МЕТОДИКА

Визвольна боротьба 1917-1921 років

Про епохальні події визвольної боротьби на українських землях існує вже багато літератури; на жаль, наукових, систематично укладених творів надруковано незначну кількість, і вони, здебільшого, не охоплюють справи в цілому.

Трудність історично-наукового досліду цього переходового періоду полягає в тому, що:

1) Українська Визвольна Боротьба була лише епізодом, правда, дуже важливим, у циклі скомплікованих подій, що захитали були рівновагу на европейському континенті - бо ж тоді шаліла довготривала світова війна, а українські землі були лишень однією з її численних, хоч і маркантних, арен.

2) На просторах Росії вибухла велика революція та з'явилася нова сила - чинник світового значення - большевизм, що огнем, мечем, нечуваним досі в світі терором та новими, привабливими соціяльними, а при потребі - й національними гаслами підпорядкував собі народи бувшої Росії, затруюючи своїми гаслами також робітничі маси і частину інтелігенції Европи.

3) Світові переможці - антантські потуги - творили нові політично-стратегічні системи, перекроюючи мапу Европи, щоб надійно закріпити висліди своєї перемоги на довший час. Українська держава їм до цього здавалася перешкодою. Ослаблена Німеччина намагалася втятти в орбіту своїх політичних впливів комуністичну Москву, щоб, за її допомогою, захитати знутра виснажені війною держави переможців.

Отже, світова війна (головно ліквідація її), велика революція, боротьба народів за національно-державне відродження, шукали своєї розв'язки на Сході, особливо на українських землях, створюючи там дуже скомпліковану ситуацію.

Тому нашу визвольну боротьбу необхідно розлядати на тлі цих різнобарвних і важливих явищ, як один із її складників.

Воєнні події їх розгін і темп, а нарешті, висліди збройної боротьби на наших землях значною мірою залежали від політики та характеру соціяльної й національної революції. Зокрема, на перипетії боротьби мали вплив програми, пляни та світогляд українських партійно-політичних угруповань і інтелігенції. Поважного значення також набирали закони традиції й державницько-імперської інерції Росії.

Взагалі, ми вважаємо за помилкові ті історичні методи досліду нашої визвольної боротьби, які розглядають події того часу та подають свої оцінки під кутом сучасних понять, культурного рівня та свідомости інтелігенції й народніх мас, часто не досить узгляднюючи ситуації та обставини, за яких точилася боротьба (ми вже не говоримо про партійну літературу з її однобічно-викривленим освітлюванням подій).

Така метода не може дати критеріїв та можливости добре зрозуміти істоту цієї боротьби, її форми та справжні причини остаточних її вислідів, навіть і в тому випадку, коли дослідник оперує категоричними та часом ідеологічно-правильними і безкомпромісовими твердженнями. (Це головно стосується однобічної оцінки доби Центральної Ради).

Бо ж Центральна Рада, мимо своїх помилок, доконала великих діл, здобувши чотири скрижалі (Універсали) українського національно-державницького Відродження.

На маргінесі цих тверджень зробимо підсумок операціям об'єднаних армій в липні й серпні 1919 року.

В середині липня наша збройно-революційна сила зосередилася на Кам'янеччині.

Характерно, що саме в критичний момент до ШДА; майже в той самий час, із різних сторін наспіває допомога:

1) З Заходу прямує через Збруч регулярна 50-тисячна Галицька армія, після свого тяжкого, але плянового відвороту;

2) З бурхливого Півдня до Копайгорода наспіває 14.VІІІ повстанча група отамана Юрка Тютюнника з 3.500 чоловіка. Вона пройшла 1.000 кілометрів із боями в ворожому запіллі;

3) Так само, майже з усіх районів Правобережжя й Київщини та Чернігівщини, подають нам руку допомоги повстанці-отамани, відмовляючнсь від своїх дотеперішніх помилкових, короткозоро-амбіційних поступовань.

Таким чином, у Кам'янці 14-16 липня 1919 року відбулася двохгранна й велика історична подія:

1) Братерським об'єднанням Українських армій для спільних операцій фактично й маркантно було не лише заманіфестовано, але й здійснено на побоєвищах деклярацію Директорії з дня 3 січня 1919 року;

2) Підпорядкуванням Головному Отаманові с. Петлюрі і його штабові повстанських, до тепер ворожих нам, отаманів: Ю.Тютюнника, що був Начальником штабу повстанського війська Григор'єва, отамана Зеленого, Ангела та інших,50 створено єдину збройно-революційну українську силу.

Український народ і, зокрема, ми "стара і молода война" і революційні борці повинні, на нашу думку, цю історичну, стратегічно-політичну подію шанувати й святкувати, як світлу традицію і категоричний дороговказ для сучасних і прийдешніх часів.

