РОЗДІЛ 3

1.

Дорогий Романе,

щиро дякую за твій Подарунок, ми його отримали зовсім недавно. Не буду розказувати про Здоров'я своє та Братове. Гадаю, ти Знаєш, як Воно.

Мене Стривожила дивна Річ. Козодої знову гніздяться коло Дому. Гадаю, і тут ти Знаєш, у чому Справа. Передбачую, що з приходом зими ти будеш проводити Ритуал. Чи Впевнений ти у своїх Силах? Як наразі, Спроба у Мідних Буках є найперспективнішою з часів Пригод у Данвічі. За винятком Увеа та рифу Диявола, звичайно. Але ж То відбувалось Там! Навіть Іннсмут є Нічим у порівнянні з твоїм Містом. Мене продовжує захоплювати Думка про Особливість Мідних Бук.

Повністю розумію, що мої Слова Застороги не викличуть у тебе Серйозних Вагань, та все ж… Старанно Розваж свій Крок, аби не допустити Помилки.

Речі, що ти Отримав з Бандероллю, – Продарунок від Ф. Використовуй їх Розважливо та Продовжуй Міркувати й Аналізувати попередні Рази. Бережи себе.

Твій У.
Міскатонік,
штат Пенсильванія
8-14-2000 США

P.S. Повідом мене, чи не зауважив ти, бува, певні Знаки.

2.

У грудні 1995-го року в одній із львівських шкіл була вчинена диверсія. Саме у цій школі студіював Банзай, будучи тоді в одинадцятому класі.

Під стіну школи хтось насипав велику купу скляних ампулок, всередині яких були певні піґулки. Препарат під назвою тарен. Оскільки диверсія припала на Миколая, не виключено, що ампулки підкинув саме він.

Банзай довідався, що тарен вкладається в армійську аптечку. У випадку, коли вояку, скажімо, відірвало руку, він міг зажити одну таблетку, поправити пілотку і сміливо кидатися у бій, не відчуваючи жодного дискомфорту. Так принаймні прояснював йому Дощ, великий спеціаліст у сфері "коліс". Тарен був надзвичайно сильним знеболюючим.

Якийсь фармаколог-самоук безпомилково ідентифікував препарат і сам у першу чергу наробив собі запасів, напихаючи ним рота, кишені та ранець. Тарен повільно, але невпинно поширився поміж учнями, і вже за півтора дня у школі практично не було людини зі здоровим глуздом, котра не покуштувала б цих диво-таблеток. Учні їли його просто так, запиваючи водою з-під крана, кидали в компот відмінницям, котрі легко віддавалися після цього просто в класі на парті, відкладали в потаємних місцинах про запас і ще раз ковтали, ковтали, ковтали… Навіть вчителі (потайки, звісно ж) ковтали коліщатка тарену. У невеликих дозах він викликав піднесений настрій, терпкість у тілі (наче тебе натерли котячою м'ятою) та специфічну ходу: здається, у тебе на ногах пружини, і ти не йдеш, а плавно скачеш. Учні, напаковані тареном, пісялися зі сміху, коли бачили, якими плавними затяжними стрибками ішов до них на урок історик чи географ. Правда, на третій день по диверсії весь тарен кудись подівся (чи не в тумбочку історика або географа, бува?), та все ж кишені в багатьох розпирало від чогось твердого та продовгуватого. Сказати б, від якихось ампул.

Банзай не був ані захланним, ані не розвинув у собі рефлекс ховраха. Він всього лиш поклав у кишеню одну ампулу з "хімією". Дві таблетки він зажив у школі, запивши на перерві водою з-під крана.

Банзай запам'ятав, як зайшов до спортзалу, потрапивши якраз на баскетбольний матч. У той час, як на майданчику пристрасті вирували, наче вариво в реторті, у спортзал зайшов ВІН. Не зважаючи на гравців, легким пружнім кроком пострибав через зал і всівся на лавці прямісінько коло вчителя фізкультури. У того від очманіння з рота випав заслинявлений свисток і зникла здатність говорити. Тому він не сказав Банзаю жодного слова.

