РОЗДІЛ XIV

НАСТУП НА ПРОСКУРІВ

Події з 25.VІІ. до 30.VІІ. включно. Сх. ч. 7.

З переходом усієї Галицької армії на Велику Україну, давши Галицьким частинам час для деякого відпочинку і впорядкування їхніх тилів, треба було об'єднаними арміями розпочинати широкі операції для звільнення Правобережжя.

Перед початком об'єднаного наступу необхідно було утворити сприятливий грунт і забезпечити належне розгортання для всіх наших сил, щоб спрямувати удар у належному напрямку.

Отже, ходило про те, щоб передусім знов опанувати Проскурівський район і цим надійно прикрити важливий для нас напрямок Проскурів-Кам'янець.

Треба було вибити червоних також із Жмеринки та захопити Вапнярський залізничний вузол. Тоді вся залізниця Проскурів-Вапнярка з відгалуженнями на Кам'янець і Могилів лишилася б у нашому посіданні.

Пляни командування. Сх. ч. 7.

ШДА, за згодою з НК ГА, вирішив з 26-го почати наступ на Проскурів. Для цього призначено групи: Запорізьку й СС і приділено 2-й Галицький корпус із групою Бізанца (вона знов увійшла під керування 2-го корпусу). 1-й і 3-й корпуси відпочивають.

Галицька інтендантура й стройові штаби ретельно взялися за збір збіжжя і забезпечення своєї армії.

Ідея маневру - розбити червоних на Проскурівському напрямку, захопити Проскурів і вийти на р. Бужок.

З фронту наступають Запорожці, приблизно на Гречани; 2-й корпус забезпечує Запорожців і обходить Проскурів із сходу. СС - головний напрямок на Чорний Острів-Миколаєв.

По захопленні Проскурова, Запорожці переходять до резерви Головного Отамана.

Лінію р. Бужка обсаджують тільки 2-й Галицький корпус і група СС.

Ю.Тютюнник з Божком атакують Жмеринку й тим допомагають наступові на Проскурів і полегшують ситуацію на Вапнярському напрямку. Пполк. Удовиченкові - захопити і міцно тримати Вапнярський вузол.

Сили большевиків та їхні пляни. Сх. ч. 7.

Червоні, після поразки на Кам'янецькому напрямку та, зазнавши неуспіху на напрямку Жмеринському, і до того стиснуті Денікіном на Лівобережжі, не маючи змоги одержати з Києва значних резерв проти Української армії, мусіли напрямки Проскурівський і Жмеринський боронити, і наступати тільки на Вапнярському, але ж Проскурова рятувати було нічим. Сила Наддніпрянців, з додатком до неї цілого Галицького корпусу, значно збільшувалась і переважала червоних.

Очевидячки, Проскурів треба евакуювати; на допомогу 1-й совєтській дивізії підвозиться тільки невеличкі частини з польського фронту, цаприклад: 16-й пограничний полк і незначні відділи китайців. Загальна кількість багнетів і шабель у районі Проскурів-Деражня - 6-6,5 тисяч, люди значно здеморалізовані.

Червоні намагаються утримати Жмеринку - головний напрямок на Київ.

Оперативна Жмеринська група зміцнюється невеликою резервою з Києва. Так само в Жмеринку вскочили деякі відділи спід Ярошенки-Рахни по їхньому розгромі в цьому районі 3-ю дивізію. Загальна кількість - біля 4 тисяч багнетів і шабель.

На Вапнярському напрямку їх бентежить 3-тя дивізія, тому вони спід Одеси підвозять усе нові свіжі сили. Взагалі, найбільшу увагу звернуто червоними на цей напрямок.

Наступ на Проскурів і бої 27.VІІ. Сх. ч. 8.

Наступ на Проскурів почали СС, бо Запорожці спізнилися через непорозуміння (переплутали початок директиви) й почали рух тільки 27.VІІ. Другий корпус наступав уступом позад Запорожців.

27-го Запорожці зломили ворожий опір, вийшли, приблизно, на лінію Скаржинці-Андрійківці-Райківці, кіннота захопила Кудринці та переправи через р. Самець. Ворог залишив Запорожцлм 10 кулеметів, 500 мушкетів та інше майно. СС з боями осягнули Фельштин-Доброгоша.

Галичани трьома бригадами підійшли до Михалполя-Мазники-Охрімівці-Зіньків, (головна їхня увага - на напрямок Деражня-Михалпіль).

