РОЗДІЛ 2

1. Дарця / сновидіння

Корій стис її за руки й виштовхнув. Дарця миттю перенеслася поверхом вище, в коридор дівчачого гуртожитку.

– От так, ціпятко! Так помирають курочки! – злісно вигукнув Корій, притуливши до Дарці палець. Блакитна іскорка перестрибнула на неї і відкинула до кінця коридору. Дарця застогнала, бо, на відміну від Корія, була із плоті й крові.

[Дарцю, привідкрий Двері в голові, лише трішки]

Вона довірилась голосу і подумки ледь-ледь зрушила двері. Крізь щілину почало витікати біле світло. Дарця уявила собі, що міцно тримає Корія довгими руками. Вони перенеслись іще на один поверх вище. І ще на один,

[що ти намагаєшся витворити, ціпятко моє? Татко зараз скрутить тобі карк]

наступним рівнем виявився дах. Вона стискувала Корія уявними руками так міцно, як лиш могла. У сновидінні так само лютувала шалена хуртовина, замітаючи все на біло. Площа перед коледжем добре продувалася, і весь сніг був розметеним попід стіни, оголюючи зацементовану землю.

Дарця заплющила очі й прочинила Двері ще на якихось півпальця.

Їй ставало погано, тому що енергії з-за Дверей виходило забагато. Корій шарпався, бурмочучи древні слова.

(геб'л г'гхех н'гая Йог-Сотот нг'нгая гій'я нхоф'л)

Корій вивільнився з Дарчиних пут і кинувся на неї.

Він відірвався у затяжному стрибку від землі, збираючись наскочити їй на груди і вирвати серце.

[тепер гратимемо в мої ігри!]

Вони зісковзнули у

Сновидіння / глибше

Корієве сновидіння, яке він тримав напоготові. Ті ж Мідні Буки, той же коледж, але не більше – довкола старого будинку була непроглядна темрява порожнечі.

[ну як? Мені прикро, але ти помреш молодою, моє ціпятко!]

Старий стрибнув на неї, але не долетів, розтанувши у повітрі.

Дарця злякано озирнулась. Вона чула його присутність, десь тут, коло неї, він причаївся, невидимий простому оку.

Несподівано Корій вилетів із порожнечі, весь окутаний чорною пеленою, як сутаною, і кинувся на неї. Дарця запищала й мимоволі Двері в її голові на мить, не більше, відчинилися навстіж. Сновидіння Корія розтануло, а

Дарця / сновидіння

сам він безпорадно був зажбурений у дальній шмат даху.

Дивне біле світло в голові по-особливому діяло на Дарцю. Здавалося, що вона, нарешті, відчинила велику, напхану добром комору, до якої ніяк не могла підібрати ключа. Світло допомогло знайти потрібний ключ. Дарця розчинилась у повітрі, з'явившись відразу за Корієвими плечима. Вона вся зайнялася холодним білим світлом, освітлюючи темряву та віхолу довкола.

Вони танцювали на вершечку даху посеред досконалої асиметрії сніжинок. Від її світляної оболонки відривалися невеличкі блискавиці, які вражали Корія в голову. Дарця напружилася сильніше, і все довкола задрижало, опливаючи, немов воскові фарби.

Корій закричав в аґонії. Він глянув на Дарцю, спопеляючи її поглядом. Її світло згасло, проте

2. Дарця / коледж

довкола було вже не Корієве сновидіння, а буденна реальність. Корій також обріс м'язами і шкірою, судини і нервові волокна проросли крізь м'ясо, мов коріння пирію, він був змушений зробити це, підкоряючись нестримній силі, що стояла за дівчиськом, яка рвалася до нього Ззовні.

Він гнучко кинувся на Дарцю, але та подумки відчинила Двері приблизно на чверть, і білосніжна сфера вибухнула довкола неї німим спалахом, осліпюючи Корія. Каплан стрибнув у її керунку, але чиїсь невидимі руки підхопили його і вистрілили вперед, як гарматним ядром, за межі даху, на студене бетонне подвір'я.

Повністю виснажена, Дарця впала на коліна і залишками сили повернула

3. Дарця / сновидіння

сновидіння. Вона спустилася на саме дно – в тунель.

Дарця зазирнула у корієвий коридор. Від побаченого продер шкіру мороз: ворота для Йог-Сотота виросли до нечуваних розмірів, високі й широкі, наче багатоповерховий будинок.

