БУНТАР

26 жовтня 1888 року у родині Івана Родіоновича Махна та його дружини Явдохи Матвіївни в селі Гуляйполе народився п'ятий син. Наступного дня, як водилося, немовля охрестили у місцевій Христово-Воздвиженській церкві й нарекли Нестором. Саме тоді і з'явилася перша легенда про майбутнього селянського ватажка: під час обряду хрещення у батюшки раптом спалахнула риза, і він нібито вигукнув, що з малюка виросте розбійник, якого не бачив світ... Народ тоді свято вірив попам і майже не ставив під сумнів їхні передвіщання. Зараз би, певно, батьки звернулися до одного з численних гороскопів, який щонайдетальніше розповів би про майбутнє їхнього сина. Наприклад, про те, що людям, які народилися того ж дня, властиві протиріччя, вередливість, егоїстичність, агресивність; що вони також і гостинні, сміливі у своїх задумах. Щоправда, ніколи не відомо, що вчинять у тому чи іншому випадку і як з ними поводитися... Загалом же людям, які народилися у жовтні—листопаді, притаманні рішучість, спостережливість, організаторські здібності.

Життя Нестора Махна підтвердило багато з вищесказаного...

Слід зазначити, що досьогодні дата народження Махна часто вказувалася невірно: у більшості довідників зазначено, що він народився у 1889-му або в 1884 році. Очевидно, і сам він не знав дату свого народження, бо в різних анкетах писав: 27 жовтня 1889 року. І лише звернення до метричної книги реєстрації громадського стану Христово-Воздвиженської церкви, яка зберігається нині в Державному архіві Запорізької області, дозволило встановити точну дату.

Взагалі, про дитячі роки й дореволюційний період життя Нестора Махна написано багато нісенітниць як у закордонній, так і в радянській літературі. Так, білогвардійський публіцист Вєтлугін на початку 20-х років писав:

"Величезне промислове село — велике, жваве, багатотисячне — запам'ятало батька Махна ще п'ятнадцять років тому невисоким, кремезним блондином на посаді вчителя початкової школи. З сукуватим костуром, у вишитій українській сорочці вчитель сидів у своїй віддаленій хаті, вирощував вишні, невідомо чого навчав метких хохлят і несподівано для всіх одного літнього дня зарубав сокирою прибулого до школи предводителя повітового дворянства. Якісь сумбурні порахунки, якісь нез'ясовані образи... З того часу починається легенда про Махна. Спочатку його б'ють — нещадно, довго, вперто у волосному присутстві, потім вершать суд спеціальним присутствієм судової палати, потім у кайданах, із в'язниці у в'язницю, етапом у телячому вагоні кидають у Сибір. Махно не раз намагається втекти, але його ловлять, б'ють батогами, збільшують строки, а тим часом зріє-визріває хохляцька невгамована лють. У числі інших "керенок" він виривається з Сибіру навесні 1917 року".

За спогадами іншого білогвардійця, Герасименка (Махно назвав їх цілковитою вигадкою), юний Нестор за допомогою відомого анархіста Воліна опановує курс педагогічного училища і 1903 року дістає місце вчителя в одному із сіл Маріупольського повіту.

Існують версії, нібито Махно з дитинства разом з батьком різав свиней в Гуляйполі, що він убив свого брата, пограбував його... Сам же Махно так описав своє дитинство:

"Батька я не пам'ятаю, бо він помер, коли мені було лише 11 місяців. П'ятеро нас, братів-сиріт, один одного менше, залишилося на руках нещасної матері, яка не мала ні кола ні двора. Невиразно пригадую раннє дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор та веселощів, затьмарене сильними нестатками й прикростями, яких зазнавала наша сім'я, поки не піднялися на ноги хлопчики і не стали заробляти самі на себе. На 8-му році мати віддала мене в 2-у Гуляй-Польську початкову школу. Шкільні премудрості давалися мені легко. Навчався я добре... Взимку я навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 коп. в день".

...Так, час і місце народження людини завжди позначаються на її вдачі, певною мірою пояснюють, чому вона обрала той чи інший шлях у життєвому вирі...

У багатому селі Гуляйполе, де за часів дитинства та юнацтва Нестора дістали розвиток не лише сільське господарство, а й промисловість, торгівля, значна частина селян багатішала, а ті, хто сяк-так перебивався, подавалися на шахти Донбасу, заводи та фабрики Катеринослава. Це було перше покоління українського пролетаріату, яке ще не розірвало міцних зв'язків із селом. Мала Гуляйпільщина й ще одну особливість: тут частенько згадували про козацьку вольницю — героїчну Запорозьку Січ. Тож закономірно, що саме тут дістали підтримку анархістські ідеї. Але не ті, що їх пропагували Бакунін, Кропоткін та інші "батьки анархізму", а деформовані, наближені до рівня затурканої селянської маси. Вбити поміщика, поліцейського, відтак хоча б на день-два дістати волю — було заповітною мрією.

