ЗАКЛЮЧЕННЯ

Не варто дуже високо злітати, бо можна боляче впасти.

Сергій Медведчук1

Президент - це не тільки найвища посада в державі. Президент - це, як правило, найвизначніший, наймудріший і найдостойніший її представник. Президент - це символ і гордість країни. На честь президентів встановлюють пам'ятники, створюють музеї і меморіальні комплекси, їх іменами називають міста, площі, вулиці, кораблі. Президент слугує прикладом для інших і зразком для наслідування. Так було і є в усіх демократичних і цивілізованих державах світу.

Яким особистим прикладом і зразком для наслідування може служити Віктор Медведчук, який поставив собі за мету стати Президентом України?

За освітою і професією В.В.Медведчук - юрист, працює за цим фахом ось уже тридцять років. Юристи є особливою категорією людей у суспільстві, бо вони повинні не лише любити і поважати правду, а й зобов'язані шукати правду і жити по правді. Це правило правознавців усього світу. Чи керувався цим правилом неодноразовий лауреат відзнаки „Юрист року", Заслужений юрист України, доктор юридичних наук Віктор Володимирович Медведчук?

Як показує все попереднє свідоме життя Віктора Медведчука, жити за совістю, правдою і законом було для нього постійною проблемою. Бо хіба можна назвати життям по правді і закону, коли студент-юрист В.Медведчук через свою крайню жорстокість тяжко скалічив молоду людину? Хіба любов'ю до правди керувався В.Медведчук, коли замість щиросердечного каяття за свій злочин обманював слідство і суд, намагаючись уникнути покарання? Хіба по совісті і правді чинив В.Медведчук, коли проти волі Василя Стуса взявся його „захищати" в організованому КДБ судилищі над видатним українським поетом і правозахисником? Хіба не ганебною є поведінка В.Медведчука на цьому політичному процесі? А у процесі над літератором-дисидентом Юрієм Литвином?

Не будемо зачіпати питань чесності і законності під час заняття В.Медведчука бізнесом, створення ним трастових компаній, приватизації гордості всієї України - футбольного клубу „Динамо"-Київ; глянемо на те, що він робив на високих державних посадах заступника і першого заступника Голови Верховної Ради України.

21 січня 2000 року Віктор Медведчук вдався до безсоромного і цинічного обману присутніх в Українському домі 240 народних депутатів України, видаючи за нібито прийняту постанову „Про відсторонення від ведення пленарних засідань 20 та 21 січня 2000 року Голови Верховної ради України О.М.Ткаченка та Першого заступника Голови Верховної Ради України А.І.Мартинюка", другим пунктом якої доручалось ведення пленарних засідань йому - В.В.Медведчуку. Насправді це був цинічно сфабрикований, за безпосередньою участю фракції СДПУ(о), документ, який ніколи не мав і не має статусу правового акта Верховної Ради України. А як узгоджуються з правдою і законом дії В.Медведчука, коли він тривалий час користувався дуже сумнівною печаткою Верховної Ради України, яку немало народних депутатів, у тому числі і легітимний голова парламенту Олександр Ткаченко, визнали підробленою? Чи по правді, по закону і по Конституції чинив В.Медведчук, коли підписував наскрізь сфальсифіковану постанову „Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України" №1400 від 21.01.2000 р.? А хіба критеріями правди керувався невідомий з найвищого керівництва Верховної Ради України, хто 29 травня 2000 року дав вказівку службі фельдзв'язку вилучити з центральних органів державної влади України справжню постанову Верховної Ради України під номером 1396-ХІV від 21.01.2000 року і замінити її сфабрикованою під цим же номером для того, щоб виправдати протиправні антиконституційні дії В.Медведчука?

А хіба правдою і благородством керувався В.Медведчук, коли в 1999 році писав тексти всіх шістьох запитань на всеукраїнський референдум за так званою „народною ініціативою" олігархів, якою готувались антидемократичні зміни в Конституції вже для майбутнього президента, щоб наділити його небаченими ніде в цивілізованих державах повноваженнями?

А як бути з фактами приховування В.Медведчуком від виборців свого другого одруження і засудження за скоєний зумисний кримінальний злочин?

І хоча діти за батьків відповідати не можуть, то це твердження важко застосувати до політичних діячів. Бо якщо в Україні всіма матеріалами на корнинського співробітника німецьких окупантів Володимира Несторовича Медведчука мало хто користувався і їх при бажанні можна приховати, то в сусідній Росії, де відбував покарання батько теперішнього першого віце-спікера українського парламенту, вони надійно зберігаються і можуть стати вагомим важелем впливу не лише на президента, але через нього і на всю державу.

І ще одне. Президент - це лідер. А щоб бути лідером народу, треба мати перед ним заслуги. Які заслуги перед українським народом має Віктор Медведчук? І взагалі: що він зробив у житті таке, чим може пишатися?

Як незаперечно свідчать численні факти, Віктор Володимирович Медведчук протягом всього свідомого життя не лише не зробив жодного вартісного суспільного вчинку — він постійно був не в ладах із власним сумлінням, правдою і законом. Вже це повинно спонукати народ задуматися над тим, що може робити така людина, коли вище неї не буде нікого, крім власної совісті і Бога, тобто на посаді президента держави?

 

--------------------------------------------------------------------------

[1] Медведчук Сергій. „Я не тримаюся за крісло і не прагну якихось вищих посад" / Інтерв'ю Наталії Балюк // Високий замок. - 2001. - 26 жовтня.