Великий Хробак протискувався крізь них, розсіюючи довкола себе кристалізуючий жах, розмахуючи блідими волохатими мацаками. Він уже заповнив дві третіх коридору, і пролазив далі. І далі. І ДАЛІ.

Дарця – втомлене, знесилене дівча у мокрому від налиплого снігу светрику – міцно заплющила очі й добре-добре роздивлялася двері.

А потім одним порухом думки відчинила їх навстіж.

Вибухова хвиля білого світла змела спершу всю її свідомість, а потім прорвалася крізь очі, рот, ніздрі, кожну пору її тіла назовні.

І Дарця побачила, як осипається реальність – немов розбите дзеркало, що опадає шматками, зникаючи у вічності. Вони перенеслися у простір поза всіма реальностями, у місце, де відбуваються Ігри на Полях Всевишнього, у

4. Битва / макрокосм

макрокосм.

Дарця була стороннім глядачем, а точніше – ДВЕРИМА, які випустили у макрокосм незвідану силу, що жила в білому світлі.

У просторі поза всякими стінами і дерима, просторі в Не-Бутті зійшлися дві сили. Вона бачила енергії (вона втратила відчуття будь-яких меж, меж між внутрішнім та зовнішнім, собою та Ними, тими надпотужними силами), протилежні одвічно ворогуючі енергії, що в черговий раз зійшлися у двобої.

Вона бачила Йог-Сотота, Великого Хробака, бачила його остаточну форму безконечності, блідого нескінченного щетинистого Хробака, Ткача Реальності і Володаря Тіней.

І ще Дарця бачила Волинкаря при Воротах Зорі, бачила Його правдиву форму також, зрозуміла протилежність Його енергії.

Була битва Сил, і вона бачила, як проносяться довкола них у шаленому вирі галактики, туманності, Всесвіти та Реальності, усе Буття оберталося довкола цієї битви, неначе довкола єдиноіснуючої Осі у всіх часах і вимірах.

А потім потік білосніжного світла посилився, шматуючи Дарцю своєю колосальною потугою, і Волинкар при Воротах Світанку почав танцювати свій древній танець, Танець Створення Світу, і біле світло вибухнуло, руйнуючи, змиваючи і очищаючи геть усе,

даючи народження нової зірки, і нового світанку. І Дарця бачила Його, у вирі ангельських звуків хору, що гучнішав у передчутті Дива,

бачила Волинкаря при Воротах Зорі.

5. Дарця / коледж

Вона була повністю знеможена, лежала на холодній, мокрій цементній підлозі закритої дівчачої душової-підвалу. Вона віднайшла тіло Банзая – білки очей чорні від потрісканих судин, кров із вух, кров із носа й рота. Дарця лягла тут же, коло Юрка, заклавши його холодну руку на себе, так, наче він її обіймає. Вона голосно плакала, ревіла, як мале дитя, притулялась до Банзая, але той чомусь не відповідав взаємністю. Дарця цілувала його в губи, але ті посіріли, стали сухими і холодними, як і руки.

6. Корій

Ромко Корій дуже повільно приходив до тями. Він підніс голову (шалений біль прострілив наскрізь шию, віддаючи у груди), змів з одежі уцілілою рукою наметений сніг і спробував піднятися.

Засичав від болю, але все ж таки став на рівні ноги. Усе підборіддя було залите тепер уже засохлою кров'ю; Корій не відчував тіла, лише гарячі імпульси болю, то з руки, то зі спини чи карку. Волосся (воно стало сивим-сивим, як осінній дим) злиплося разом із намерзлим снігом у важку крижану кірку.

(Дарця)

Так, треба було за будь-яку ціну віднайти Дарцю, те ціпятко, якому сам час скрутити карк. Сила залишила його, пішла у землю, поки він лежав на цьому холодному бетоні, вмерзаючи у нього, розливаючи по його сірій поверхні власну кров. Його власну кров, чорт забирай!

Він рушив усередину коледжу. Було вже пізно, перша ночі, не раніше; усі повтікали, дізнавшись про карантин, тож ніхто не заважатиме. Гріш тому ціна, хто не може завершити почате.

7. Коледж

Десь о пів на другу ночі – Дарця все ще лежала коло Юрка, притулившись губами до його щоки; Корій саме сповзав (нормально йти не виходило) по сходах у підвал – на підлогу душових посипалась штукатурка, а за нею рухнуло і всесеньке ліве крило коледжу, заминаючи під собою дівчачий гуртожиток, ховаючи своїх сумнівних мешканців під холодним каменем.