Все ще почуваючись прекрасно, Банзай почав розглядати центральне коло, намальоване ядучо-червоною фарбою (такого, знаєте, відтінку "Виколи око"). За певний час коло почало обертатися, до червоного додалось іще кілька кольорів, які то гасли, то спалахували. Банзай не міг відірвати від цього видовища погляду. Раптом він зрозумів, що то звичайнісінька літаюча тарілка. І справді: літаюча тарілка зі спалахами на борту піднялась у повітря, тихо гуркочучи, неначе вентилятор. Із криками "Оце так-так! НЛО в спортзалі – хто б подумав?" Банзай вибіг із приміщення. Більше його в той день ніхто не бачив.

3.

Наступні кілька годин були чорним отвором у його пам'яті. Він отямився у себе в під'їзді. Банзай ішов до себе додому.

Тато, як звично, був на роботі. Баба сиділа вдома.

– Мий руки, будеш їсти, – здається, таке вона сказала. Але Юрко не був упевнений. Миючи руки, він лиґнув третій тарен.

З ванної у дзеркало було видно вішак, на якому висів татів хатній халат. Банзай помив водою лице і спитав у тата, якого побачив у дзеркалі, чому той уже вдома. Тато сказав, що, знаєте, не чекав, не чекав, від кого-кого, а від свого сина не чекав таких дурниць, які Юрко наробив сьогодні у школі. Банзай щось відповів йому (щось таке влучне й дотепне, проте що? – він не міг пригадати), як пришкутильгала баба і спитала, з ким він тут варнякає.

Банзай сидів на кухні і їв борщ. Баба звалила до однієї зі своїх підстаркуватих подружок. У нього саме зав'язалася напрочуд цікава дискусія з чайником. Здається, щось на тему білих горошків на чайниковому череві.

Повернулася баба, і Банзай дуже тихо сказав чайнику, що не видасть старій ані слова з їхньої розмови.

Чайник, здається, поставився схвально до такого рішення.

4.

З наступного дня Банзай запам'ятав лише невеличкі, наче записочки, клапті. Зранку він проковтнув решту тарену – три піґулки. Зовсім не орієнтуючись у часі, він пропустив перший урок, алгебру. Сів на сходи перед школою, дивуючись, чому ніхто не йде на лекції.

Нарешті на горизонті з'явився завуч. Той здивовано спитав Юрка:

– Чого це ти, Банзаю, не на уроці?

– Та вон, блядь, чекаю на ту йобану алгебру.

У завуча відвисла щелепа. Від кого, а від Юрка почути такі слова він очікував менш за все. Далі йшли видерті сторінки.

Повернувся (отямився) Банзай перед якимось класом. Він сміливо, підстрибуючи, ввалився досередини, потрапивши на алгебру в паралельному класі. Йшов уже третій урок.

Юрко, весело посміхаючись, сів на задню парту. Вчителька пробувала прийти до тями; всі учні радісно зиркали на тареномана.

Вчителька вже повернулася до норми й продовжувала лекцію. Хлопець поряд із Банзаєм небезпечно розгойдувався на кріслі. Раптом стілець із трухлявого дерева тріскуче розвалився, і опецькуватий хлопчина голосно ляпнувся на землю.

Банзай дико зареготав, зірвався з місця і вибіг із класу. Потім знайомі переповідали, що той шалений сміх було чутно аж на третьому поверсі.

Далі знову йдуть видерті сторінки.

5.

На третьому тижні навчання Банзай оголосив своїм чадам, що у вівторок, коли у тих немає першого уроку, буде факультатив. І кожен, хто не байдужий серцем до чарівного світу біології, нехай приходить, ласкаво просимо.

