РОЗДІЛ ІІ.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА РЕАКЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ

1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.

Допавшись до влади, руська реакційна буржуазія заходилась з усією енерґією коло мобілізації своїх сил. Почався цілий ряд з'їздів буржуазних і контрреволюційних течій. Всі вони з запалом виносили постанови за найактивніще заведення "ладу й порядку", всі вдячно вітали Гетьмана (читай: німців) за припинення анархії (Ц. Ради), всі з гарячою любоввю говорили про "Рідний Край".

Але з усіх цих з'їздів найцікавіщим є Ґенеральний з'їзд усієї буржуазії, або, як він офіціально називався, "з'їзд представників промисловости, торгу, фінансів та сільського господарства".

Участь в йому брали найвидатніщі члени Правительства, з Ф. Лизогубом на чолі. Наймити-бюрократи вітали своїх панів, що повернулися до своїх маєтків. Голова міністрів Ф. Лизогуб, забравши першим слово, з радостю привітав "зібраних представників культури та творчих сил краю". (Див. протоколи з'їзду.) Похвалившись перед своїми панами, як його кумпанія за поміччю німецьких ґенералів легко розправилася "з анархією", старий царський бюрократ гаряче запевнив своїх панів, що тепер вони можуть спокійно "працювати", бо Уряд, мовляв, "доложить до цього всіх заходів, а всякі спроби викликати анархію Й заколоти здавлюватиме сильною рукою".

Його похвалили оплесками й узялись "працювати в спокою та певности".

Насамперед, ще раз потішились, що таки допались знов до влади. Міністр спекуляції й біржових грабіжів Гутнік у самозадоволенню, з гордостю випнув своє спекулянтське черево й сказав: "Не треба лякатися слова "буржуазія", тільки вона в силі повести край до відродження... Щоб перейти від теперішньої анархії й грабіжів до нових умов, треба виконати велику державну роботу. В тій цілі треба змобілізувати всі творчі сили, треба дати нормальні умови для приватної ініціативи".

І от було вироблено такі "нормальні умови для приватної ініціативи":

"1. З'їзд вітає оголошене грамотою гетьмана відновлення приватної земельної власности... 3. Найкращим способом направити землю до найбільшої продуктивности є вільний продаж і купівля її... 4. Від Уряду вимагається широкої, шляхом кредиту й инчих заходів допомоги у відбудові про-дуктивности сільських господарств... Тільки вказаними способами можна перевести аґрарну реформу, а всі насильства й несправедливість при розділі приватної власности ніколи не задовольнять сільського населення й приведуть знову до шкідливих наслідків".

Отже в земельній справі всякі "насильства" усунено: вся земля лишається в поміщиків, а Уряд повинен ще "шляхом кредиту й инчими засобами" (які то були "инчі засоби", побачимо далі) допомогти поміщикам.

Так само в промисловости.

"Регламентування прав підприємців на вільність коаліції для захисту економичних інтересів... Зменшення довгости обов'язкового робочого часу може проводитися тільки з відповідною поступовостю... Виданий Тимчасовим Правительством закон про волю страйків треба переглянути... Колективні договори, як і окремі угоди, треба негайно признати недійсними..."

Це найголовніщі з "нормальних умов", вироблених з'їздом грабіжників. Після приняття статуту "Протофіса" (Союза представників промислу, торгу, фінансів, сільського господарства) голова з'їзду фон-Дітмар прочитав листа від офіцерів російської армії, які прохали з'їзд допомогти їм у справі одержання посад. З'їзд з великою готовностю пообіцяв заплатити й цим своїм слугам за "переворот".

Після того фон-Дітмар, закриваючи з'їзд виголосив "коротку, але сильну" промову, в якій закликав буржуазію "до немилосерної боротьби з соціалістами, що стоять під прапором Карла Маркса".

"Буржуазія - говорив він натхнено - повинна взяти участь у державнім устрою як шляхом економичної, так і політичної роботи. Треба змінити свої погляди в політиці. Буржуазія повинна не тільки займати пропоновані їй посади, але повинна йти до захоплення всієї влади". (Протоколи з'їзду).

Отвертіще, ясніще й ціничніще, здається, вже не можна було сказати.

