Яр Славутич

Пам'яті Василя Стуса

I

Бота вбиває поетів. Сталін митців щонайкращих
Довго виводив на скін, Стуса добив Горбачов.
Завжди стріляють у мозок, нищать знеможене тіло
Ті, хто не в силі спинити мислі визвольної лет.

II

Поетогубці, вольностей кати,
Що стали пострахом навколо Кремлю,
Ви осквернили благодатну Землю
І чисте Небо й зоряні Світи!

Нащадки вбивця, вбивці правоти,
Не скаже Бог «На суді відокремлю
Всі ваші злочини». Йому я внемлю –
Кремлівський клір до плахи повести!

Стоять ряди опричників суворих
На мавзолею смертолобних хорах,
Де хижо скалить граненим клинком

Очей чавуни сталінська подоба –
І дротяним звисає канчуком
Тавро диявола з тупого лоба.

IIІ

Ти не самотній, Стусе, в Колимі
Чи десь на рвистих берегах Байкалу:
Важкі вітри виспівують зимі
Твій красний вірш із болю і металу.

Мільйони душ у пралісах густих
Єднають сили праведного труду.
І на чолі їх сам Архистратиг
Веде убивців генія до суду.