Багатодітна родина Махна була типовою для південноукраїнського села. Працювали тяжко, вставали рано-вранці, ледь зоря займалась, і кожний займався допізна своєю роботою. Чотири брати — Карпо, Омелько, Савка та Григорій — поблажливо ставилися до молодшого, Нестора, жили дружно. Як і сотням тисяч інших ровесників-селян, довелось їм служити в царській армії. Савка брав участь у російсько-японській війні, Омелько та Григорій — у імперіалістичній. У роки громадянської, коли часто брат йшов на брата, а син на батька, усі вони, крім Карпа, брали активну участь у махновщині. Усі зрештою й загинули, причому від руки тих, з ким "батько" воював: Омелька розстріляли гетьмансько-кайзерівські карателі, Карпа замордували білокозаки, Григорія вбили денікінці, а Савку — червоні.

Махно трудився змалечку — працював на полях поміщиків та колоністів, у малярній майстерні, купецькій лавці, і всюди конфліктував з хазяями, протестував проти спроб принизити його і, щоб помститися, шкодив, як тільки міг. "Це був справжній хорьок: мовчазний, замкнутий, — згадував про Нестора власник гуляйпільської крамниці Тупіков, — він похмуро дивився на всіх недобрим поглядом незвичайно блискучих очей. Він з однаковою недоброзичливістю ставився як до господаря, працівників, так і до покупців. За три місяці я зламав на його голові близько сорока дерев'яних аршинів: наша наука йому не йшла".

Однак бійки лише озлобили юнака, зробили його ще запеклішим. Всього натерпівшись, Нестор, щоб розвіяти нудьгу, рано почав пити, битися навкулачки з ровесниками. Дуже скоро він набув кепської слави — такий, як захоче щось, обов'язково украде або відбере силою. Ставши верховодою серед одноліток, полюбляв перебувати у центрі найгучніших сільських подій, хлібом його не годуй, аби бути на вустах у земляків. Побачивши якось аматорський спектакль. Нестор був настільки вражений, що й сам захотів стати актором. Дізнавшись, що на чавуноливарному заводі Кернера діє драмгурток, негайно побіг туди. "Одного разу, — розповідав керівник заводського гуртка Н. Зуйченко, — приходить до мене Нестор і просить прийняти в актори. Ну чого ж роздумувати... Смішити, так смішити публіку. А він, як хлопчик-мізинчик, ось так... до пояса мені. Взяли..."

Махно став різноробочим. Тепер він міг удосталь покуштувати робітничого життя. Між іншим, гуляйпільський напівпролетаріат, який був міцно зв'язаний з селянським життям, дещо спотворив уяву Махна про робітничий клас, його місце і роль у суспільстві.

Коли грянув 1905 рік, Махно, уже сформований стихійний бунтар, не міг лишатися осторонь цих подій. Він жадібно ловив різні чутки і новини, мало усвідомлюючи, що відбувається, прагнув щось і сам робити. Коли 22 лютого на місцевих підприємствах Кернера та Крігера спалахнув страйк, Нестор був серед робітників, які вимагали поліпшення умов життя та праці. А оскільки нечисленні робітники Гуляйполя добивалися лише підвищення зарплатні, скорочення тривалості робочого дня, зменшення штрафів, то вже тоді у свідомості молодого бунтаря цвяхом засіла думка, що для тих, хто працює на заводах та фабриках, найголовніші інтереси — економічні.

У Гуляйполі діяла слабка й малочисельна меншовицька група, до неї і прибився Махно. З величезною відповідальністю старався виконувати нехитрі доручення: переносив під полою поношеного, отриманого у спадок від старших братів пальтечка книжки та газети, наклеював на паркани прокламації, які, втім, так і не спромігся прочитати... Дуже скоро така "революційна діяльність" наскучила хлопцеві, про якого сусіди говорили — "палкий, як порох". Тісно стало Махнові в заводському цеху, сумно серед широкого степу, який починався відразу ж за материною хатою. Хотілось чогось незвичайного, від чого б завмирало серце, клякла в жилах кров. 1 ось 6 вересня 1906 року Гуляйполе блискавкою облетіла дивовижна новина: група розбійників пограбувала ввечері заможного єврея Б. Плещицера. Нестор кілька днів ходив сам не свій, розмірковуючи, хто б це міг зробити, хто ті відчайдухи, які не вимолюють у багатіїв милостиню, а беруть самі і скільки потрібно.

Цими "лицарями вдачі" були члени так званої "Спілки бідних хліборобів", яку очолювали брати Олександр та Прокоп Семенюти і Вольдемар Антоні. Як свідчать жандармські документи, ця організація діяла впродовж двох років, грабуючи переважно місцевих багатіїв, а також здійснюючи напади на банки та каси. "Бідні хлібороби" називали себе "анархістами-комувістами" і були виразниками прагнення селянських мас до безвладдя. Це був своєрідний конгломерат традицій вольниці Запорозької Січі, які переплелися з бажанням шляхом вбивств поміщиків та державних чинів хоча б на деякий час відчути незалежність і повну свободу. Недарма ж керівники організації райдужними фарбами малювали перед гуляйпільською молоддю кінцеву мету їх боротьби — коли настане "час степовим орлятам погуляти на мирському полі за вільне життя, за волю та щастя". О. Семенюта в напутньому слові до членів "Спілки бідних хліборобів" не раз говорив: "Велика честь і слава вам — синам народу, славним правнукам запорожців". Ці ідеї глибоко запали в душу молодого Махна, стали тим грунтом, на якому в майбутньому зросли його ідеї селянської анархії, "вільного радянського ладу" та ін.