Узагалі-то, в Банзая було три класи до заопікування, але цей

(Дарця Борхес)

з невідомих причин подобався йому найбільше. Подумки він називав його "своїм".

Перед першою лекцією, у понеділок, була гучна й бучна забава, День народження нашого коханого директора – вуйка Андрія. Всі учні (а дівчата-підлизи особливо) дуже слічно вітали іменинника з пишною сороківкою. А Вітайль Ханигін-Тичинда навіть написав мадриґал на його честь. Мадриґал почепили на дошці оголошень, але перед тим він був прочитаний Автором на забаві яко Тост Дня (Автор нетвердо стояв, приховуючи маленькі відбекування за випинанням губ, і не зводив з уродинника під час декламації почервонілих блискучих очей). Ось цей чудесний мадриґал:

Нехай срібними росами будять Вас уранці,
Хай здійсниться тисяча Ваших бажань,
Дозвольте нам у Ваше свято
Привітати Вас від усієї душі,
І побажати Вам тільки щастя,
Добра, радості в житті.
Снаги трудової без ліку,
Ні грама бід, ні капельки страждань,
Злету орлиного та віку лебединого,
І якнайменше нерозв'язаних питань.
З РОСИ І ВОДИ!

Юрка насторожило одне: чому "будять Вас уранці"? І чому не нептунці чи плутонці, скажімо?

Тимчасово невизнані дитячі таланти також приклали свою шкодливу руку до теплих привітань. Хтось гелевою ручкою, імітуючи шрифт поздоровлення, дописав:

Солнце, воздух и вода
Не помогут никогда.
Лишь активный онанизм
Укрепляет организм.
ЦІЛУЄМО!

6.

26-го вересня, у вівторок, відбувся черговий факультатив.

На урок приходили різні люди, шукаючи знань, чи просто з підлабузницьких міркувань.

Основним ґенератором підлабузництва була Іра Коркуша. Банзаю вона дуже нагадувала Рибу-Сонце з мультика про Умку. Від неї йшли невпинні флюїди підлизування. Вона стала своєрідним гуру, ідеологом цього тонкого і вельми непростого заняття. Коло неї згуртувалось іще четверо дівчат подібного віросповідання.

Банзай зайшов у клас. Там сиділо вже троє хлопців, Ігорчик Лель, як його всі кликали, – серед них. Його Банзай бачив у невдалих спробах замаланювання до Дарці. Ну і, звичайно, Королева підлабузництва зі своїм кортежем. Вона сіла за другу парту… Не надто близько, щоб відразу ж викрились її плани, і не надто далеко, щоб утратити вплив на Юрка.

Банзай вже замірявся почати лекцію. Він устав посередині, збираючись розповісти про цикл трикарбонових кислот, як у клас зайшла Дарця Борхес. Вона привіталася, скинула легку осінню куртку, жбурнула шкіряний наплечник на крісло і сіла у порожньому ряду, де нікого не було (подалі від усіх, мабуть). Вона злегка посміхалася, чекаючи, що ж такого видасть сьогодні Банзай.

Раптом озвалася Риба-Сонце:

– Слушай, Дарця, і ти ше сюда приперлася?

Дарця повернула до неї голову і щось проартикулювала губами. Що саме, не було видно, бо на лице з одного боку розсипалося волосся.

– Сама іді туда! Вали звідси, чюєш? – голосно пронявкала Риба-Сонце.

– Да! Вали! – каркнула одна з її подруг. – Мєньше народу – більше кіслароду!

Банзай побачив, як здригнулось обличчя Дарці. Він хотів було сказати, що на лекцію вільно приходити кожному, кому захочеться, але Дарця вже встала і повільно пішла до виходу. Її чорне, хвилясте на кінчиках волосся знову закривало лице, та вона відкинула його одною рукою. Зауважив, що до того ж закусила обидві губи. Перед виходом Дарця люто копнула парту і зникла за дверима. Юрко здивовано подумав, що вона зовсім не чинила опору. Просто здалася. Мабуть, на неї тут добряче тиснуть.

