РОЗДІЛ V.

ПЕРШИЙ КРОК ПО ШЛЯХУ ОРҐАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОСТИ

1. Всеукраїнський Національний Конґрес.

А особливо вони зрозуміли значіння нашої солідарности, нашої єдности, коли Центральна Рада оповістила скликання всеукраїнського національного конґресу на 5-6-7 квітня 1917 року.

Скликалися вся Україна, вся пробуджена, обвіяна новим чуттям, огріта новими надіями, непокійна, палахлива, нетерпляча в своїх сподіваннях, пам'ятлива на минуле безбуття, пронята одною метою й одною волею — вся українська земля. Бо не тільки сивий Київ помолоділими руками згортав до купи всі свої недобиті царизмом і народжені революцією сили. Вся провінція, всі глухі, хуторянські закутки, міста, містечка, села все заворушилось, все занепокоїлось, все пригадало своє колишнє небуття.

Це не конференція якоїсь партії скликалась, не з'їзд партій, — скликались представники всіх партій, усіх орґанізацій, усіх товариств, представники всіх кляс, станів, представники від усіх пробуджених і непробуджених. Все, що почувало себе українським, що відчувало необхідність єдности, все мало бути представленим на конґресі української землі.

2. Трівога „старшого брата”.

Руські мали підстави турбуватись з приводу цього конґресу. Коли сходяться представники всіх партій, кляс і станів, то, очевидно, вони всі разом мають представляти щось одне. А це одне було — українська нація. Не руська, не російська, навіть не малоросійська, а цілком окрема, своя, українська нація. Всяке ж тіло, навіть неорґаничне, неодмінно шукає своєї форми, закінчення своєї формації в зафіксованих, точно зазначених, пристосованих до дальшого поступу нормах.

І цілком зрозуміло, що перед одкриттям Конґресу по Київу в неукраїнських колах стала ходити чутка, що Конґрес має оповістити себе Українськими Установчими Зборами, проголосити Федерацію й взяти всю державно-політичну владу на Вкраїні в свої руки. Нічого дивного в такій чутці не було, бо кожному ясно могло бути, що нація, яка сама себе усвідомила, яка пізнала себе й заявляла права на своє істнування, мусіла ту свідомість і те право якось реалізувати, претворити в дійсність. А єдине претворення могло бути — це надання правно-державних форм сконструованій волі народу. Чутка цілком вірно вгадувала правильний вихід і через те лоґічно надавала Конґресові державний характер.

Це все зрозуміло. Зрозуміло також, що руські реакційні, буржуазні та ріжні псевдодемократичні кола дуже тим затрівожились. Але трохи незрозуміло те, що запальним виразником тої трівоги виступила руська демократія, що голова ради робітничих депутатів „соціаліст” К. Нєзлобін загрозив розгоном Конґресу салдатськами штиками.

Розуміється, якийсь собі там К. Незлобін ще не був усією руською демократією. Але цікаво те, що ніхто з руських демократів не обурився на К. Нєзлобіна, ніхто не сказав, що цей штиковий діяч не може стояти на чолі ради робітничих депутатів. Всі, правда, казали, що це сумне непорозуміння, що К. Нєзлобін зробив нетактовність, що його не так зрозуміли.

К. Нєзлобін зробив, дійсно, нетактовність: він вихопився з своєю погрозою, не розшолопавши, в чому річ, не порадившись з більш досвідченими, дозрілими ворогами українства. Його засліпив гнів і він не втримав його в собі.

Але це була корисна для українства нетактовність: ми побачили, що наш „старший брат” завжди мав для нас у кишені кулака. Що наше „право на самоозначення”, що наше право на розвиток є тільки словесний, політичний, дипльоматичний вираз виклику до боротьби. К. Нєзлобін, зопалу вихопивши того кулака з кишені, вияснив нам, що мати право на щось, мати за собою справедливість, правду, совість, цілу купу гуманітарних ідей, виводів науки, здорового розуму, всього цього ще не досить, щоб реалізувати те право навіть у передової частини пануючої нації.

3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.

Розуміється, по суті ті кулачні оборонці свого пануючого стану на Вкраїні мали рацію, коли надавали Конґресові значіння державне. Вони тільки помилились що до часу виявлення її. Але ми не лукавили, коли казали всім, зтурбованим росіянам, що Конґрес зовсім не має на меті проголошувати себе Установчими Зборами й брати державно-політичну владу в свої руки.