"Спілка бідних хліборобів" трималася на ентузіазмі, спільності цілей — експропріації, а точніше, відвертому грабунку багатих, круговій поруці. "Експропріатори", як згадував один з їх ватажків В. Антоні, були дуже далекими від ідей класичного анархізму і читали першу-ліпшу літературу, де зустрічалися слова "революція", "соціалізм"... Якоїсь реальної мети як в найближчому, так і в більш віддаленому майбутньому вони не бачили. Група мала свою "селянську" специфіку і діяла від імені селянських мас. Її "безмотивний" терор був спрямований в основному проти провінційної буржуазії, поліції, поміщиків, чиновників, чия влада поширювалася лише на село. На відміну від Кармалюка, Довбуша та інших селянських ватажків, награбовані кошти "експропріатори" залишали у себе, а не роздавали бідним. Тому, очевидно, й не мали бажаної підтримки серед мешканців Гуляйполя. Махно зробив з цього належний висновок і пізніше, ставши легендарним "батьком", щиро ділився трофеями з односельцями.

16-річний Нестор одразу ж зажадав вступити до новоствореної організації. Однак її керівники відмовили юному хвалькові, котрий відрізнявся ще й скандальною вдачею. Але той, настирний і хитрий, продовжував пильно стежити за "експропріаторами", і невдовзі доля йому посміхнулася.

Трапилося це теплого осіннього вечора 14 жовтня 1906 року. До початку чергової операції (цього разу жертвою "експропріаторів" мав стати Ісаак Брук) залишалося тридцять хвилин, коли раптом біля будинку, де зібралися спільники, Антоні побачив Махна. Зрозумів — цей не відступить.

— Чорт з тобою, — прошипів він, — заходь.

У невеликій кімнаті при світлі гасової лампи Махно розгледів кількох чоловік у чорних піджаках і такого ж кольору штанях, заправлених у ботфорти. Обличчя були закриті темними паперовими масками. Один кинув Махнові одяг і таку ж, як у всіх, маску. За хвилину Нестор не відрізнявся від інших грабіжників нічим, крім зросту. Останнім уніформу вдягнув Антоні, і "експропріатори" городами рушили в бік будинку Брука. Навкруги було тихо. Раптом пролунав пронизливий свист. Антоні, взявши за лікоть Нестора, підштовхнув слідом за двома бандитами, які вже рушили до дверей оселі. Відкривши масивні двері й залишивши одного з членів групи в передпокої, "експропріатори" попрямували вузьким коридором до вітальні. Біля дверей зупинилися. Антоні прислухався і вийняв револьвер. Той, що йшов позаду, боляче штрикнув чимось гострим у спину Махна і, коли Нестор повернувся, сунув йому револьвера. Махно не встиг навіть зреагувати на такий дарунок долі, про який не раз марив, як Антоні розкрив двері і усі троє вдерлися до кімнати. Коли очі звикли до світла, Нестор побачив господаря і його дружину, які сиділи за сервірованим столом. Антоні крикнув: "Руки вгору!" Підійшовши до Брука, він ледь чутно промовив: "П'ятсот карбованців на голодаючих — п'ять хвилин". Брук дістав з кишені гаманця, витяг звідти гроші і передав Антоні. Перерахувавши їх, той розчаровано констатував: "П'ятдесят один карбованець..." Махно, який колись працював у Брука, не довіряючи масці й боячись, що той його впізнає, увесь час прагнув стати за спину господині, куди падала тінь від абажура. Жінка благала нікого не вбивати, божилася, що у них нічого немає. Махно стояв нерухомо, не знаючи, що робити далі... Щоб остаточно переконати грабіжників, жінка відкрила скриню, почала перебирати якісь квитанції, документи, листи... Раптом серед цього вороху паперів Махно помітив сторубльову асигнацію і спритно вихопив її. Зрозумівши, що більше їм не вдасться роздобути, а залишатися далі небезпечно, "експропріатори" пішли, попередивши Брука, щоб не думав звертатися до поліції.

Махно чекав, що Антоні похвалить його за кмітливість, але той лише мовчки забрав гроші і попередив новачка, щоб завтра обов'язково йшов на роботу.

Нестор кожного дня чекав нового завдання, але керівники організації не давали про себе знати. Якось Антоні і Семенюта, зустрівши Махна на вулиці, доручили йому перейти до ливарного цеху: невдовзі, мовляв, плануються серйозні справи і потрібні будуть бомби, які йому організація довіряє відливати...

