“ЯД ВАШЕМ”

Ми б назвали це поукраїнські “Музей мучеництва”. Так звичайно перекладають цю назву жиди, коли їх питати про дослівне значення слів “Яд Вашем”.

Але рабін, професор єврейської теології пояснив мені, що воно не так. Дослівно треба б перекласти це так: “Яд” - рука, “ва” - і , “шем” - ім’я, отже ціла назва “Рука й імя”. Ці два слова взяті з псальму старого завіту, в якім говориться про те як жиди попали були в важку вавилонську неволю і Єгова потішив їх: “Утратиш ти, Ізраїлю, синів і дочок. Але я дам тобі руку (рамя) і ім’я (славу) і буде твоє рамя і твоя слава важніші як сини і дочки” Отже ці двоє слів незрозумілі тому, хто не знає того псальму, є символічною пригадкою, що хоч загинуло мільйони синів і дочок Ізраїля, то залишилося таки жида міцне рамя і імя вибраного народу. От чому “Яд Ва-Шем” - “Рука й імя”.

Яд Ва-Шем займає кілька гектарів на перемістю Єрусалиму. Скелясті раніше невжитки вирівняли й перетворили в велику площу з кількома будинками, де міститься адміністрація, музей, бібліотека, архіви, мавзолей, великий обеліск і пам’ятники на просторій площі, велика паркова площа і “сад праведних”, тобто ряд деревець, засаджених для тих “праведних”, що з нараженням власного життя врятували в окупованій гітлерівською Німеччиною Европі життя комусь із жидів. При кожному деревці плитка з іменем і прізвищем “праведного” і поданням його національності і країни.

Усю шкільну дітвору привозять оглянути “Яд Вашем” з усіх закутин Ізраїлю.

Головні відкриті кімнати музею вкриті рисунками й різьбами сцен винищування жидів у гітлерівській Німеччині із статистичними даними.

В часі моїх оглядин цієї частини “Яд Вашем” увагу усіх звернули дві молодих студентки, одна з них гістерично ридла, а її товаришка намагалася її заспокоїти. Я підійшов до них і запитав, чому вона плаче.

- Як я можу спокійно дивитися на оце? То там, в Авшвіці загинула моя бабка, мій дідусь, моя тета, стрийко, вуйко... Це страшне варварство! Жахіття! Тобі, може, важко повірити в те!.. Ти не годен уявити собі…

- Не тільки можу собі уявити, алей це все бачив власними очима, сам пережив то особисто - кажу й показав своє кацетівське число на руці.

Вона зірвалася, кинулась мені на шию, почала пристрасно віцільовувати.

- Ти там був? Ти один з них? Ти сам пережив те пекло?!..!

- Так, але я не жид, я українець.

Вона остовпіла, вухам своїм не довіряючи. Відсахнулася, руки опали.

- Якто українець? Ти ж був в'язнем, маєш число на руці, а українці були есесами, що помагали гестапові мордувати жидів! - Вона, її товаришка й інші вдивлялися в мене з виразом найбільшого здивовання й недовір'я.

- Ти, мабуть, український жид, або твій тато чи мама були жиди...

- Ні - кажу. - Я чистокровний українець і всі мої предки від часів Мойсея були чистокровні українці. Ви є жертви протиукраїнської пропаганди. Гітлерівці вели таку пропаганду, що жиди мордують кожного року християнського хлопця, щоб брати його кров на "мацу". А московські й інші нацисти ведуть пропаганду проти українців, нібіто українці помагали мордувати жидів. Я сам був чотири роки в гітлерівських тюрмах і конц.таборах. Таких як я, були тисячі українців. І тисячі їх згинуло. Німці знищили, як ось тут читаєте, шість мільйонів жидів. І три мільйони українців. Жидів стріляли на відлюддях і газували в конц.таборах, українців заморювали насмерть у таборах полонених, стріляли, вішали прилюдно по всіх містах і селах України... Я знаю, що вам важко в це вірити. В америці є багато таких, що не вірять в існування жидівського "голокосту". В Каліфорнії є нібинаукове американське товариство, яке каже, що німці ні одного жида ніколи не газували й не розстріляли...