Риба-Сонце і її послідовниці задоволено посміхались.

"Атлічна, дєвачки, – подумав він. – Шяс я вам устрою лєкцию".

– Тема сьогоднішнього уроку… – Банзай відчував, як його обмацує погляд дівчини. – Тема уроку… Сперма!

Дівчата враз отетеріли. Можливо, все через багатообіцяючу інтонацію… Це добре.

– Сперма… – Юрко розтягував слово, відчуваючи його тягучість та мінеральний запах. – Як відомо, сперма – дуж-ж-же цінний косметичний продукт. Зараз ДУЖЕ багато кремів виготовляють на основі сім'яної рідини. Тими кремами ви мастите собі писки… гм… личка. АЛЕ… Так-так, у кожного цінного косметичного продукту є купа своїх АЛЕ. Чим цінніший та косметичніший продукт, тим отих АЛЕ більше, і тим вони загрозливіші. От зокрема… які ви, скажімо, знаєте статеві гормони, що є у спермі?

– Ну… тестостерон, андростерон, – відразу знайшлася Риба-Сонце.

– Абсолютно вірно, Іринко, – дівчина аж засяяла. Він продовжив: – І ці гормони відповідають за вторинні статеві ознаки. Оволосіння тіла, зокрема. А тому…

У цьому місці Банзай застережливо підняв палець. Його погляд переходив з одного хлопця на іншого, вивчаючи, по кому б то завдати удару.

– …А тому у мастурбантів, тобто тих, хто займається мастурбацією, на руках, внаслідок потрапляння на долоні сперми може рости – і росте, що найнеприємніше! – ВОЛОССЯ.

Ігорчик, зовсім забувши, де він є, підніс долоню до очей і повернув її до світла, щоб краще було видно; те саме, тільки покрадьки, робили й інші леґіні.

– Але це ще не все! – задоволений, Банзай перевів погляд на дєвачєк.

– Дуже важливим є те, що у спермі є що? – сперматозоони, або сперматозоїди, чи спермії, хто як любить. Як ви вже знаєте, у головках сперміїв міститься так звана гіалуронідаза, фермент, що розчиняє речовину, якою захищена яйцеклітина: гіалуронову кислоту. Але знайте, що ота гіалуронова кислота є, в той же час, і основою рогівки ока. У медичній практиці неодноразово зафіксовані випадки втрати зору через попадання сперми в око! – Банзай задоволено посміхнувся. З Риби-Сонця злетіли всі барви, вона побіліла як стіна.

– Зрозумійте: гіалуронідаза розчиняє рогівку! І повернути зір можна лише з пересадкою нового ока! Так що… – його голос враз опустився до інтимного шепоту – …будьте обережні, мої милі.

– А… а сліпота повна? – спитала Риба-Сонце стривоженим голосом.

– Абсолютна.

– А якимись… якимись засобами можна знерухомити спермії? І чи якось то лікується? – її голос все слабшав і слабшав.

– Ну-у-у… … протягнув Банзай. – Як тобі, Іро, відомо, спермії знерухомлюються у кислому середовищі. Так що, коли тобі хляпне на око трохи сперми, можеш промити його сірчаною кислотою. А лікування… Тут, на жаль, тільки одне. Вирізання пошкоджених тканин.

Банзая несло все сильніше та сильніше; він вже хотів було розказати своїм наляканим підопічним, що провідні європейські сексопатологи рекомендують спеціальні окуляри, особливо надійні – це марки Sex-O-Vision(tm), а також Oral-Eye(tm), але в останню хвилю дав собі на стримання.

Коли відведені солодкі сорок п'ять хвилин минули, Банзай широко посміхнувся своїм довірливим слухачам і сказав:

– Ну все, до третього уроку, наразі, – і вийшов із класу.