Нарешті очікуваний день настав. 13 листопада разом з Альтгаузеном, Орловим, Чернявським, Шевченком та Зуйченком Махно повинен був напасти на будинок купця Марка Кернера і "реквізувати" для потреб організації якомога більше грошей. Операція була складна й небезпечна, до того ж грабіжники, залишившись цього разу без свого ватажка Антоні, припустилися багатьох прорахунків та помилок. Напад було здійснено, як і завжди, о пів на восьму вечора. Виставивши знадвору одного з товаришів," решта увійшла в приміщення через чорний хід. У будинку, крім господарів, були теща Кернера, прислуга та ще й електрик, який прийшов встановити електричний дзвінок — модну на той час новинку у Гуляйполі. Нападники не розгубилися і замкнули прислугу та електрика в одній із кімнат, а самі увірвалися до столової. Махно підбіг до на смерть переляканого господаря і вигукнув: "П'ять тисяч!" Саме таку фантастичну суму мав викласти "експропріаторам" багатий купець. Але досить скоро страх у Кернера пройшов, і він, уважно придивившись до вимазаних сажею облич грабіжників, зрозумів, що ті бояться і нервують не менше його. Тому запропонував їм пройти до кабінету, де знаходилася каса. Махно й Альтгаузен пішли за господарем, а Орлов з Шевченком залишилися стерегти дружину й тещу. Кернер понишпорив у кишенях і заявив грабіжникам, що ключі в спальні. Зайшовши туди, він непомітно витяг з кишені 900 карбованців і закинув під ліжко. Бандити нервували і нічого не помітили. Вони хотіли лише одного — якомога швидше залишити цей будинок. У касі виявилося 300 карбованців асигнаціями, 125 — сріблом, деякі цінності та квитанції. Забравши усе це, "експропріатори" помітили ще
Махно (у першому рядi зліва) серед членів "Спілки бідних хліборобів". 1906р.
одну касу. На вимогу Зуйченка відкрити її Кернер лише махнув рукою, сказавши, що вона давно пуста...

Бандити зникли так же швидко, як і з'явились, навіть не попередивши Кернера, щоб не здумав скаржитися поліції.

Антоні схвалив дії групи, а Махна навіть подякував за суттєве поповнення казни "Спілки бідних хліборобів". Вони зайшли до пивної, і Нестор почав розпитувати шефа, на що йдуть реквізовані у багатіїв гроші. Антоні недбало кинув — на діяльність анархістів-комуністів. Добре підвипивши, Махно взяв келих і, стукаючи ним по столі, почав голосно викрикувати: "Я анархіст, я анархіст, я анархіст..." Коли присутні почали звертати на нього увагу, Антоні насилу вивів Нестора з пивної...

Невдовзі Махно через власну необережність потрапив під нагляд поліції. Наприкінці 1906 року він вирішив допомогти своєму приятелеві, службовцеві місцевої земської лікарні, позбутися суперника. П'яний Махно відкрив стрілянину, але промахнувся. Найманим вбивцею йому стати не судилося, однак після цієї історії він потрапив в околодок за незаконне носіння зброї, щоправда, невдовзі був випущений.

Майже рік Махно не брав участі в "експропріаціях". І лише 26 вересня йому, Зуйченку та Бондаренку було доручено пограбувати багатія з села Гайчур Г. Гуревича. Як завжди, ввечері, одягнені в однакові темні костюми, в чорних окулярах, вони вдерлися до будинку наміченої жертви. За столом біля самовара сиділо четверо. Один, як виявилося, племінник господаря, жбурнув під ноги Нестору стільця й кинувся навтьоки. Грабіжники кинулися за ним, а Гуревич вискочив у вікно і здійняв гвалт. Зрозумівши, що операція провалилась, Махно дав команду тікати. Викинувши з воза кучера, який саме в'їжджав на подвір'я Гуревича, розбійники помчали у бік Гуляйполя...

Відсидівшись вдень на горищі, ввечері Махно з товаришами — Михєєм Маховським та Андріаном Ткаченком пішли на гулянку. Додому поверталися далеко опівночі, нервово збуджені після невдалої операції. Раптом із темряви виросли дві постаті стражників. Не розмірковуючи довго, Махно витяг з кишені зброю і двічі вистрілив у поліцейських, потім побіг навздогін Маховському й Ткаченку. Біля земської лікарні втікачів окликнув селянин Назаренко, який чув постріли. Не зупиняючись, Махно вистрілив і у нього, поранивши у праву руку.

Поліція недовго шукала зловмисників. "5 жовтня 1907 p., — докладав судовий слідчий прокурору Катеринославського окружного суду,— пристав 4-го стану Олександрівського повіту доставив мені затриманих ним Махна та Антоні разом з дізнанням, яким встановлено, що стражник Захаров упізнав в одному з тих, хто стріляв, робітника Вольдемара Антоні, інший стражник Биков упізнав другого, що стріляв, — Нестора Махна. На допиті Захаров, як свідок, у пред'явленому йому Антоні не впізнав того, хто стріляв у нього в ніч на 27 серпня 1907 p., а тому не притягнутий мною до слідства і звільнений з-під варти. Інший допитаний мною стражник — Биков засвідчив, що в показаному йому Несторі Махно він впізнає людину, яка у нього стріляла. Тому Махно притягнутий мною по цій справі як звинувачений".

Опинившись на волі, Антоні зробив усе, щоб врятувати свого товариша. Через кілька днів поранений Махном Назаренко і стражник Биков заявили, що ніколи не бачили цього хлопця і він лише схожий на того, хто стріляв...