Я бачив по обличчях усіх, що слухали, що їм справді дуже важко сприйняти правду, яку я їм подавав. На мене дивилися, як на істоту з Марса. Українець - чотирирічний в'язень німецьких гітлерівських тюрем і концтаборів, з тавром Авшвіцу на руці?... І таких було тисячі - українців?

Сад "праведних", це ряди дерев попри головний будинок "Яд Вашем" і позад нього. Разом з дружиною уважно придивляюся табличкам поруч кожного дерева, шукаємо українців. Знайшли тільки один напис "Україна": ім'я - Олена Вітер. Аналізуємо прізвища тих в яких є окреслення "Польща" або "СССР". Віднотовуємо прізвища, на нашу думку українські: Марія Бабич, Олена Григоришин, Михайло Яцюк, Теодор Калинчук,Домка Семенюк, Охрим Сирочук, Андрій Станко, Василь Свистун, Ісидор і Ярослава Волосянські, Богдан Загайкевич з родиною, Катерина Шевченко. В секретаріяті зі списка тих, що їм призначено і буде посаджене деревце винотовуємо: Ляхович із Льос Анджелесу, що врятував жида д-ра Йосиповича і Качмар.

Директорка "офісу" Віра Правсніц дуже привітно нас прийняла, побачивши на моїм рамені число Авшвіцу, а почувши, що я українець, заскочено і з недовір'ям потрясла головою.Коротко пояснюю. Ввічливо слухає і хотіла б усьому помогти. Українці між "праведними"? Ніколи такого питання їй ніхто не ставив і над ним ніколи не думала. Окремої рубрики "українці" нема, бо для цього не було потреби. Олена виразно подала "Україна" і це їй так написали. Іншим ніхто цього питання не ставив. Про признання назви "праведника" митрополиту Андреєві Шептицькому знає, бо на комісії кілька разів про це була мова, і секретарка бачила живу кореспонденцію в цій справі. Знає, що митрополит Шептицький життя багатьом жидам. Але чому ще й досі не признали йому імені "праведника", не знає. Може знає директор східноевропейського відділу д-р Лівія Роткірхен.

Заходжу до неї. Зовсім подібна сцена, як у секретаріяті. Приязна усмішка і співчутлива чемність, коли почула, що я колишній "авшвіцяк" і побачила "число" на руці, і констернація, коли кажу, що я укpаїнець.

- Українець? Ну, то ми сусіди, ви українець, а я румунка, і обоє - жиди.

- Ні, - поправляю, - ви румунська жидівка, а я український українець. Ви хіба знаєте багато про українців.

- Так, знаю, але, на жаль, нічого доброго. Знаєте, я жидівка, а Хмельницький, гайдамаки, Петлюра... А недавно українська поліція... Я родилася в Румунії, приготовляю тепер працю про винищування жидів у Румунії і все в рапортах стрічаю звіти, як то українська поліція помагала німецьким нацистам винищувати жидів.

- В Румунії? Українська поліція в Румунії? Звідки ж там узялася українська поліція?

- Ну, ви знаєте, що в Румунії, на Буковині й Бесарабії дуже багато українців. Казали, що більше як один мільйон.

- І вони там жили завжди, так? І завжди мали там свій уряд, свою поліцію?

- Та ні, то була Румунія, румунська влада і румунська поліція.

- І ви не чували, що румуни дуже переслідували українців, саджали до тюрем.

- Ну, чула. Знаєте, українці були одні націоналісти, другі комуністи й одні хотіли забрати Буковину й Бесарабію, щоб прилучити її до самостійної України, а другі до СССР. То румуни їх переслідували. Вони не вірили ніяким українцям.

- Цікаво: не вірили, не любили, переслідували українців, а як почалася німецько-московська війна, то відразу створили з тих українців румунську поліцію, яку ще й назвали "українська поліція"? А не боялися, що та українська поліція помститься тепер, маючи зброю в руках, на румунах за переслідування?

