Святослав Караванський

На смерть поета

Умирають в тюрмі поети...
Умирають в тюрмі пророки...
І ніхто, десь, на всій плянеті
Не зуміє сказати, доки?

Доки будуть на душогубства
Християни дивитись мовчки,
Нахвалятися братолюбством
І дружити з поріддям вовчим?

Доки будуть молити Бога,
Хоч не жде він від нас молитви?..
Те, що жде Він – це перемога,
Перемога на полі битви.

Буде Бог не по нашім боці,
Доки ми не йдемо всі разом,
Доки Гриць ворогує з Троцем,
А в чоло дістається блазень...

Тільки де ж того слова взяти,
Що єднає вогонь і воду,
Що до брата зближає брата,
І сварню оберта на згоду?

Хтось забрав нам слова високі
Й дав їх іншим на цій плянеті...
Умирають в тюрмі пророки,
Умирають в тюрмі поети...