Та досвідчені слідчі не квапилися випускати Махна з в'язниці. Очікували подальшого розгортання подій. 19 жовтня 1907 року було вчинено збройний напад на гуляйпільську пошту і вбито двох працівників. Заарештовані серед організаторів та виконавців цієї справи у числі перших назвали Махна. Очевидно, більшість членів "Спілки бідних хліборобів" вважала Нестора дрібною сошкою, тому й, не вагаючись, підставила його під удар. Як не дивно, але саме слідчий виступив на захист Махна. Прокурору Катеринославського окружного суду була надіслана телеграма: "Махно брати участь у нападі на пошту не міг, так як у цей час перебував в Олександрівській в'язниці згідно з моєю постановою від 5 жовтня 1907 p.".

...Крізь товсті тюремні мури до Махна доходили чутки про дії побратимів. Особливо зацікавила його історія з пограбуванням на заводі Кернера. 9 лютого 1908 року зловмисники, підібравші ключі до заводської контори, викрали з сейфа 200 розрахункових книжок, куди касир дбайливо вклав заробіток кожного робітника. Було украдено 2265 карбованців, але злодії дуже швидко потрапили до рук поліції. Махно був роздратований. Добре знаючи, як дістаються робітникові гроші, він вважав подібні дії "експропріаторів" відвертим злочином. Певно, Нестор ще більше обурився, якби знав, що учасники цієї операції, зокрема співучасник тієї нічної пригоди А. Ткаченко, щоб полегшити своє становище, дасть найлютішому ворогові гуляйпільських анархістів, приставу Караченцеву, свідчення, які викривали Махна. 15 лютого під час очної ставки Ткаченко підтвердив, що у стражників стріляв Нестор. 4 квітня 1908 року Катеринославський губернатор порушив кримінальну справу. Як не дивно, Махно зумів справити позитивне враження на жандармів, з якими тривалий час спілкувався. Адже він був єдиним членом анархістської організації, який працював на заводі. 4 липня його навіть випустили на волю під заставу у дві тисячі карбованців, які дав заводчик Й. Виглинський. Нестор одразу ж поїхав до Катеринослава, де знову поринув у діяльність анархістської організації, немовби прагнучи надолужити втрачене...

Гніву пристава Караченцева не було меж. 11 липня він надіслав листа Катеринославському губернаторові: "Притягнутий до слідства як звинувачений у справі про розбійницький напад на стражників Захарова та Бикова у с. Гуляйполе в серпні місяці 1907 р. селянин цього села Нестор Махно нині слідчими властями звільнений з-під варти під поручительство у розмірі 2000 крб. Беручи до уваги, що злочин, скоєний в період перебування губернії на становищі посиленої охорони, а також через наявність проти Нестора Махна незаперечних доказів і очікування ним тяжкої кари, аж до смертної кари включно, я вважаю, що перебування його, Махна, на волі може потягти за собою нові, більш тяжкі злочини, не виключаючи й вбивство членів поліції. Тому уклінно прохаю дозволу Вашого превосходительства про скасування застосованих проти Махна запобіжних заходів — заміни поручительства на особисте утримання під вартою або ж на арешт його до суду згідно з Положенням про державну охорону".

Тим часом поліція, вистеживши керівників "Спілки бідних хліборобів", вирішила покінчити з ними одним махом.

У ніч на 28 липня 1908 року у хаті І. Левадного зібралися брати Семенюти, І. Шевченко, Н. Зуйченко та інші члени організації. Говорили про те, як ліквідувати Караченцева, — останнім часом енергійний пристав не давав їм ні хвилини спокою і ось-ось мав викрити організацію. О 3-й годині ночі хату оточили поліцаї на чолі з урядником Лепетченком. На стук у вікно ніхто не відповів, але поліцейські почули шепіт та притишені кроки. Раптом з хати вискочили кілька чоловік і відкрили вогонь. Поліцаї відповіли безладною стріляниною. Троє з них кинулися за підмогою, а коли повернулися з підкріпленням, то застали урядника убитим, а стражника Захарова пораненим. Переслідуючи втікачів, поліція знайшла на околиці села труп одного з ватажків "експропріаторів" Прокопа Семенюти. Коли погоня почала настигати втікачів, поранений попросив залишити його одного і, побачивши поліцейських, що вбігли на подвір'я, вистрілив собі в скроню.

Ця подія була останньою краплею, що переповнила чашу терпіння властей. Про обставини вбивства урядника було повідомлено самого міністра внутрішніх справ П. А. Столипіна. 6 серпня до Гуляйполя приїхав віце-губернатор і на селянському сході закликав гуляйпільців допомогти ліквідувати банду анархістів. Через двадцять днів у Нижнєдніпровську та інших містах губернії заарештували учасників кривавих подій тієї ночі — Левадного, Зуйченка, Шевченка, Альтгаузена. В останнього було вилучено револьвер убитого урядника Лепетченка.