Як казала воннеґутівська Попелюшка: "Б'є годинник, курва мать, треба з балу утікать!"

7.

Шановний пане Романе Корій,

Ми отримали Ваше замовлення на книгу "Cultus Vermi". На превеликий жаль, ми не можемо надіслати Вам оригінал, а тому обмежуємось лише дублікатом, перевиданим у 1879 р. за оригінальною редакцією В.І.Еванса-Вентца. Пішовши Вам назустріч, ми зменшуємо ціну з $21.000 до $4.995 за дублікат.

Заповніть доданий купон і надішліть не пізніше жовтня 18 а.і. Щиро дякуємо за замовлення, Компанія "Sator, Arepo, Tenet, Opera & Rotas Libromania Limited",

Міскатонік,
Штат Масачусетс
9-3-2000 США

8.

У той же день, коли відбулася незабутня лекція з техніки безпеки в царині сексу, тиждень після початку проблем зі сновидіннями та за два місяці до справжнього кошмару, Банзаєві нанесли два візити. Обидва відбулися після третього уроку, на великій перерві.

Першою до нього завітала Риба-Сонце, Стефаник у підлабузництві, Дюма-батько у кількості підкорених вчителів, Її Просвітленість та Пишногрудість Іра Коркуша. Вона була дівкою в тілі: міцно збита, м'якенька, як домашній цвібак, з потужними пухкими персами та голодною посмішкою спраглої знань дівчинки. Вона мала нездорову пристрасть до масної темної косметики і постійно підводила свої варґи тушевим олівцем, щоби були чіткішими контури. Ще вона була дуже падкою на всілякого роду біжутерію, здебільшого важку та масивну.

– Прівєт, – почала вона.

– Привіт, – відповів він, посміхаючись. Що він не любив у дівчатах, так це те, коли вони казали "прівєт" і "діскацєка".

– А то… То всьо правда, шо ви… ти розказував на факультативі?

– На повному серйозі. Хочеш, навіть можу тобі дати книжку почитати. Там багато написано про це.

Банзай нахилився вперед і вибрав з-поміж інших волюмів важкий том, обгорнутий білим папером. На корінці банзаєвим почерком писало:

СЕКСОПАТОЛОГІЯ: травми, збочення та інші цікаві випадки

Насправді це була його улюблена "Астрологія для лохів" Стаса Перфецького.

– Та нє-е… дякую… – Іра злякано скривилася на книжку.

– Ну ні, так ні… А тобі щось треба було спитати? – знічев'я поцікавився Юрко, задоволено ставлячи "СЕКСОПАТОЛОГІЮ" на місце. Читати між рядками Іра, вочевидь, не вміла, а тому продовжувала плести різні бздури.

– А ви… ти… Йура, ти не йдеш на діскацєку? В п'ятницю буде, ну і… ми би…

Банзаю наче дав у живіт котрийсь із братів Кличків. Він уявив собі, як великі, ніби різдвяні сніжинки, пластівці лупи на поролонових плечиках її блюзки загадково відсвічуватимуть в ультрафіолеті дискотеки, а вуста, грубо заштукатурені шмінкою, пожадливо поглинатимуть Юрків язик. Обличчя відразу ж скинуло зі себе маску блаженного спокою. "Damn fuckin shit-ass! – чомусь пригадалися уроки в репетитора з англійської: – Cocksucker-mother-fucker!!!" (так його викладачка любила казати найбільше). "Тільки не це, тільки не це!!!" – запанікував він подумки.

– Ух-х-х-х… Гм-м-м-м… Ой-й-й-й-й… Н-н-н-н-у-у-у… Ти знаєш, Іринко, ти ж сама бачиш, купа роботи, ваші контрольні треба перевірити…с-с-с-с… Нє… нє-нє-е-е… боюсь, що я не піду. Нє-е-е… Та, тим більше, я вже з того віку виріс…

Іринка, чи то пак, Риба-Сонце, пішла з нічим. Вона люто траснула дверима, зовсім як Дарця, яку вона вигнала одним своїм владним словом.

