції". Досить знані маси населення Франції, Чехії, Італії, Німеччини та інших країн, як метелики, засліплені блиском огню, тягнуться до того здалека привабливого "проміння"... Вони не знають справжньої природи цих новітніх "промінів смерти", вони не бачили зблизька наслідків застосування того "найгуманнішого", "найдемократичнішого" проміння в практичному житті, вони не відчули згубної дії того червоного проміння на собі.

І в цьому чи не найбільша перевага кремлівських експериментаторів — цих світових авантурників, та чи не найбільша трагедія людства.

Прозріють вони — ті засліплені люди — лише тоді, коли потраплять у це пекельне середовище, але... коли повороту вже не буде; прозріють тоді, коли почнуть конати в застінках світового НКВД, коли тисячолітні духові та матеріяльні надбання людства будуть знищені...

Так говорити дає мені право тяжкий досвід, якого я набув за двадцять п'ять років перебування в Совєтському Союзі. Я багато бачив за ті роки, багато пережив, сам був невільним учасником будівництва того "раю", учасником якого лише щасливим збігом обставин не знищили фізично безнастанні репресії 1919-29-37 років, якого доля, зрештою, закинула далеко від Батьківщини — аж до Альпійських передгір'їв.

Як безпосередній свідок багатьох, часом безмірно жахливих подій у тій "квітучій" країні, де панує "робітничо-селянська влада", — я вважаю за свій святий обов'язок оповісти в цих моїх споминах правду про все те, що я бачив, про що чув від безпосередніх учасників цих подій, та про те, як сприймались ті чи інші явища людьми, з якими мені доводилось зустрічатися і говорити, — бодай за останні роки мого перебування в СССР та особливо в роки так званої "Великої Вітчизняної Війни" 1941-45 рр. в Україні, — кінець бо війни мені довелось зустрінути далеко за межами Батьківщини.

Совєтська ж дійсність за роки війни зовсім не висвітлена. Звичайно, я не рахую тих гура-патріотичних писань, що їх безліч видруковано в Совєтському Союзі. А тим часом саме в цих роках, саме в часі війни, виявилось дуже багато такого, про що треба знати всім, чого не сміємо замовчувати. Треба, щоб світ знав, як в дійсності виглядала ота... "могучая"... "соціялістична батьківщина трудящих" в часах іспиту...

У 1941-1942 роках доля "вождя народів" повисла була на тонесенькому волосочку, і те, що той волосочок не увірвався, є найбільш дивне з усієї цієї східньої трагедії. Треба було прикласти нелюдських зусиль, щоб цей волосочок не урвався. І такі зусилля вчасно було прикладено, і приклав тих зусиль, як то не дивно, ...сам Гітлер, його короткозорі політики, його Kreislandwirt'и, його Stüztpunktleiter'и та інші посіпаки.1

Утрималися "сталінські ребята" не тими транспортами зброї та консервів, що їх альянти постачали Совєтському Союзові. Ці транспорти потім, — коли, власне, питання "хто-кого" було вже розв'язане гітлерівською політикою на "визволених" землях України, — лише прискорили загибель гітлеризму. Не "геніяльний стратег" спинив німецькі армії, ні: врятував того "неперевершеного" стратега сам Befreier-Гітлер. Це — незаперечна істина.

Говорячи про наслідки війни на сході, треба завжди твердо пам'ятати, що коли б клясична тупість гітлерівських радників була хоч трошки менша, коли б вони зуміли бачити на кілька кроків — лише на кілька кроків — вперед, коли б вони хотіли бачити, в якому стані були в той час народи Совєтського Союзу, які настрої панували серед них, — то Бог знає ще, який би вигляд мала сьогодні мапа Европи, а може й всього світу.

Відзначу побіжно, що до таких же висновків приходить і відомий п. Вільям Чемберлен, з коротким звітом якого, вміщеним у "Ню Лідер", про його подорож по Европі мені вдалося недавно познайомитись. В тому звіті п. В. Чемберлен,2 між іншим, каже:

"Збираючи всі ці матеріяли, я прийшов до висновку, що совєтський режим уцілів під час другої світової війни виключно дякуючи дурості й жорстокості гітлерівців, які, власне, і врятували Сталіна і його кліку".

Наведене твердження п. В. Чемберлена свідчить також, що й на Заході є певна кількість людей, які знають справжнє становище, що утворилося в СССР за перших років війни.3

Я довго не міг наважитись почати писати ці мої спогади. Лише після тривалої перевірки, — відчувши, що я вже набув тої сили, яка дасть мені можливість цілком об'єктивно розказати про те, що так боляче переживалось, — я вирішив узятись до писання.

Я маю, дякувати Богові, близько 60 років і, як то кажуть, — "уже вертаюся з базару". Такий вік зобов'язує людину. В такому віці, десь біля порогу Вічности, людина не може й не сміє віддаватись хвилевим настроям чи почуттям злоби або помсти.

Отже, пишу щиру правду, пишу те, що бачив на власні очі, що чув своїми вухами. Пишу так, як сприймались ті чи інші явища людьми, з якими мені доводилось зустрічатись і говорити.

 

Автор

 

---| коментар |---------------------------------------------------------------------

[1] Начальники адміністративно-господарчих районів та керівники опірних пунктів.

[2] William Henry Chamberlain, "The unknown Russian Emigration", The New Leader, 17 August 1945. P. 16. "Новий провідник" — американський тижневик ліберально-робітничого напряму. Вільям Генрі Чембрлін — співредактор (assistant editor) тижневика, колишній кореспондент у СРСР впливової газети "The Christian Science Monitor". Автор статей про голод тридцятих років, двотомної історії Російської революції. Влітку 1946 р. Чембрлін відвідав ряд західноєвропейських країн, де спеціально зустрічався з недавніми вихідцями зі Східної Європи та СРСР.

[3] Після цього у машинописі при підготовці книжки до друку у 1954 році пропущено такі слова: "Перемога альянтів над гітлеризмом звільнила окремі народи від фашистських узурпаторів, але разом із тим значна кількість народів, між ними багато щойно звільнених, потрапила в ще більш жахливе поневолення. "Червоний восьминіг" ще далі на захід просунув свої пазурі, ще міцніше затяг їх".