Це фактично вирішило й долю Махна, який перебував тоді на волі. 26 серпня на станції Гуляйполе поліція влаштувала на нього засідку на чолі з Захаровим. Несподівано для поліцаїв на пероні з'явився В. Антоні. Перед Захаровим постав вибір: кого брати — керівника організації або її рядового, але надто небезпечного бойовика? Не відомо, якими міркуваннями керувався поліцейський чин, але Антоні стражники не заарештували — продовжували чекати Махна. Рівно опівночі на станцію водночас прибули поїзди з Олександрівська і з Катеринослава. Антоні, сховавшись за ріг приміщення станції, бачив, як поліція оточила один з вагонів катеринославського поїзда і, коли з нього вийшов Махно з невеликою валізою, тут же схопила його. Нестор спробував чинити опір, але до вагона підбігло ще кілька агентів, які скрутили арештованого і силоміць увіпхнули в екіпаж. Антоні ж встиг вскочити у вагон олександрівського поїзда, який за хвилину рушив на Катеринослав... Так Махно врятував від арешту і смертної кари керівника гуляйпільських анархістів. Вольдемар Антоні втік за кордон і повернувся на батьківщину лише після Великої Вітчизняної війни...

Поліція не мала конкретних звинувачень проти Махна, але Караченцев їх знайшов. Адже серед анархістів діяли численні агенти та провокатори. Одного з них — кучера Гуру — "експропріатори" викрали і вбили. Караченцев безпідставно звинуватив у цьому злочині Махна.

Доля цього гуляйпільського Шерлока Холмса трагічна: за розгром анархістської організації його було нагороджено орденом, проте анархісти, що залишилися на свободі, помстилися приставу, застреливши його. У багатьох дослідженнях помилково вказується, що у цьому терористичному акті брав участь Махно і це нібито стало головною причиною засудження його до страти. Однак це не так. Караченцева було вбито 22 листопада 1909 року, коли Махно сидів у в'язниці, перебуваючи під слідством. І хоча розслідування вели цього разу не цивільні слідчі, а офіцерські чини Одеського окружного військового суду, справа просувалася досить повільно.

У в'язниці Махно, на відміну від багатьох своїх поплічників, тримався стійко і з гідністю, відкидаючи всі пред'явлені йому звинувачення.

1 вересня урядник Рижко перехопив записку, яку Нестор намагався передати Левадному. У ній було написано: "Беріть на себе справу". Махно, якого одразу викликали на допит, спокійно пояснив, що хотів всього-навсього порадити Левадному давати правдиві свідчення...

Він не падав духом і мріяв про втечу з в'язниці. Невдовзі до рук тюремників потрапила ще одна записка, на цей раз зашифрована. Для досвідчених поліцейських не становило великих труднощів прочитати її. "Товариші, — писав Махно, — пишіть, на чому зупинилися, чи будемо що-небудь організовувати. Сила вся у вас, у нас тільки чотири чоловіки, так чи ні — і призначимо день. До побачення, привіт усім". Тюремне начальство розцінило це як спробу організації втечі й посилило охорону в'язнів. Тож коли новорічної ночі 1908 року Нестор з товаришами все-таки зробили спробу втекти, їх легко схопили.

Махно протягом всього свого життя вважав, що їх організацію видав Наум Альтгаузен. Про це він писав у 1923 році в журналі "Анархический вестник", який виходив у Берліні. Насправді ж виказали його на слідстві найближчі товариші — Зуйченко та Левадний. Та й Махно, будучи твердим і непохитним у кабінетах слідчих, сам того не бажаючи, дав їм багато інформації. Восени 1909 року до камери Олександрівської тюрми, де він сидів, підсадили якогось Арона Сидуру. Нестор так і не зрозумів, за що його ув'язнено, — за політику чи за якісь карні злочини. Але новий сусід сподобався, бо міг годинами, не перебиваючи, вислуховувати розповіді Махна. Коли у тюрмі стало відомо про вбивство пристава Караченцева, то Махно, дуже задоволений цією обставиною, розповів Сидурі, як лютував жандарм, як катував анархістів, як його самого засадив за грати... Не втримавшись, пошепки сказав, що це справа рук його товаришів, а далі з присутньою селянам точністю, в усіх подробицях розповів про них. Зокрема, повідомив, що один з учасників помсти — Сергій Кравченко мешкає у приватному будинку за квартал від тюремної площі. Невдовзі Сидуру забрали з камери, і більше Махно його не бачив. Так і не дізнався він про те, що його сусід по нарах, потрапивши до псковської в'язниці, на одному з допитів в обмін на обіцяне пом'якшення кари докладно виклав усе, що йому розповів Махно. Терміновою поштою цю інформацію переслали до Катеринослава, і Кравченка було негайно заарештовано.

Слідство у справі гуляйпільських анархістів, яке тривало більше року, завершувалося. Воно склало 8 об'ємистих томів. 14 грудня 1909 року Одеський військовий прокурор генерал-майор Заливський підписав звинувачувальний акт. Згідно з ним 15 чоловік — селяни Назар Зуйченко, Нестор Махно, Єгор Бондаренко, Клим Кириченко, Юхим Орлов, Пилип Чернявський, Іван Шевченко, Пилип Онищенко, Антон Бондаренко, Сергій Заблодський, Петро Онищенко, Марія Мартинова, міщани Наум Альтгаузен, Лейба Горєлін та Казимир Лисовський були віддані під суд. А оскільки злочини були скоєні в період, коли в губернії діяв надзвичайний стан, введений у роки першої російської революції, то й судити злочинців мав військово-окружний суд. Місцем його проведення визначили Катеринослав.