Банзаєві думки поповзли до неї. Як легко вона піддалася! Сіла в ряд, де нікого не було. Завжди сама. Банзаєві стало її шкода, направду шкода. Така симпатична

(симпатичніша від усіх решта, симпатичніша день за днем)

дівчина, як правило, ніколи не буває сама,

(мідні буки)

хоча у Мідних Буках всяке буває… (Він ще не міг здецидуватись у своєму ставленні до того міста, але був упевнений, що, на відміну від Дарці Борхес, воно йому подобалось усе менше й менше. А Дарця…).

Несподівано у двері постукали – і ввійшла вона. Дарця Борхес.

Банзай розгубив усі свої думки та звичні слова. Його ніби застали голим.

– Привіт, – промовила вона, злегка посміхаючись. В обидвох його візитерок було чорне волосся, але в першої воно вже було добряче травмоване всілякими перманентами та завивками. У Дарці воно було відверто-чорним, прямим і завивалось на кінчиках назовні. Приблизно такої довжини, яке було в нього на третьому курсі: на п'ять пальців нижче вух. Вона відкинула з очей волосся, так що стало видно її лице. Банзай тихо млів.

– Ти зараз дуже зайнятий? – спитала вона після привітання. У Банзая защеміло серце: невже і вона зараз запросить його на діскатєку? А така, здавалось, кльова дівчина була…

– Ну так, трохи є, а шо?

– А ти міг би мені пояснити… ну, розказати то, шо розказував їм сьогодні на факультативі? – очевидно, їй було незручно від того, що Банзай був свідком її вигнання. А може, то не було вигнання… Га, Юрчику?

9.

Він радісно (але не занадто, щоб не злякати її) сказав, що так, нема питань, приходь після шостого сюди, як поїси в їдальні, і взагалі, можеш казати мені просто "Банзай".

– Добре, Банзаю, – сказала вона і вийшла, махнувши дверима, які повільно зачинялися. Він не міг відірвати погляду від того простору, що скорочувався від руху дверей. Перед тим, як вони повністю закрилися, він побачив, що Дарця розвернулася до нього обличчям і помахала йому пальцями на па-па. Нарешті двері затулилися.

Ти педофіл, Банзаю, затям собі раз і назавжди. Ти педофіл.

Він відмахнувся від паскудного голосу й сів перекусити яблуком та почитати "Замок" Кафки. Після перерви у нього "вікно", і він піде до Держислави Черевухи дивитися на Ренуара.

10.

Дарця й справді прийшла після шостого уроку, із зошитом та ручкою. А Банзай майже не хвилювався.

– А про шо ти їм сьогодні розказував? Бо ті ссс… – Дарця вчасно, хоча й невдоволено, стулила губи.

– Суки?.. – спитав він просто.

Вона кивнула:

– Та. Вони. Не хотіли ніхто сказати, яка була тема. Казали, шо я ше маленька…

Банзай голосно пирснув сміхом і реготав до корчів у животі. Він попросив її нікому (а тим дєвачкам особливо) не розповідати те і переказав свій славний виступ. Під кінець Дарця вже змовницьки та широко посміхалася.

А потім, коли звична напруга між незнайомцями зникла завдяки історії, він розказував багато цікавезних речей, малюючи у неї в зошиті різні цикли, виписуючи довжелезні назви ферментів (Дарця зізналася, що має до таких довгих назв таємну пасію), показував вчені книжки з біохімії, втягуючись у свою розповідь все глибше й глибше. Зовсім відрікшись від реальності, Банзай і гадки не мав, що її темні очі бігали по його обличчю, зауважуючи кожну із рисок, які були, на її думку, саме там, де їм і слід бути.