На просторах Росії почався вирішальний змаг (див. розд. ХVІІ) Україна зі своєю 100.000-ною армією мусіла взяти в ньому активну, відповідальну участь, як один із важливих чинників. Узгляднюючи ситуацію, ШДА в Кам'янці висовує перед представниками Антанти добре обгрунтований плян загального наступу на большевиків (див. розд. ХVІІI). Здійснення цього пляну спричинилося б до повалення большевицької влади в Росії і уможливило б Україні оборонити свою суверенність - а людство, зокрема народи Росії, не переживали б страхіть другої світової війни і небезпеки поширення комунізму на весь світ.51

Реалізуючи свій плян, Українські армії ставлять своїм завданням, як перший етап звільнити Правобережжя і оволодіти столицею. Вони, розширивши пляцдарм і підготувавши передумови для генерального наступу, на протязі 20 днів переводять блискавичну офензнву і підносять великі перемоги; вони спромоглися: нанести рішучу поразку червоній армії на головних напрямках Правобережжя. 30.УІІІ бравурною атакою оволодіти Київом, в районі Вапнярка оточити і розторощити 45-ту і бригаду 47-ї червоних дивізій. Решті ж південної большевицької групи: (58-му і бригаду 47-ї дивізії) відрізати шляхи відвороту, створивши передумови до їх ліквідації. У висліді все Правобережжя, з портами Чорного моря, опинилося б у скорому часі в наших руках. В Київі військового припасу і зброї вистарчило б на оснащення півмільйонної української армії.

Отже, стратегія успішно виконала поставлене їй завдання, спираючись виключно на свої сили, без жодної чужої допомоги, лише при нещирому невтралітеті своїх заздрісних сусідів - Польщі й Румунії. Цим вона переконливо довела, що Україна може собі дати раду в боротьбі з одним противником. (Див. книга І). Це зрозуміли вороги незалежности України і незабаром утворили і другий фронт.

Загальний висновок

Дев'ятимісячна героїчна боротьба Українських Збройних Сил велася зі змінним успіхом і часами набирала драматичних форм. Зокрема несприятливі обставини складалися для нас в першій половині 1919 року. (Див. книга І).

До переборення всіх труднощів у найбільше критичні моменти головно спричинилися:

1) Непохитна й крицева постава, завзятість, вояцька мужність та віра в перемогу Головного Отамана Симона Петлюри.

Ми твердимо, що не Директорія й не члени Уряду УНР (бо ж вони мінялися!), а Постать Симона Петлюри та його великий вплив надавали тон і зміст нашій боротьбі.

2) Фанатична відданість справі, жертвенність, хоробрість, маневрова й оперативна зручність загартованих у боях Наддніпрянської й Галицької Армії та активність революціонерів-повстанців творили разом непереможну силу;

3) Зміна настроїв населення України на користь української національної справи, що викликана була впертою боротьбою нашої армії та жорстокою політикою червоного окупанта. (Див. книга І).

Українські армії, крім драматично-героїчних Крутів та Базару ще дали низку світлих перемог та добре обміркованих окремих боїв і операцій в 1917-18 роках, так головно в 1919 і 1920 рр. Найяскравіші з них були: прорив нашою армією большевицького фронту в червні 1919, Проскурівська операція, Похід об'єднаних армій на Киів-Одесу, загально довготривала боротьба УГА за Львів, блискуча Чортківська операція і сміло задумана офензива ген. Грекова на Львів, Зимовий Похід та ін.

Героїзм, завзятість, жертвенність, що їх виказало українське вояцтво та революціонери-повстанці, кров та кості, що ними вони засіяли розлогі степи Украіни, будуть тим грунтом, з якого будуть виростати нові покоління борців. Вони принесуть прапори українських воїнів до Храму Самостійної Української Держави.

Примітка:

Ключ до зрозуміння внутрішніх суперечностей на Україні в 1918-1919 роках, дає у свойому талановитому до геніяльности творі "Вершники" Ю.Яновський. Він художньо змальовує боротьбу під Компанієвкою в серпні 1919 р. 4-х братів Половців вершників: Денікінця, Чорношличника (спід стягів С.Петлюри), Махнівця й Большевика. Перші три збройно, з великою завзятістю, змагаються між собою на чолі своіх відділів і лишаються вірними своїм переконанням до загину. Характерно, що кожний з них ясно й твердо ворогові-братові голосить увічі своє кредо і з ним на устах накладає головою: Перемогу вже легко здобуває 4-й брат большевик з відділом інтернаціонального полку, він підступно з кулемета розстрілює полонених.

 

-----------------------------------------------------------------------

[50] Книга І.

[51] На жаль, ген. Денікін, замісць опертися на міцну підтримку Української армії, та стягнувши всі сили докупи, марширувати через Орел на Москву, повзяв безглузде стратегічне рішення: "забезпечувати лівий фланг Добрармії війною з Україною". Тим зруйнував і наш фронт, і свій переможний похід.

Теж маршал Пілсудський волів ліпше мати сусідом слабу червону Москву (як він думав), ніж незалежну Україну і національну Росію. Тому поляки на большевицькому фронті тримаються вичікуючи. (Кутчеба "Виправа Київська в 1920 р.")

В дальшому Пілсудський листується з Ф.Дзєржінським, який почасти спричинився до підписання зрадливого для України польсько-Ризького миру в 1921 році.