Насамперед, ми не мали для цього відповідних ні фізичних, ні матеріальних, ні духовних сил. Військо, отой штик, яким нас погрожували ще раз знищити, було не наше, хоч, може, частками й складалось з українського елементу.

Вся адміністрація, всі органи управління були не наші. Не вважаючи на те, що вся провінція, всі села були українські, руська демократія вважала справедливим і потрібним, щоб керуючі центри були неукраїнські. Духовні сили наші були тільки в процесі збірання й формування.

Отже, дійсно, наївно було думати, що Конґрес захоче й зможе зробити такий недозрілий крок. Ні, ми цього не мали на меті. Але Конґрес мав, дійсно, державний характер, тільки яко підготовчий етап. Це був огляд наших сил. Це була ґенеральна перевірка зробленого. Це був могутній засоб орґанізації дальшої. Центр нації, Центральна Рада потребував тривкого, міцного опору й підкріплення своїх позіцій. Авторітет голосу всієї землі української мав зміцнити силу й вираз голосу Центральної Ради. Не купка інтеліґентів, не ґрупки партійних людей, не фантасти говорили, а 700 представників, виборних людей від усіх ґуберній і всіх громадсько-соціальних формацій українського народу заявляли свою волю. З цим повинні були рахуватися ті, від яких залежало здійснення волі українською народу.

А крім того ми все ж таки ще вірили в демократію, як таку. Ми вірили, що нам зовсім не штиком, не фізичною силою доведеться здобувати своє право. І ми ж дорожили революційною, новою Росією, ми берегли революцію, ми боялись реакції, яка могла скористуватись боротьбою й неладом у рядах самої революції. І вже через це одне ми не могли б тоді, коли б і мали сили на те, вступати до штикового бою. Ми вважали, що повне, непідроблене виявлення волі української демократії буде найкращим, переконуючим засобом для здобуття й реалізації тої волі та права.

І Конґрес як найкраще виявив усю повноту, щирість і одностайність волі й хотіння всіх національно-свідомих верств української нації. Всі позіції Центральної Ради були скріплені, ухвалені й підперті зібранням представників України. Три дні велика заля Купецького Зібрання була насичена ентузіазмом, однодушним устремлінням до одної мети: цілковитого визволення від усіх форм національного утиску й негайного зафіксо вання в державно-правних формах з усіма випливаючими з того консеквенціями.

Се-б-то, все те саме:

Автономія України в федеративній Росії й пристосовання до народу, се-б-то українізація всіх орґанів адміністративного, господарського й культурного життя.

Три дні лунали промови, привітання, реферати, доклади, справоздання. Вітали російську революцію, схиляли голови перед жертвами її, присягались берегти й боронити її проти всяких ворогів. Це був, воістину, ґенеральний огляд революційних і визвольно-національних сил української нації.

Цей огляд вітали й представники руської демократії, й представники російського Тимчасового уряду, й представники пригнічених націй Росії. І, розуміється, щирість їхніх привітань залежала від того вражіння, яке робили на них одностайні, стрункі, проняті одним духом ряди українства. Представник Уряду намагався навіть по українськи сказати своє привітання, але тільки по руськи попрохав вибачення, що, на жаль, не знав „прекрасної чудової” української мови.

Дійсно, Конґрес був першим кроком відродженої нації по шляху державности. Будучи одночасно сильним орґанізуючим і аґітаційним засобом, він став першим, підготовчим етапом у творенню як ідеї української держави, так і в частковому переведенню її в життя. А саме: Конґрес, як повновласний орґан національної волі, офіціально передав усю свою повновласть вибраному з себе органові: новій Центральній Раді. З цього моменту Центральна Рада ставала, дійсно, представницьким, законним (по законам революційного часу) орґаном усієї української демократії. Всі виступи її надалі мали вже характер правний, оскільки, розуміється, право української соборної демократії поважалось ким небудь, крім самого українства.

В кожному разі для українства, для свідомих його елементів і для тих елементів, які інтуітивно, законами чистої природи схилялись до свого самопізнання, (а їх були мілліони), для української нації Всеукраїнський Конґрес у квітні 1917 р. і вибрана ним Центральна Рада були революційно-правними орґанами, а воля їхня, постанови їхні мали морально-обов'язковий характер.

Це був перший камінь у будові української державности. І з гордостю кожний українець може сказати, що не насильство, не примус, не обман, не грабіж чужого були фундаментом нашої відроджуваної держави, а добра воля, щиросердне хотіння, ентузіазм і самовідданість всіх складових і будівничих елементів її.