РОЗДІЛ XVIII

ПЛЯНИ ШДА У ЗВ'ЯЗКУ З СИТУАЦІЄЮ
НА ДЕНІКІНСЬКОМУ І ПОЛЬСЬКОМУ ФРОНТАХ

Оцінка ситуації ШДА.

Головний Отаман і українське командування сподівалися, що Антанта і Денікін досить зорієнтувалися в стратегічно-політичній ситуації, взяли на увагу наслідки Великої війни і революції. Тому командування мало надію, що Українську армію буде вжито, як активний чинник у боротьбі на протибольшевицькому фронті, а Лівобережжя і Правобережжя - як базу для наступу.

Головний, Отаман і його штаб цілком виразно уявляли собі, що боротися українському військові проти большевиків цілком відокремлено, з надією на успіх, і здійснити змагання української нації можливо - або в контакті з іншими протибольшевицькими угрупованнями, або при їхньому невтралітеті.

Ось у якому масштабі Український Генеральний штаб уявляв собі боротьбу з большевиками, тому й уживав заходів до здійснення свого пляну.

Українське командування найбільше турбувало сусідство Добрармії та її евентуальні операції на Україні.

Ситуація на лівому крилі Денікіна.

Добрармія, розгорнувшись на широкому фронті, швидко посувається вперед. Для забезпечення свого лівого крила, Денікіну потрібно було або протягти його ще далі на сотні верст на захід до Дністра - для цього, за несприятливих умов, погрожував йому збройний конфлікт з Українською армією, - або шукати з Україною воєнної згоди і, за її активною допомогою, надійно забезпечити собі лівий фланг і головний операційний напрямок Київ-Ніжин. Взагалі, використати бойову співпрацю Української армії на большевицькому фронті.

В цей час прибули до Кам'янця військові представники від Америки, Франції та Англії. Нашим командуванням,21 головне з інформаційною метою, на нараді в ШДА, що відбулася 30.VІІ, було рішуче висловлено свій погляд.

Тут же викладено й бажаний плян операцій проти червоних на південному сході. Активну участь у ньому мусіла взяти й Польська армія. Про це було поінформовано польське командування окремою телеграмою і через нашого представника в Бухаресті.

Подаю копію телеграми (збереглася в автора тільки чернетка):

З'єднані армії Великої України під моїм керуванням 5.VІІ почали рішучі операції для остаточного звільнення України від загального ворога культури й цивілізації - большевиків. Мета наступу - захоплення Києва-Одеси і звільнення Правобережжя. Для успішного наступу Українських армій та забезпечення наших флангів від можливого контрманевру з боку червоних військ було б дуже важним, щоб почалися енергійні операції з боку інших армій, які теж ведуть боротьбу з большевиками. За відомостями червоні скупчують свої резерви по залізниці Коростень-Калинковичі-Брянськ, тому було б доцільно, щоб Польська армія, яка оперує в Лунинецькому напрямку, повела інтенсивніший наступ на Гомель-Могилів.

Головний Отаман Петлюра
(підпис і копії)

Плян прагнув ось до чого: генерал Денікін веде головну операцію на Москву, отже, треба уможливити йому повну свободу рухів і скупчення гро його сил на напрямку Харків-Курськ-Орел.

Українська армія звільняє від червоних Правобережжя і надійно займає своїми відділами напрямок Київ-Ніжин, а як потрібно, то й Київ-Чернігів. Взагалі, Українська армія забезпечує ліве крило Добрармії.

Щоби створити сильну погрозу Москві з заходу, Польська армія своїм правим крилом просувається на Дніпро до Річиці (на це вона мала змогу, знявши свої дивізії з зовсім безпечного Українського фронту). Звідси через Гомель іде шлях Брянськ-Москва, центром Польща погрожує великому наполеонівському шляхові Мінськ-Смоленськ. (ШДА, як уже зазначено, надсилає телеграму Польській армії з своєю пропозицією). Тоді, цілком зрозуміло, що умови для наступу Добрармії значно полегшали б і сили для удару збільшилися б, досягнуто було б скорочення фронту (два сильні відтинки на заході) і з певністю можна сказати, що це уможливило б знищення червоних.

До цього треба додати, що за активної участи Українськoї армії в спільній боротьбі, комунікації Добрармії значно скорочувались і, посівши Орел, її ліве крило мало можливість базуватись на Київ.

Українська армія своїми бойовими діями спричинилася б до звільнення України від червоного терору, а великою своєю військовою допомогою склала би сприятливий грунт для остаточного розв'язання своїх державно-національних інтересів.

Крім того, наша армія, отримавши військову техніку від Антанти, або здобувши її від червоних, розгорнула б свої кадри до 400-500 тисяч, і цією силою забезпечила б Соборній Україні вільне виявлення своїх бажань на Українських Установчих зборах і домагання їх здійснити.

Керування всіма операціями мусіла б узяти Антанта, бо большевизм був чинником світового масштабу, загрожував передусім цій самій Антанті, а тому й боротися з ним треба було в міжнародньому масштабі.

Урегулювати наші взаємовідносини з білими і поляками мусіли представники Антанти, на це у них була повна змога.

При складанні пляну операцій, потрібних для здійснення наших цілей, - чи буде яка військова згода з Добрармією, чи буде війна з нею, - хоч-не-хоч, а треба було числитися з наступом Денікіна на Лівобережжі і з евентуальним набезпеченням нашого лівого крила рухом польських військ на Рівне-Калинковичі. Наш, широко закроєний, плян загального наступу на большевиків найбільше відповідав політично-стратегічній ситуації і безсумнівно дав би виграну. Так теж дивився на справу маршал Фош. Але антантські політики та короткозорість Денікіна й захланність поляків не дали тому плянові здійснитися.

Розглянемо важливіші напрямки на Правобережжі і зв'яжемо їх із ситуацією червоних на Лівобережжі й польському фронті.

 

-----------------------------------------------------------------------

[21] Звітував полк. Капустянський.