На закінчення з'їзд вибрав і послав до Гетьмана делеґацію, яку 16 травня ця опереточна фіґура приняла, висловила свою радість з приводу принятих з'їздом важних

постанов "для зміцнення підвалин нового державного устрою дорогої всім України" й запевнила, що вона й її Уряд "у своїй роботі особливо підтримуватимуть ці громадські сили, що працюють над добробутом любого Рідного Краю".

2. Сласна лють аґрарних паразітів.

Оттак намітивши "нормальні умови", "культурні й творчі" сили краю розпочали свою діяльність для "всім їм дорогої" України.

І що ж то за страшна, дика, безоглядно й цінично-грабіжницька діяльність почалась! Це була просто вакханалія клясової помсти, здирства, насильств і отвертого грабіжу.

На села шугнуло, скрегочучи зубами від сласної люті, поміщицтво. Озброєне німецьким ґенералом, воно скажено кинулось до помсти над селянством. Усі закони, всі здобутки в аґрарній сфері було розтоптано ногами, з глумом, з прокляттями, з гарчанням пошматовано. Мало того: кожне село, кожна селянська хата були обкладені страшенними контрібуціями, розмір яких вирішався самими поміщиками. І тут лють паразітів розперезалася як найширше. "Відшкодовували" себе так, як тільки може "відшкодовувати" дикий наїздник за часів татарщини в завойованій країні. Більшість поміщицьких кодл для здирання цих контрібуцій, не задовольняючись німецькою "допомогою", мали власні карні відділи, складені з бувших стражників, урядників, поліцаїв і ріжного продажного деморалізованого елементу. Ці банди терорізували село, знущались над ним, катували його. Не задовольняючись грошевими карами, "культурно-творчі сили краю" робили полювання на людей для забави з собаками, з загонами, як слід. Людей закопували по шию в землю й тримали так до смерти, а пані й панночки в елеґантських убраннях з прутиками в руках забавлялись тим, що люто остервеніло били таких закопаних прутиками по голові, по лиці, по очах. Инчим вирізали на тілі непристойні лайки на адресу революції й так виставляли на сільських майданах. Жінок і дівчат насилували майже публично й за найменчий опір убивали тут же. Ті села, в яких знаходилась хоч невеличка ґрупа селян, що виявляли словом чи вчинком протест, часто громились німецькою артілерією й випалювались до останньої хати.

На поміч поміщикам виступив і Уряд. Він у кожному повіті сформував з руських офіцерів, жандармів і бувших поліцаїв так звані "карні сотні". От це були ті "инчі заходи", яких з'їзд Протофіса вимагав од Правительства. Ці карні сотні мали своїм завданням наводити "лад і порядок". Коли власна поміщицька банда здавалась поміщикові не задовольняючою його в його заходах до "ладу й порядку", він викликав "карну сотню" й село вкривалось трупами, каліками й пожежами.

Я вже не кажу про те, що економично грабіж ішов самий отвертий. Контрібуції самі собою, а економична експлуатація сама собою. Всі оброблені й засіяні селянами панські поля було, розуміється, повернено поміщикам без усякої компенсації. Про це смішно було б і згадувати. Але крім того село повинно було далі робити на цих полях. Щоб не було вже зовсім похоже на часи невільництва, давалося платню робітникам. Але це була така мізерно мала, така нахабно й цінично глузлива платня, що багато селян просто одмовлялось брати її, хоч на роботі були, примушені страхом смерти й катування. Старі селяне, які пам'ятали ще панщину, казали, що то був рай у порівнянню з цими часами.

Так "працювали" "культурно-творчі сили" на селі.

3. Діяльність "культурно-творчих сил" у місті.

В місті йшла та сама оргія, тільки в не таких розперезано - диких, крівавих формах. Тут "творчі" промислово-фінансові сили просто вмочили всю свою жадну пику в державну скарбницю й жлуктали кредіти, субсі-дії, концесії так, що аж за вухами лящало. Під керовництвом шефа спекулянтів "міністра" Гутніка спекуляція дійшла до гомеричних розмірів. Промислові підприємства діставали колосальні "позики" й "допомоги" від держави, але число безробітних росло з кожним днем. Промисловість падала ще більше, не вважаючи на те, що восьмигодинний робочий день було знищено, що було повернено всю сваволю "приватної ініціативи" капіталістів. Маючи єдиний імпульс - набування капіталів, бачучи тільки в цьому ціль своїх підприємств, промисловці задовольнялись можливостю простого грабіжу, як найлегчого способу набити свої кишені.