Хоча справу було завершено, військовий прокурор натякнув підлеглим, що добре б посадити поряд з іншими й Олександра Семенюту, котрий досі гуляв на волі. 31 грудня жандармський ротмістр викликав Наума Альтгаузена і заявив, що якщо він допоможе виманити з підпілля Семенюту, то може сподіватися на пом'якшений вирок. Арештант виявився кмітливим. Заявивши, що Махно вважає його провокатором і навіть не раз відверто погрожував, запропонував скласти листа Семенюті від імені анархістів з проханням усунути провокатора. Альтгаузен вважав, що у даному випадку нічим практично не ризикує, адже в'язниця слугувала надійною гарантією безпеки.

Коли ж ув'язнений пішов, офіцер з досадою подумав, що ідея-то хороша, аде куди ж того листа посилати? За якою адресою?.. Посміхнувшись над власною наївністю, він поклав справу Наума Альтгаузена до сейфа і поспішив зустрічати Новий рік.

...Вночі 5 січня наглядачі розбудили Махна і його товаришів і наказали виходити у двір тюрми. Один з тюремщиків шепнув, що їх переводять до катеринославської в'язниці. Арештанти були збуджені, нервували — як-не-як доля дарувала шанс для втечі. Однак, коли їх вишикували в колону і повели містом до станції, Махно зрозумів, що про втечу не може бути й мови. Крім поліцаїв, в'язнів конвоювали солдати 133-го Сімферопольського полку. Аж раптом у передранкових сутінках увагу Нестора привернув перехожий, котрий, як здалося, вже кілька разів обганяв їхню сумну процесію. Коли ж незнайомець втретє з'явився на шляху колони, щоправда, тепер уже на протилежному боці вулиці, Махно впізнав у ньому Олександра Семенюту. Знов зажевріла хоча й маленька, але надія на втечу... Якщо не зараз, то вже ніколи — твердо вирішив Махно. Він розумів, що всім врятуватися не вдасться, та й що здатен зробити один навіть такий відчайдух, як Семенюта... Найліпше у цій ситуації, подумав Махно, відкрити стрілянину, і ось тут, коли розпочнеться метушня, слід не ловити гав, а, вибравши влучний момент, тікати самому...

Колону арештантів привели на станцію Олександрівськ-Південний і розмістили у залі чекання третього класу. Жандармський офіцер наказав через 15 хвилин розпочати посадку у спеціальний вагон, який буде причеплено до рейсового поїзда. О шостій ранку людей на вокзалі було дуже мало. У Махна перехопило дух, коли він знову побачив високого чоловіка у чорній смушковій шапці і білому короткому кожушку з накинутим на плечі башликом. Ось-ось мали пролунати постріли. Нестор почав повільно, попід стіною просуватися до виходу. Крізь відчинені двері було видно темно-зелений вагон, під який він і думав сиганути, вискочивши з приміщення вокзалу...

Замість пострілу пролунав істеричний крик Альтгаузена:

— Старший конвоїр! Мене хочуть убити!..

Унтер-офіцер Горяній вихопив револьвер, солдати без команди наставили на арештантів гвинтівки. Семенюта кинувся до виходу, збивши якогось напівсонного пасажира...

Унтер штовхнув Махна, який знаходився ближче від усіх до дверей, у центр залу і, скомандувавши: "Борибін, за мною!" — вибіг на привокзальну площу. Через кілька секунд пролунали постріли. Махно нарахував їх вісім. Вартові стояли, немов вкопані. Невдовзі унтер-офіцер і конвоїр повернулися, і чи то з жалем, чи з задоволенням Горяній констатував, шо злочинець утік. Махно з ненавистю подивився на Альтгаузена, який намагався стати якнайближче до жандармського офіцера. Остання надія на звільнення зникла.

Інцидент зайняв не більше 10 хвилин. Конвоїри, підштовхуючи збуджених в'язнів прикладами, погнали їх до вагона в кінці поїзда...

Того ж дня арештанти опинилися у катеринославській в'язниці. Вона нічим не відрізнялася від попередньої — ті ж вологі, пофарбовані в темно-зелений колір камери, те ж чорне сплетіння іржавих грат на маленькому вікні...

Надвечір Махна викликав помічник губернського тюремного інспектора і скрупульозно записав дані новоприбулого: зросту 2 аршини і 4 вершка, очі карі, волосся темно-русяве, на лівій щоці біля ока шрам... Далі жандармський чин зазначив, що арештант Махно малописьменний, розмовляє як малоросійською, так і російською мовами, холостий, православного віросповідання, на час прибуття до в'язниці грошей та цінних речей не мас. У графі про поведінку з'явився розмашистий напис: "задовільна".

Коли, нарешті, закінчилася ця бюрократична екзекуція, втомлений Нестор з полегшенням зітхнув і поплентався до своєї камери. Він не знав, що тут йому доведеться пробути більше як півроку і пережити жахливі дні у своєму житті, вперше відчути моторошний холодок смерті.

