НАУКОВЕЦЬ

Як правило, в науку люди ідуть за покликанням. Ще в студентські роки засвідчують нахил до науково-дослідницької діяльності, результати якої проявляються у публікаціях, виступах на конференціях і семінарах, участі у конкурсах. Нічого подібного за Віктором Володимировичем Медведчуком ніхто не спостерігав - він у пору молодості був зайнятий цілком іншими проблемами. Але на п'ятому десятку літ В.Медведчук вирішив збагатити науку та й здобути собі наукову ступінь. Голові Спілки адвокатів України, відомому бізнесмену і раднику самого президента якось незручно було ходити без наукових ступенів. Бажання швидко втілили у кандидатську дисертацію на тему „Конституційний процес в Україні: організація державної влади і місцевого самоврядування". Керівником став доктор юридичних наук, професор Копєйчиков Володимир Володимирович. Захист відбувся 17 липня 1996 року на засіданні спеціалізованої вченої ради при Українській академії внутрішніх справ у Києві. Опонентами були доктор юридичних наук, професор Тихонов Є.Л. і кандидат юридичних наук, доцент Пухтинський М.О.

Варто відзначити, що на той час таке дослідження було досить актуальним. Якраз тоді у пресі обговорювалися численні варіанти нової Конституції, тривала полеміка, йшли дискусії і гарячі політичні суперечки. Тема потрапила в потрібне русло. Але тільки тема, бо сама дисертація написана на вкрай низькому науковому рівні, у ній цілком відсутній глибокий аналіз конституційного процесу і самої організації влади. Автор не запропонував жодної нової теоретичної розробки, не вніс пропозицій, які можна було б використати у процесі підготовки нової Конституції України.

В.Медведчук у своїй роботі твердить: „Основні висновки та положення дисертації викладено в публікаціях наукових видань України". Сама побудова цього речення в граматичному плані є недолугою, однак не будемо на цьому акцентувати увагу - торкнемось самих публікацій. Ось їх перелік:

1. Про теорію і практику конституційного процесу в Україні // Право України. - 1995. - №8. - с.15-19.

2. Проекти Конституції України: досвід порівняльного аналізу // Право України. - 1995. - №9-10. - с.3-8.

3. Право приватної власності на землю: бути - чи не бути їй? // Право України. - 1994. - №9. - с. 12-24.

4. Проект основ державної митної політики в Україні: декларація і реальність // Право України. - 1994. - №3-4. - с. 38-41.

5. Кризова ситуація в адвокатурі України // Право України. - 1993. - №9-10. - с.39-41.

Ось і все. І це В.Медведчук називає „апробацією своїх наукових висновків"? Лише перші дві публікації мають хоч якийсь стосунок до теми дослідження, а решта - це звичайна публіцистика, що ні до теми дослідження, ні тим більше до самої юридичної науки жодного стосунку не має. Ну скажіть, будь ласка, що спільного з кризовою ситуацією в адвокатурі й організацією державної влади та місцевого самоврядування?

Усі публікації В.Медведчука невеликі, на 2-3 сторінки, це не є наукові статті, наукою тут навіть не пахне. Цілком очевидно, що дві публікації здійснено під дисертацію, а ще три просто притягнуто до неї „за вуха". Оце тобі наукова апробація!"

У самій дисертації відсутні ґрунтовні наукові висновки - там їх просто нема, бо хіба можна назвати науковим висновком загальну фразу про те, що „конституційний процес, розвиток якого досліджується в дисертації, є многостороннім і дуже складним явищем"?

А закінчується дисертація взагалі на півслові, при незавершеній думці і висновку не лише до сказаного, а й до самої дисертації. Ось перед вами, шановний читачу, останні речення наукової дисертації В.Медведчука на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук:

„Глава місцевої адміністрації надає необхідну допомогу органам місцевого самоврядування і здійснює контроль за законністю їх діяльності. У разі встановлення порушення законності у роботі органу місцевого самоврядування, голова районної (обласної) адміністрації звертається до суду з заявою про відміну протизаконних дій органу місцевого самоврядування".

Процитоване закінчення кандидатської роботи Віктора Володимировича Медведчука на здобуття ним наукового ступеня кандидата юридичних наук є не чим іншим, як колонаукового демагогією, бо тут дисертант у довільній формі лишень переказав зміст окремих положень статті 6 Закону України „Про представника президента України" від 5 березня 1992 року. У цьому переконається кожен, хто порівняє тексти дисертації і закону. У законі написано більш чітко. Очевидно, В.Медведчук вирішив не цитувати його, а просто переказати, щоб не звинуватили у плагіаті. Лише поміняв терміни „представник президента", як було у законі, на „глава адміністрації", як записано у Конституції. Але скажіть на милість: яка тут наука? Щоб у 1996 році видати як наукову розробку запозичений із закону 1992 року текст! До того ж закон цей на час захисту кандидатської дисертації В.Медведчуком вже два роки як не діяв. І за таку мазню в Україні присвоюють ще й наукові ступені? Куди ж дивиться ВАК? І, повторимося, що ж це за наука?

