ПІСЛЯМОВА

Перед нами книжка, яка вражає документальною достовірністю фактів. Не розслідуванням глибших невидимих причин і наслідків, а елементарним оприлюдненням документів і фактів, що лежать на поверхні. Просто дивуєшся: усім знайома постать першого віце-спікера парламенту Віктора Володимировича Медведчука, а по суті ми про нього нічого не знаємо. Навіть в межах радянської "Особової картки по обліку кадрів". А тим часом навколо нього крутиться безліч журналістів, які так люблять викопувати невідомі громадськості матеріали і на першій сторінці всяких "вєдомостей" великими літерами подавати ті приперчені факти. А елементарної правди про перших осіб при владі не знаємо.

Як же ми наближаємось до Європи, де людину, поставлену на видноті, прийнято прискіпливо оглядати з усіх точок зору, задавати прикрі запитання і вимагати повної відповіді на них - вимагати прозорості усіх мотивів і дій? Адже вона представляє народ, отже мусить заслуговувати цілковитої довіри... А в нас таке вивчення розцінюють, як якусь напасть.

- Імідж України після виборів президента упав на Заході, - сказав мені англійський журналіст.

- Чого так раптом? - здивувався я.

- Економіка упала, внутрішня політика скорумпована, зовнішня - безпринципна, культура і мова в занепаді, народ зведений до жебрацтва - і знов обирають на другий термін того самого президента. Що можна думати про такий народ?

- Але ж не було іншого вибору. Не міг же народ вибирати комуніста Симоненка.

- У вас і не буде вибору, бо ви не говорите самі собі правди. Радієте, що президент України вивчив українську мову, не питаючи про його передвиборчі обіцянки.

- То не зовсім правда. Всі знають, що його добре написані промови не відповідають його ділам, але ж 80 років ми не контролюємо уряду і не впливаємо на нього...

- Усяка невідповідність слова і діла не повинна сходити зі сторінок преси. Президента Клінтона поставили на коліна за те, що хотів приховати правду з інтимного життя і сказав неправду на суді. Канцлер Коль вже у відставці змушений був виправдовуватися за приховане джерело прибутків його партії. І в той час ви на "темних конячках" хочете в 'їхати в Європу. Там їх чекає викриття, а це приниження для нації. Якби ви самі викривали своїх злодіїв, це не було б приниженням...

Отакі жорсткі стандарти. Тому й ведеться боротьба за свободу слова, щоб те слово творило рівень правди, під яким не можна проскакувати.

Депутат Верховної Ради Дмитро Чобіт пропонує своє журналістське розслідування прихованої біографії Віктора Медведчука.

"Як сміливо! Безстрашний автор!". Але не треба екзальтованих вигуків. Просто чоловік пише в стилі порядної журналістики. Олігарх В.В.Медведчук може знайти собі свого журналіста. Але той журналіст також повинен триматися правди.

Засудження чи виправдовування - це вже справа читача. Але він повинен знати факти. Скажімо, по-різному можна поставитися до походження хлопця, народженого в Сибіру. Можна й поспівчувати, що біографія важка. Багато людей з такими важкими біографіями чесно виходили в люди, не зрікаючись батьків і не зрікаючись правди.

Власне, це і є початок своєї дороги, вибір між правдою і обманом. Усі ми вийшли з тоталітарної епохи і пам'ятаємо, що там люди теж цінували і професійну кваліфікацію, і людську чесність, і вибір важчого шляху.

Але система вірнопідданості, "класова мораль" і "класова правда" калічили душу людини. Тому так багато людей морально скалічених.

Мене здивувало, що у відповідь на мою публікацію про роль адвоката Медведчука в засудженні правозахисника Василя Стуса той адвокат навіть не спробував прояснити ситуацію, як то прийнято в цивілізованому світі. Навпаки, він послався на давність часу і залишив усе на "моїй совісті", тобто вжив емоційних аргументів, до яких вдається той, хто не хоче змінювати чи переглядати свої позиції. Виходить, що коли б зараз судили чоловіка за те, що він вступається за гнаних за правду, то колишній адвокат Стуса повторив би свою роль, а невдоволеним сказав би "хай це буде на вашій совісті"...

Є поняття, які треба ясно усвідомити суспільству після падіння ідеології комунізму. Серед перших - поняття ЗАКОНУ. Без закону не може бути ніякого ладу, ніякої справедливості, ніякого розвитку. Не може бути і людської порядності, бо їй нема на чому опертися.

Все це розуміють насамперед юристи, яким доводилося обслуговувати "согралістичну законність" і ховати від людей очі, копи вони запитували: "Де ваша правда, де совість?".