- Гм... Над таким питанням ніколи не задумувалась. Гадаю, що не боялися, тому що старшини в тій поліції були все німці й румуни, а українці лише рядовики.

- Як же вони порозумівалися? Прості українці не знали ані німецької, ані румунської мови. І як же це так: прості рядовики, українці з української поліції в Румунії, організували на терені Румунії гетта й винищували жидів? А румунський уряд на таке дозволяв украхнцям?

- Ну над такими питаннями я ніколи не застановлялася. Але, ви знаєте, всі українці є антисеміти, вони все били жидів, в Галичині, на Україні...

- А за що? Як же це так - жиди українців все любили, а українці за те жидів били? Чому?

- Не знаю. Нас у жидівській школі так учили, в наших книжках так пишуть.

- А про українського митрополита Шептицького чули?

- Чула. Знаю, що він багато жидівських родин врятував перед смертю з рук німців, кільканадцять рабінів врятував.

- Ви простудіювали справу жидів у Румунії в часі другої світової війни. Чи румунський православний патріярх, румунський католицький митрополит чи єпископ або хтось з румунських священників складали письмові протести проти винищування жидів німцями й румунами? Чи вони активно помагали жидам, рятували їх життя ризикуючи власним життям і румунськими церквами?

- Ні, про таке я ніколи не чула, ніяких документів, що потверджували б таке не бачила. Навпаки, ми маємо документи, що румунський уряд і особливо румунська партія "Залізна гвардія" помагали німцям винищувати жидів.

- От і бачите! І все одно ви кажете, що не румунський уряд, не румунська "Залізна гвардія", які ненавиділи українців гірше, як жидів, але українці "гірше, як німці" винищували жидів. Чому така українофобія?

- Не знаю. Я тільки повторюю те, що думають і говорять про українців усі жиди. Я сама перший раз бачу перед собою українця, що був в'язнем Авшвіцу. Я вам вірю, що таких, як ви були тисячі українців, але я ніколи про таке не чула.

- Але про митрополита Шептицького чули? Чому про нього жиди не говорять. І ви тут в "Яд Вашем", навіть не хочете йому подякувкати і визнати його "праведником". Таж його портрет повинен бути тут, в першій кімнаті музею з виразним зазначенням що він, митрополит української католицької Церкви, єдиний в Европі письмово протестував перед Гітлером і Гімлером проти винищування жидів і сам, а з його доручення сотні українських священників, монахів і монахинь рятували життя жидам, рискуючи власним. Чому того нема?

- Не знаю. Про справу Шептицького говоріть з Комісією голокосту, з директором Яд Вашем і його заступником.

Директор Яд Вашем д-р Іцак Арад і його заступник д-р Гедеон Гавзнер виразніше протиукраїнсько наставлені. Але чемні і здержливі. Моя Авшвіцька "виказка" на рамені - несподіванка для кожного жида і спинює протиукраїнську напасливість. Вони - кажуть,- ніякої різниці між тими, хто рятував жидів, з уваги на їх національність, не роблять. Якщо хтось подав, що він українець чи українка при розгляді внеску на визнання його чи її "праведником", то так на таблиці біля деревця і подано. Обидва пригадують, що на таблиці Олени Вітер виразно подано "Україна" бо так вона подала.

- Поможіть нам розшукати тих українців, що врятували життя жидам, хай врятовані внесуть зголошення, щоб їм признали їх спасителіназви "праведника", хай ті виразно подають, що вони українці і вимагають, щоб на їх дощинці було позначено "українець" чи "українка", то так і буде подано. Це буде добре й для всіх українців, коли тут, у Яд Вашем, будуть відвідувачі читати, скільки то українців рятувало жидів.

Із справою митрополита Шептицького ознайомлені обидва. Цю справу вже сім разів розглядала комісія, але позитивного рішення не видала ніколи. Найкраще знають про причини такого стану голова комісії д-р Мойше Бейськи і його заступник, голова справ східньої Европи, головний рабін Тель Авіву д-р Давид Кагана. Він жив у Львові, він знав Митрополита Шептицького особисто і він справу тут веде.