А поруч з цими своїми хижаками, "працювали" й "гості"-хижаки. Тепер над ними не було ніякого контролю, не було навіть того слабенького голосу Ц. Ради, який все ж таки заважав німецьким ґенералам. Купивши собі в руської буржуазії мовчання, нанявши собі згодливих наймитів-міністрів, вони могли тепер грабувати "законно" й безконтрольно. І щастя тільки в тому, що залізниці України не могли справитись з німецьким апетитом, а то б її було очищено всю як липку.

Що ж торкається політичних і демократичних свобод, то про них, розуміється, багато говорити не треба: їх було просто знищено для тих кляс, які були ворожі до кляс паразітарних. Свобода зібрань, союзів, коаліцій, слова й т. и. була тільки в буржуазії. Це був розцвіт з'їздів кадетів, промисловців, "руських союзів" і т. д. Всі инчі заборонялись або ставились під такий контроль, що були цілком нешкодливі для буржуазії. Пресу взято було під цензуру самого нахабного безпардонного характеру. Демократичні думи, вибрані ще за часів Тимчасового Правительства (для панування буржуазного ладу, власне, не шкодливі), Уряд розігнав, а діячів їх позаарештовував. Замісць цих дум було повернено старі, царські, чорносотенні думи. Замісць комісарів Ц. Ради, введено інстітут "старостів", ґубернських і повітових. Це були переважно старі царські ґубернатори, жандармські офіцери, справники, поліцмейстери. Все старі, відомі населенню, жахні призвища. В Київі відновлено було стару "охранку" й склад її був чисто жандармський; називалась вона "Особим відділом при штабі ясновельможного пана Гетьмана всієї України". Старий царський жандармський охранник Буслов стояв на чолі сеї пахучої інстітуції.

4. Лівіще навіть за Шейдеманів.

Але треба одзначити два цікавих моменти в цій чорносотенно-буржуазній вакханалії.

Перший момент: це підкреслювання скрізь, у всіх урядових актах, заявах, інтервью, промовах і т. п. самостійности української держави й національного українського її характеру.

Другий момент: виставляння всього режиму, як демократичного й навіть "лівого".

Особливо це виразно, настирливо на кожному кроці випиналось у початках нової влади.

Наприклад, у заяві, підписаній усією Радою Міністрів з 10 мая, між инчим даються такі нахабно-брехливі, безсоромно лицемірні пояснення:

"Гетьман не змагає стати самодержцем. Назва гетьмана се втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежної й вільної України. Стоячи на чолі Українського Правительства, гетьман тим самим відновляє й закріплює в народній свідомости думку про невідбіральні народні й козацькі вольности. Грамота гетьмана положила початок нової епохи в історії державного життя України й свідчить про те, що не може бути мови про змагання нового Правительства до подавлення української національности, її мови, культури й державности".

Як поводилась ця "нова епоха" з цією самою українською мовою, культурою, побачимо далі.

"Головна задача Правительства, котре має тимчасовий переходовий характер, - зміцнити на Україні державний лад і в умовах повного спокою та справжньої волі довести країну до хвилі скликання народнього представництва..."

Як саме, в якому напрямі й якими засобами зміцнявся той "державний лад", який був той "спокій" і "справжня воля", про це вже вище говорилось.

"Городська й земська самоуправа надто дорогі сьогоднішньому Правительству, в склад котрого увійшли особи з довгою минулою громадянською діяльностю на полі місцевого життя, й підозріння, немов би Правительство бажало зменшити права місцевої самоуправи й усунути з неї широкі верстви населення, повинні з тої причини зовсім відпасти. Одначе досвід останнього часу показав, що правильне поставлення місцевого господарства можливе тільки під умовою притягнення до сеї справи більше підготованих елементів, для чого потрібно буде, - зберігши загальний демократичний характер земських і мійських управ, - внести у виборчий закон для сих інстітуцій такі зміни, котрі забезпечували б продуману та плодотворну роботу для добра місцевого населення".