У „дисертації" В.Медведчука відсутні посилання на ґрунтовні наукові розробки з піднятої проблеми. Список використаної літератури і публікацій загальною кількістю всього 106 одиниць складений з неприпустимими у науковій праці порушеннями вимог бібліографічного опису. У жодній назві навіть не зазначено видавництва, не кажучи про редактора, наукову установу, яка випустила працю; ніде не вказано кількості сторінок. Ось деякі буквальні описи праць із кандидатської дисертації В.Медведчука, яка зберігається у відділі дисертацій Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.

69. Політологія. Львів. 1993.

73. Політологічні читання. 1992, №№1,2.

74. Політична думка. 1993, №1.

75. Политическая мисль. 1994, №2.

90. Складові демократії. К., 1993.

Що це за „Політологія": монографія, збірник чи періодичне видання - неясно. Хто її автори, редактор, відповідальний за випуск - невідомо. Судячи із вказівки на числа видань, можна здогадатися, що це журнали. Але як науковець може посилатися на весь журнал? Посилаються завжди на конкретну публікацію із вказівкою конкретного автора та зазначенням сторінок. Невже такі прописні істини не знає той, хто прагне стати кандидатом і навіть доктором наук?

Так, як складено список використаної літератури В .Медведчуком, жоден науковець складати просто не може, це неприпустимо навіть в студентській дипломній роботі.

Кандидатська дисертація В.Медведчука написана на примітивному і низькому рівні. Якщо її писав сам Віктор Володимирович, то робив він це вкрай непрофесійно і бездарно. Якщо дисертацію писав хтось інший, а таке теж можливе, то діяв поспіхом і вкрай недбало, розраховуючи на те, що, крім опонентів із числа своїх друзів, її ніхто читати не буде.

Думаю, що з цього короткого переліку публікацій справжні науковці зрозуміють, з ким мають справу. Бібліографічний опис літератури і друкованих праць не витримує жодної критики, а сама дисертація не тягне навіть на дипломну роботу випускника університету.

Через рік В.В.Медведчук вже захистив докторську дисертацію на тему „Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення". Захист відбувся 19 листопада 1997 року у знайомих стінах Академії внутрішніх справ України. Офіційними опонентами виступили доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України В.Д.Сіренко, доктор юридичних наук, професор Є.В.Назаренко і доктор юридичних наук, професор Ю.М.Тодина.

Сама докторська дисертація в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського відсутня, хоча там зберігаються і мають зберігатися всі дисертації, які захищалися в Україні, починаючи з 1951 року. Чому вона відсутня, є загадкою і для самих працівників бібліотеки. За їх словами, у бібліотеці це другий випадок, коли відсутня докторська дисертація. Перший трапився з Дмитром Володимировичем Табачником, теж народним депутатом України, колишнім главою адміністрації президента Л.Кучми, теж полковником у запасі. Все майже так, як і у В.Медведчука.

Через відсутність дисертації довелося користуватися її авторефератом. „По темі дисертації, - зазначено в авторефераті, - автором опубліковано у 1997 році монографічне дослідження „Сучасна українська національна ідея і питання державотворення" обсягом 9,24 друкованих аркушів... Загальний обсяг опублікованих праць по темі дисертації становить понад 40 др. арк.".

40 друкованих аркушів - це майже тисяча стандартних сторінок машинопису. Де вони взялися в В.Медведчука протягом одного року? Рік перед тим, на попередньому захисті кандидатської дисертації він представив всього п'ять благеньких публікацій по кілька сторінок, а тут цілих три томи! В.Медведчук зазначив, що у 1997 році опублікував монографічне дослідження „Сучасна українська національна ідея і питання державотворення" обсягом 9,24 друкованих аркушів. А де ж решта? Відповіді в авторефераті немає. Мабуть, написано в розрахунку нате, що ніхто недодивиться. Мовляв, кому воно потрібно?

Що стосується монографії про національну ідею, то вона бездарна по суті, а виклад національної ідеї у ній є не чим іншим, як нісенітницею.

Щоб захистити дисертацію потрібно присвятити їй частину свого життя - це незаперечна істина. Але приклад В.Медведчука свідчить, що для цього взагалі нічого не потрібно присвячувати.

Тепер скороспеченого доктора юридичних наук В.В.Медведчука запрошують бути офіційним опонентом на захистах дисертацій у сфері юридичних наук; він фігурує як автор, співавтор у ряді публікацій, його ім'я як редактора красується у кількох солідних виданнях.

У 2000 році редакція журналу „Адвокат" видала книгу: „Судові промови адвокатів України", головним редактором якої значиться доктор юридичних наук В.В.Медведчук. До збірки увійшли 32 промови адвокатів України за період 40-х - початку 90-х років. І жодної промови самого Віктора Володимировича Медведчука. А жаль: міг би туди подати свої промови на процесах Юрія Литвина і Василя Стуса. Згодились би для історії адвокатури та юридичної науки України.