Але час змінився, колишня ідеологія впала. І життєві потреби України, і контакти її зі світом вимагають пошуку спільної мови, тобто дотримання певних правил. Як у шаховій чи іншій грі. Вимагають чесної гри і чесних гравгрв з нашого боку. Низький авторитет держави у світі зумовлений не так нашою економічною, як нашою моральною відсталістю. На жаль, Україну часто представляють перед світом неясні люди, яких Захід не може поважати чи то через брак у них належної культури, чи то через брак порядності, чи то через брак національної гідності і чесного відстоювання інтересів свого народу, не шукаючи при цьому особистих інтересів.

Наш народ шанує тих, що стають на дорогу правди. Однак є категорія юристів, які не збираються змінювати свого ставлення до правди і закону. Навпаки, вони не потребують твердої законності, котра вимагає порядності. Їх влаштовує хитра гра з використанням букви закону в інтересах наживи. Вони хочуть нестабільності, невизначеності і каламутної води, в якій легше ловити рибу. Обман і підкуп - найлегші засоби для нечесних. Але вони не можуть бути партнерами в порядному товаристві.

Чорна хмара в кінці XX століття, на щастя, не впала громом на землю. Вона розвіялась. Але всі страшні випари носяться над нами. Тепер, в XXI столітті, потворно насупились дві старі примари в новому вимірі. Вони загрожують усякому ладові на землі. То не є сили, що мають обличчя, хай навіть аґресивне. То повзучий сатанізм і загроза деструкції усіх побудов, порядків і законів, за якими живе наш світ.

Перила - терор, СТРАХ, що підкошує творчу силу людини. Друга - ПІДКУП, що уневажнює всі закони.

Про терор XX століття ще не все написано. Мало наголошувалось на тому, що більшовицька й нацистська системи терору переводили течію людського життя на негативну основу і розбурхували та стимулювали загнані в підсвідоме негативні емоційно-вольові прояви. Мало говорено про страх, що поглинув позитивну творчу енергію поколінь і знесилив їх. Жертви понесено не тільки в мільйонах життів, а в змарнованій творчій силі, в закопаних в землю талантах. Страх родив підлість і повсюдно гнітив творчу енергію.

Той ТЕРОР в XXI столітті трансформується в силу підступну, що використовує всі недозволені методи, руйнує правила і самі основи довіри між людьми. Запроваджуючи стан війни всіх проти всіх, він отруює повітря, воду і всяку радість життя.

ПІДКУП XXI віку морально отруює світ. Він перетворює живі діючі структури в мертву потеруху. Підкуп обминає правове поле, де відбувається гра за правилами, і штовхає збезчещену людину вниз по похилій.

Диявольська спокуса підкупу існувала завжди. Не випадково так суворо карається законом усяка спроба обминути закон, щоб легше заробляти на найпідліших людських нахилах. Але одна справа - випадок, а друга справа - систематична практика. Для суспільства смертельно загрозливі метастази корумпованості, до якої звикає і влада, і владні особи, і знесилений народ.

А тим часом зрозуміло, що той, хто куплений, то вже не особа. І той, хто підкуповує іншого - то вже не особа. На гідність, честь і порядність тут вже не можна покладатися. Та зараза розкладає морально все і геть знесилює суспільство.

Ми так звикли до слів " скорумпованість суспільства ", що може комусь вже здається, що із тим можна жити і що Захід даремно так вимагає від нас боротьби з корупцією. Але ж цей моральний розпад, як радіація, убиває здорове життя, побудоване на законі. Досить уявити собі підкупного чоловіка з мільйоном - він же щоденно може розтлити багатьох голодних людей з пониженим моральним імунітетом. І такий швидко в бізнесі випередить інших за допомогою простої відмички... Медичні, наукові, юридичні, державні інституції видадуть йому фальшивий документ і умиють руки.

Але чому "наших" злочинців заарештовують відразу на митному кордоні? Що їм - мало своїх? Адже їдуть вони з грошима...

Durа lех, sed lех,1 - на цьому стоїть римське право, фундамент "буржуазного права". Той суворий закон може окремим людям і не вигідний, але для суспільного добра він так - само необхідний, як правила вуличного руху.

Західний світ захищає себе від зарази і дає зрозуміти, щоо закон обов'язковий для всіх. Нагадаємо, що навіть за "залізною заслоною" Захід не толерував сусідів, у яких практикувалася вигідна їм "законність". Комуністи кричали: "Не втручайтеся в наші внутрішні справи".

Втручалися! Бо беззаконня чи маскування під закон - це не "внутрішні", а людські справи. Це хвороба, що може піти по світу, як епідемія. Треба зборювати кожен прояв.