І, дійсно, в ці "дорогі" інстітуції було таки внесено гарненькі "зміни"!

"Правительство не думає нарушати якісь політичні свободи, але в трівожні часи, які переживає наш Рідний Край, по таких іспитах інтереси державного ладу повинні стояти на першім місці й, коли в поодиноких випадках в ім'я сих вищих інтересів Правительство буде примушене хопитися строгих мір, так се виключно на час до привернення спокою в краю й повороту умов нормальної творчої державної роботи, якої тепер є так багато".

Скільки ж то повинно було бути тих "поодиноких випадків", щоб Правительство було "примушене" завести такий терор!

"Так само несправедливі обвинувачування Правительства в службі інтересам великих земельних власників і в повнім забуттю насущних потреб селянства. Правительство не спиниться ні перед якими жертвами, щоб створити на Україні здорове, забезпечене землею селянство, котре було-б здатне в найвищій мірі побільшити продукцію".

І таки воно й не спинялось ні перед розгромом цілих сел, ні перед крівавими експедіціями, ні перед закопуванням селян живцем у землю.

"Так само справедливі домагання робітників, не звернені на те, щоб підірвати рідний промисл, усе стрінуть підтримку й поміч " Правительства, а професійні союзи, наскільки вони займаються обороною професійних інтересів, користаються з боку Правительства повним признанням".

Просто таки не Уряд, а чистий народолюбець.

А опереточний Гетьман навіть таке "колінце" устругнув у розмові з кореспондентом "Веrliner Таgеblatt"-у: "Здається, - сказав він - що мене в Германії вважають за реакціонера й упевненого прихильника федерації з Великоросією. І те й друге - невірне. Я смію запевнити, що моя програма й демократичні вимагання сеї програми йдуть навіть далі, ніж у панів Шейдеманів та Давидів".

Словом, трохи-трохи не большевик. А що вже самостійник, що завзятий демократ, то тільки пошукати такого треба.

Чим же це все поясняється?

5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.

Розуміється, річ тут не в слинявому руському ґенералові Скоропадському, не в старому бюрократичному льокаєві Лизогубові, не в инчих нанятих лизоблюдах, навіть не в "Протофісах" і всіх тих инчих прохвостах, що смоктали й гризли Україну. Річ у німецькому імперіалізмі, в його ґенералах на Україні. Німецькому імперіалізмові в цілях війни незручно було виявити себе як перед Европою, так і перед своїм народом яко насильника над молодою державою, як оборонця реакції, як простого грабіжника. Йому треба було мати якісь виправдуючі документи. От він і давав розпорядження своїм апаратам на Україні - гетьману, міністрам - робити відповідні заяви, маніфести, накази, інтервью й т. п. Ці заяви й маніфести друкувались у закордонних ґазетах, цітувались у німецькому Райхстаґу й ними доводилось, що український народ під охороною німецьких друзів благоденствує: має свою самостійну державу, має свою національну культуру, мову, має лад і порядок, має всі демократичні свободи й такого "лівого" гетьмана, який навіть Шейдеманам не уступить.

Німецький імперіалізм під той час ще не мав виразної орієнтації на "єдіную, нєдєлімую". В Росії панувала совітська влада, там заводився страшний і огидний усякому імперіалізмові соціалістичний лад, отже не могло бути ніякої мови про негайне утворення єдиної Росії. Крім того було би зовсім уже непристойно через місяць-два по заключенню такого чудесного хлібного миру з "самостійною, незалежною, суверенною" державою, так урочисто визнаною самим німецьким імперіалізмом, узяти й розтоптати ту суверенність, як непотрібний уже недокурок.

І, нарешті, як-ні-як за рік революції українська національна свідомість, не зважаючи

на наші шкодливі для неї помилки, росла в широких масах. Німецьким ґенералам не було такої нагальної потреби зразу брутально взяти й знищити національні здобутки. Це був би цілком безглуздий, непотрібний і шкодливий для їхніх інтересів учинок.

І от це все було причиною таких патріотичних і демократичних заяв і декларацій німецько-гетьмансько-буржуазної влади.