15.

Численні єресі виникали також у Московщині. Поверхнева християнізація, аморальні родинні відносини призвели до такої секти, як «хлисти».

Секта виникла в час «розколу» у XVII столітті. Вважають, що назва походить від одного з обрядів хлистів, де члени секти б'ють себе («хлєщут») прутами, або від перекрученого слова «христи», яким називали керівників сектантських груп. Своїм корінням секта сягає ще прадавніх поганських часів. Хлистовство є хронологічно найстаршою сектою зі своєю системою поглядів і ритуалів. Сектанти виступають проти православ'я, православних християн називають невірним народом, хижаками, духовні особи для них — чорні ворони, кровожерні звірі, злі вовки. Вони вірять у переселення душ після смерті. Душі ж хлистів, котрі не дотримувалися заповідей, переселяються у тварин. Сектанти відкидають шлюби, тому виправдовують позашлюбні стосунки. Душі людей, котрі жили в шлюбі, переходять у свиней. Народжена в родинах розпуста загніздилася в секті, але уже не як толерований звичай, а узаконена ритуалом. На своїх «радєніях», тобто молитовних зборах, б'ють себе в груди, рвуть на голові волосся, присідають і підскакують без кінця, доводячи себе до істерії, безпам'ятства. Таким способом, за їхнім переконанням, вони умертвляють плотські пристрасті і підносяться духовно. У центрі свого культу хлисти поставили розпусту. «Радєнія» закінчувалися так званим «свальным грехом», тобто загальною круговою розпустою. Під час цих «радєній» міг «свалиться» син з матір'ю, брат із сестрою.

Прошу читачів звернути увагу на слова, що не мають відповідника в українській та інших слов'янських мовах. Це свідчить, що подібні явища не зустрічалися серед слов'янських народів.

Найтемніші закутки людських душ знаходять своє відображення в релігійних сектах. За сектанством можна встановити рівень духовного розвитку народу, його близькість чи віддаленість від християнства.

В Україні існували деякі секти, котрі проникли із Заходу, але вони не відігравали якоїсь особливої ролі в духовному житті народу. І тільки поза межами розселення українців, на північний схід від них, з'являються і розповсюджуються такі дикі викривлення християнської релігії.

В Росії особливе місце посідала ще й секта скобців. Перші відомості про цю секту датуються останньою чвертю XVIII століття. Назва її походить від російського слова «скоблить», тобто каструвати. Кастрації піддавалися добровільно чоловіки — члени секти віком понад 30 років. Усе відбувалося в лазні (бані). Розроблено цілий ритуал, який супроводжував цю подію. Жінкам скобці калічили родові органи, обрізували одну або обидві груді чи припікали соски розпеченим залізом. Секта розподілялася на «кораблі», які очолювали «кормщики». На «радєніях» замучували себе усякими танцями, підскоками до повного задурманення. Царська влада скобців переслідувала, і частина з них покинула Росію. Одним із осідків скобців було місто Бухарест в Румунії. Для порівняння: секта мормонів, що знайшла захист на території Сполучених Штатів Америки, на початковій стадії свого розвитку допускала багатоженство. Це обурювало навколишнє населення, бо ніяк не стикувалося з моральними принципами християнства. Внаслідок тиску на них християнського середовища, мормони змушені були відмовитися від таких форм сімейного життя. Тому можна зробити такий висновок: християнство занадто слабо проникало у свідомість російського народу. Він прийняв тільки обрядову сторону православ'я, за яку тримався просто конвульсійне, не заглиблюючись в його суть. Як результат — у Росії виник перший в історії людства осередок войовничого атеїзму.

У свій час В.Бєлінський в листі до Миколи Гоголя писав: «По-вашому, російський народ найбільш релігійний в світі: брехня! Основа релігійності є пієтизм, благоговіння, страх Божий. А російська людина вимовляє ім'я Боже, чухаючи себе в сідницю. Придивіться уважніше, й Ви побачите, що це по натурі своїй глибоко атеїстичний народ».1 Значно пізніше два православні священики — протоієрей Георгій Флоровський і отець Олександр Шмеман —поставили таке питання: як могло статися, що народ, який називали «найхристиянішим і богоносним», підтримав у своїй основній масі атеїстичну вакханалію в Росії? І прийшли до висновку, що «...не був народ ні богоносний, ні найхристияніший, під покривалом незакоріненого християнства в його душі нуртували поганські пристрасті, які і вирвалися назовні, коли з них були зняті вериги ...».2

Наприкінці наведемо слова нашої сучасниці А.Найденович: «Мій поїзд проїхав по вертикалі всю Росію, 2000 кілометрів — і чи повірите: тільки три Церкви по дорозі. І це Русь?»3 Спішимо запевнити автора: це не Русь. Це Московія.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Белинский В.Г. Эстетика и литературная критика. — М., 1959. — С.636.

[2] Бушков А. Россия, которой не было. — М., СПб.; Красноярск, 1997. — С.488.

[3] Найденович А. Поезд памяти: Мысли о скорбной дате // Европа + Америка. — 1992. — №1. — С.109.