ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Здійснити третє доповнене і значно розширене видання науково-публіцистичного дослідження “Украдене ім’я…” спонукало автора Євгена Наконечного щире і широке зацікавлення цим твором як в різних верствах українства (серед наукової і художньої інтелігенції, студентства, робітництва, селянства, військових…), так і в різних кінцях світу (в самій Україні, в США, Канаді, Аргентині, Австралії, Ізраїлі, Польщі, Словаччині, Росії, Казахстані…), звідки надійшли, і далі надходять, численні прохання переслати книгу.

Побажання перевидати книгу масовим накладом висловлюються і в рецензіях і відгуках фахівців.

Так, доктор історичних наук, професор Станіслав Паливода в тижневику “Львівська панорама” за 7 лютого 1997 року пише: “Ми знали “Украдене щастя” Івана Франка — глибоко психологічну драму, радше трагедію людського життя. “Украдене ім’я”, або “Чому русини стали українцями”… — не п’єса, це наукове дослідження з історії українського народу, яке, побачивши світ, відразу ж стало бібліографічною рідкістю”.

Доктор філософських наук Іван Паславський (тижневик “Час”, 20 вересня 1996 року): “Наукова імпотенція численних доцентів, професорів та академіків радянського зразка сьогодні найяскравіше виявляє себе саме в історичній науці. Може, якраз тому найбільш вартісні праці з української історії виходять зараз з-під пера інтелектуалів, не обтяжених марксистсько-ленінською методологією і москвоцентризмом. До таких праць належить розвідка Євгена Наконечного “Украдене ім’я…”

Доктор Йосип Кульчик (журнал “Нові дні”, Канада, липень-серпень 1997 року): “Книжку Євгена Наконечного я “ковтнув” за півночі… Дякую авторові за інтелектуальну учту! Тепер ось прочитав її вдруге, але з олівцем, бо робив собі нотатки. Я вже мав час насолоджуватися. І вчитися. Автор написав гарну наукову працю!

“Украдене ім’я” Євгена Наконечного повинно бути надруковане чужими мовами в специфічних наукових журналах для ознайомлення міжнародного наукового світу. А серед українства слід пропагувати цю книжку для самоосвіти”.

Український письменник, публіцист і науковець у Словаччині, дійсний член НАН України Микола Мушинка (ЗНТШ, 2000 р. — Т. 238): “Для нас — закарпатських русинів-українців праця Є. Наконечного “Украдене ім’я” мала б стати настольною книжкою, бо читачі знайдуть у ній відповіді на болючі питання й нашої регіональної історії. В добрій пригоді вона стане, головним чином, для учителів, студентів і працівників культури… Книжку конче потрібно перекласти чужими мовами, щоб і перед чужинцями розмотати складне й заплутане питання про “вкрадене ім’я”.

Висока оцінка наукової і суспільної вартості дослідження дається також в публікаціях доктора історичних наук, професора Я. Грицака (Die Formierung der modernen ukrainischen Nation // Österreichische osthefte.— Wien, 2000), доктора економічних наук С. Вовканича і кандидата філософських наук С. Цапка (газета “Високий замок”, 19 березня 1996 року), кандидата історичних наук Володимира Пашука (Biuletyn ukrainoznawczy / Połudn.-Wschod. In-t Naukowy w Przemyslu.— 1999.— N 5), публіцистки О. Рязанової (газета “Франкова криниця”, 24 вересня 1996 року) та інших.

У монографії “Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов” (Київ, 2001. — С. 82) член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор Півторак Г. П. зокрема зауважує: “Час, причини, етапи і наслідки для українців втрати давньої назви їхнього краю Русь і поступове закріплення її у формі Росія за Московською державою глибоко і всебічно розкриті в монографії (на жаль, маловідомій широкому читацькому загалу) львівського дослідника Є. Наконечного “Украдене ім’я: Чому русини стали українцями?”.

Автор дослідження Є. Наконечний розповів кілька випадків звертань до нього з приводу придбання книжки людей нібито далеких від високої академічної науки і літератури (майстра-облицювальника, шофера-“дальнобійника”, годинникаря, перукаря, кухаря, курсантів військового коледжу…). Та особливо хвилююче враження справила розповідь про старшу жінку — дружину незрячого, яка благала допомогти придбати книжку, щоб читати її чоловікові вголос.

Отже, і на третьому виданні монографії “Украдене ім’я”, очевидно, крапку ставити передчасно. Воно знову ж таки вийде мізерним накладом і аж ніяк не зможе (навіть частково) задовольнити попит. Залишається сподіватись, що серед видавців і підприємців знайдуться справжні лицарі національного духу, які візьмуться ще раз перевидати цю унікальну працю і пустити її у широкий світ. І не лише українською мовою…

 

Валерій Трипачук, письменник