Волинську групу, для ліпшого розташування, відведено на північ від Лянцкоруня верст на 20 у район Купин (включно - Чмерівці) включно.

Бої 28.VІІ. Сх. ч. 9.

28-го наступ провадиться далі. Запорожці натискають на Проскурів і ведуть успішні бої за переправи через р. Самець. Бронєпотяги вже обстрілюють ст. Гречани й Проскурів, СС підходить майже під Чорний Острів. Галичани стягують свої бригади в район Михалполя для захисту Деражнянського напрямку й на шосу Ярмолинці-Проскурів (4-та бригада для атаки Проскурова). Ворог ставить їм незначний опір.

29-го намічено загальний наступ на Проскурів.

О 7-й год. ранку Чорні Запорожці і частини 7-ї дивізії увійшли в Проскурів по невеличкому бою.

В Проскурів так само вмаршувала 4-та Галицька бригада. Чорні кинулися вслід за відступаючим ворогом, навздогнали його, б'ють і женуть на Заруддя.

Большевики висадили міст через р. Бужок; СС вночішньою атакою, після впертого бою (захоплено кулемети й полонених) здобули Чорний-Острів. Ворог у паніці тікає на північ. Кіннота СС, ступаючи у сліди йому, прямує на Миколаєв. СС посуваються на Бужок.

Ситуація до 30.VІІ. Сх. ч. 11.

На 30-те галичани обсадили всі переправи через Бужок від Ярославки до Орлинців, СС - далі на захід; СС не тільки вийшли на р. Бужок, а й кинулися переслідувати ворога, висуваючися на р. Случ.

2-й корпус до вечора простягнувся на схід і обсадив Деражню-Голосків-Меджибіж. Запорожці стали в районі Проскурів-Гречани в резерві. Розбитий ворог відходить.

Отже, розпорядження виконано до 30.VІІ.

Бої за опанування Жмеринки. Сх. чч. 7 і 11.

Отаман Ю.Тютюнник 26.VІІ. перейшов у рішучий наступ на Жмеринку. Атаку ведено з двох напрямків: дві повстанські дивізії - з заходу, вздовж залізниці Деражня-Жмеринка, Божко - з південного заходу вздовж залізниці Бар-Жмеринка. Наші частини захопили кілька сіл під Жмеринкою: Станіславчик, частину Межигора; наш панцерний потяг бився на Посту-Подільському.

27.VІІ. прибули до отамана Ю.Тютюнника повстанці Летичівського повіту п.н. Подільської дивізії; їх скеровано в обхід Жмеринки з північного заходу.

Завзяті й уперті бої точилися аж до 30.VІІ, але захопити Жмеринку не було сили. 30.VІІ. вже знесилену 2-гу дивізію було відсунуто назад, число її багнетів зменшилося до 400-600. Отаман Ю.Тютюнник іще провадив свої атаки, але його теж відіпхнуто назад. Відчувалася потреба свіжої частини, панцерних потягів та гармат, щоб продовжувати атаки, бо Жмеринська група видала максимум свого напруження.

Оцінка боїв на Жмеринському напрямку.

На протязі чотирьох діб отамани Ю.Тютюнник і Божко ведуть уперті бої і змушують червоних відійти аж до самої Жмеринки. Наші частини наближаються на 4-6 верст до самої станції, але захопити Жмеринку не пощастило ось із яких причин.

Большевики завзято боронилися, ближчі підступи до ст. Жмеринки оплетено дротами; Жмеринку захищало три панцерні потяги; з Києва невеличкі, але міцні частини - школа червоних командирів та інші - надійшли вчасно. У нас відчувався брак гармат, панцерних потягів та набоїв; на весь повстанський кіш було тільки 4 гармати: три польові і одна гірська. У Божка теж лишилося: дві батерії (по дві справних гармати).

Кіш Тютюнника ще не був досить переформований. До того, здається, в момент рішучого удару з рук отамана Тютюнника вирвалася Подільська повстанська дивізія й блукала десь на північ від Брацлава, а безпосередньої участи в ударі не взяла. Вважаю, що її треба було Ю.Тютюнникові тримати ближче до головних сил та безпосередньо керувати, але докладних відомостей у мене немає.

Значення боїв за Жмеринку.