20 березня 1910 року Одеський військово-окружний суд розпочав слухання справи про гуляйпільських анархістів. Опинившись після вологої і темної камери у світлій просторій залі, серед виблискуючих позолотою мундирів можновладних осіб — офіцерів, генералів, вищих чиновників, — Махно почувався ніяково. Він старанно протирав відвиклі від сонця очі, не знаючи, на кому зосередити увагу. На запитання суддів відповідав коротко, кожного разу рвучко схоплюючись з місця. Те ж саме робили його товариші. Махно так і не встиг охопити і збагнути усього, що відбувалося в залі, про що говорили прокурор, оборонці, судді... Та він особливо й не прагнув цього.

22 березня до зали востаннє ввели Нестора Махна, Єгора Бондаренка, Клима Кириченка, Юхима Орлова, Сергія Заблодського, Марину Мартинову, Наума Альтгаузена та Казимира Лисовського. Нестор сидів крайнім зліва на лаві підсудних і з-під лоба дивився на суддів, котрі повільно вмощувалися за довгим столом, вкритим темно-зеленим сукном. Поруч з ним встав вартовий з шашкою на боку, трохи далі знаходилися солдати з гвинтівками напоготові.

Потрясаючи над головою мідним дзвінком, головуючий генерал-майор Батог, нарешті, вгамував присутніх. Після цього секретар суду Дембський передав йому теку, і генерал, начепивши окуляри, почав монотонно читати текст вироку. Хвилин десять він перераховував злочини підсудних, а потім, зробивши паузу, продовжив: "Суд ухвалив! Перше: підсудних Нестора Махна, Єгора Бондаренка, Клима Кириченка, Юхима Орлова та Наума Альтгаузена присудити до страти через повішання з позбавленням усіх прав..." Нестору перехопило подих — доля була вирішена. Вже потім, мов уві сні, до нього долинула фраза про те, що рішення суду набере чинності лише після затвердження його командуючим військами Одеського військового округу...

З'явилася, хоча й ефемерна, але надія на врятування.

Після суду Махнові дозволили зустрітися з матір'ю. Обливаючись сльозами, вона клялася, що писатиме цариці, розповість, що її син нікого не вбив і не покалічив, врятує його...

Явдоха Махно виконала обіцянку. Щедро заплативши писареві, вона диктувала йому, як їй здавалося, найпроникливіші слова, зверталася до цариці, як до матері, говорила, що найбільшим горем для батьків є втратити дитину, особливо, коли та по-справжньому ще й не пожила, нічого практично не бачила і не знає. Не відомо, чи одержала це послання Олександра Федорівна, але Махно до самої смерті вважав, що саме турбування матері врятувало його від шибениці. А серед гуляйпільців відтоді поширилася легенда, що лист Явдохи потрапив до рук цариці якраз у день її народження, і та, перебуваючи в чудовому настрої, милосердно розпорядилася помилувати приреченого юнака.

Мати дійсно врятувала Махна, але... через помилку в метриці, зробивши по документах його на рік молодшим. Таким чином, на момент винесення вироку йому ще не виповнилося 21 рік — за тогочасними законами вік повноліття, і він підпадав під амністію. Насправді ж про долю Махна потурбувалися і врятували від петлі високопоставлені сановники. Було це так.

5 квітня 1910 року командуючий Одеським військовим округом фон дер Фліт надіслав на ім'я міністра внутрішніх справ Росії А. П. Столипіна шифровану телеграму такого змісту: "Нестор Махно, визнаний винним в участі в зграї, утвореній для розбою, двократному розбої у складі цієї зграї і замаху на розбій як член тієї ж зграї, припиненому з незалежних від Махна обставин. Злочини ці кровопролиттям не супроводжувалися. Щодо обставин справи вважаю замінити йому страту безстроковою каторгою". В іншій телеграмі йшлося про заміну смертної кари на різні строки ув'язнення. Наступного дня телеграми були розшифровані у міністерстві внутрішніх справ. Невідомий чиновник підкреслив слова, де йшлося про те, що Махно непричетний до кровопролиття, і написав на телеграмі: "Терміново". Лише доба знадобилася, щоб підготувати документ, який дарував життя Махнові та його товаришам. 7 квітня його підписав П. А. Столипін, який увійшов до історії під ім'ям "обер-вішатель"...

Проте тоді Махно нічого про це не знав. 52 дні він силів у камері для смертників, з жахом прислухаючись до кроків, щодня чекаючи, що ось-ось увійдуть наглядач з попом і караулом і його поведуть на шибеницю... 1 коли одного спекотливого дня до камери зайшли жандармські чини і, замість того щоб вести його на місце страти, оголосили декрет про помилування, майбутній селянський "батько" запам'ятав ті щасливі хвилини на все життя...

Пізніше, у роки громадянської війни, він часто дарував це відчуття своїм жертвам, в останню хвилину милуючи приречених на смерть ворогів. Мабуть, відчував насолоду, дивлячись на людину, яку фактично повертав до життя з того світу, і знову й знов переживав той вікопомний момент з далекого 1910 року.