Зараз набула світового розголосу "справа Гонгадзе". Певним чином вона стала мірилом права і моралі в пострадянській Україні. На ній засвітилися всі, починаючи від Президента. Можливо вона ввійде в підручники, як дзеркало правової свідомості кініщ століття, оскільки багатьом випала доля висловити свою позицію. Наскільки пригадую, перша була нульова: побутовий випадок, що трапився з особою маловідомою... На такому рівні правосвідомості не можна було навіть порушити кримінальну справу...

Потрібно було прикласти збережені на Заході поняття ОСОБА, СВОБОДА СЛОВА, ПРАВДА, ОБОВ'ЯЗОК. Ця справа стала каменем спотикання теперішньої влади, яку Захід не може прийняти.

І не треба сподіватися, що гора прийде до Магомета. Захід зберігає і зберігатиме свої поняття з ясною свідомістю того, що це його фундамент. Ото і є "мораль, право і вічні істини", над якими ми сміялися на лекціях з марксизму-ленінізму...

І коли "таращанське тіло" дають на експертизу на Захід, то не задля кращого лабораторного устаткування, а тому, що їхні експерти незалежні і непідкупні. Їм повірять.

У радянській практиці і школі, з якої вийшли нинішні владні особи, було таке поняття: "Прімєніть закон". Щось схоже на "прімєніть оружіє"...

Виходить, закон не діє. Його можна тільки застосувати, як погрозу. Були особи, гарантовані від застосування закону навіть у випадку зафіксованої аварії. Так само, як були "нечисті біографії", яких не підіймали: не велено.

Цю таємницю "соціалістичної законності" розголосив мені на засланні після обшуку офіцер КГБ, пройнятий повагою до моїх книжок. "Застосувати чи не застосувати закон - це в нашій компетенції. Самі бачите, навколо вас крадуть і обманюють. Подібний крок з вашого боку - це завтра кримінальна стаття. А супроти звичайних громадян можна обмежитись позбавленням премії чи попередженням. Тут і практична вигода, і вірно з класових позицій".

Нині в класову теорію перестали гратися. Зате класовий інтерес виріс до безсоромної оголеності. Хто колись міг передбачити гримучу суміш, котра вийде з поєднання в одній особі радянського юриста і пострадянського мільйонера, який до того ж стає народним депутатом і людиною влади. То такий може "застосувати закон" і до опонента, і до суперника, і до неслуха. Може застосувати і свій капітал. А може застосувати і свою владу...

Вертаючись до журналістського розслідування народного депутата України Дмитра Чобота, можна сказати, що воно дає доволі чіткий образ Віктора Медведчука, особливо, що стосується його типових мотивів поведінки і звичних методів діяльності як юриста радянської школи, звичного до того, що закон до нього не буде застосований, а дії його не будуть перевірятися з належною прискіпливістю. Як свідчать його публічні заяви, він впевнений, що під нього "комар носа не підточить".

Судячи з матеріалів книжки, подібні факти можна множити і назбирати їх багато. Але навряд чи можуть знайтися такі, які засвідчать інший образ.

Звичайно, книжка Дмитра Чобота викличе зливу матеріалів уже тому, що виступи віце-спікера зараз привертають увагу і викликають небайдуже ставлення. Дуже багато виборців пригадує його майже неприховані методи підкупу.

Корупція, як і всяке зіпсуття, не знає меж. Корупція - це повзуча катастрофа, якої не бачать тільки засліплені владою і сліпі. Сліпий і дурний співучасник - це куди гірше за пересічного жебрака. Це - на порядок нижче...

Але не треба падати духом. В хроніках, переказах, картинах середньовічної Європи часто виділяється постать лікаря під час епідемії чуми. Лазарети заповнені хворими. Вулиці - трупами. І вже не вірять, що хтось тут може це зупинити... Але з'являється з готовністю допомогти лікар. Одважний лікар йде від хати до хати - і очі хворих засвічуються надією. Чи сам. він є рятівником, чи тільки вісником змін, але він втілює в собі той християнський дух, гцо будить внутрішні сили. Дух робить чинними моральні закони в людині і юридичні закони в державі. Оце і є невидима присутність Бога в ділах людських.

Коли ж людина у гордині своїй пробує утвердитися на ґрунті зневаженої правди, то неодмінно впаде.

"Добрий муж утверджує справи свої справедливістю". Цей псалом віками співали навіть діти.

 

Євген Сверстюк

 

-----------------------------------------------------------------------

[1] Суворий закон, але закон. Латинське прислів'я.