Наша активність і наполегливість під Жмеринкою безумовно спричинилися до полегшення ситуації на відтинку 3-ї дивізії. Вся увага 44-ї сов. дивізії й усі її сили було приковано до Жмеринки. Допомога з Києва йшла до Жмеринки, а не проти 3-ї дивізії. Оскільки пполк. Удовиченко відчував усю вагу боїв під Жмеринкою, видно з того, що 30.VІІ, в час боїв, він просив ШДА, щоб Тютюнник та Божко брали Жмеринку, бо 3-й дивізії доводиться тримати заслону на ст. Рахни. Пполк. Удовиченко справді тримав тільки невелику заслону на цьому напрямку, гро своїх сил він мав повну змогу скупчити під Вапняркою.

Крім того, бої за Жмеринку значно полегшили й наступ на Проскурів, бо нашим Проскурівським групам доводилося мати діло тільки з частинами, що безпосередньо боронили Проскурівський напрямок.

Оцінка наступу на Проскурів.

Большевики, на мою думку, не обрахували своїх сил на Проскурівському напрямку і ставили, порівнюючи, міцний опір проти далеко численнішого противника. Так само вважаю, що вони спізнилися відвести головні свої сили з Проскурова і Чорного Острова, що спричинилося до поразки 1-ї совєтської дивізії; як відомо, наша кіннота - Чорні Шлики - й панцерні потяги навздогнали їх біля с. Калинівки й завдали їм значної втрати. На цьому напрямку підходили три панцерники з 12 гарматами. Так само й під Чорним Островом СС завдали ворогові дошкульних втрат. Взагалі, бої під Проскуровом так знесилюють 1-шу сов. дивізію, що вона - в повному відвороті.

Можливо ще припустити, що червоним потрібний був час, щоб евакуювати Проскурів, і тому вони зважилися на нерівний, безвиглядний бій.

Для нас цей наступ дуже характерний, як перший приклад сцівпраці Наддніпрянських і Наддністрянських частин, порівнюючи значною кількістю плече-в-плече.19

Розробляючи пляни офензиви, ШДА взяв під увагу як бойові вимоги, так і деякі моральні чинники, відповідно до політичного моменту.

Тому наш маневр розраховано так, щоб при наступі 2-й Галицький корпус зустрів найсприятливіші умови, цебто, незначний опір з боку ворога, і разом із тим його частини взяли безпосередню участь в атаці Проскурова.

Тому, як бачимо, головна бойова роля випала на Запопорожців; вони до 28-го ведуть найупертіші бої з гро ворожих сил по обидва боки шоси й залізниці Ярмолинці-Проскурів. 29-го, коли було зламано ворожий опір, атаку на саме місто Проскурів мусіли вже разом вести чотири Галицькі бригади й Запорожці. Також СС вели досить сильні бої з великим завзяттям; правда, ця група, розгорнула тільхи одну дивізію, друга йшла на пів переходу ззаду.

Цікаво зробити порівняння між акціями Наддніпрянців і Наддністрянців. Наші частини наступають швидко, розгортають широко свої сили й атакують ворога, охоплюючи його. Кіннота (Чорні Запорожці й кінний дивізіон СС) наполегливо переслідує ворога й деморалізує його; 2-й корпус просувається поволі, занадто турбується за своє відкрите крило. Для захисту Деражнянського напрямку скупчено всю групу полк. Бізанца - дві бригади, 27-го навіть три бригади. Правда, 2-му корпусові поставлено завдання - наступаючи на Проскурів, ужити заходів для забезпечення свого правого крила з боку Деражні. Але проти галичан було скупчено всього два - два і пів куреня й кілька гармат та дві сотні кінноти.

Побоюватися дуже за своє праве крило 2-му корпусові не було чого, бо майже всю 44 дивізію було сковано між Жмеринкою, а залiзничну дільницю Комарівці-Сербинці посідав Тютюнник. В Деражні лишався невеличкий ворожий відділ тільки з 200 бійців (багнетів).

Після захоплення Проскурова 2-й корпус, всупереч директиві, звертає більшу увагу на схід і видає спочатку розпорядження: обсадити р. Бужок на північ від Проскурова тільки однією бригадою, три бригади скупчити в районі Меджибіж-Деражня-Богданівці й одну - в резерві в Проскурові. Тільки після зауваження з боку ШДА висовується на призначений для них відтинок ще одну бригаду (тел. від 29.VІІ, ч. 001007). Вважаю, що штаб 2-го корпусу ще, не з'ясував собі важливости напрямку Проскурів-Староконстянтинів-Шепетівка, звідки можна було чекати різних несподіванок від червоних, на що вони були такі майстри (як побачимо потім, це й сталося). В цьому напрямку й відійшли головні сили ворога. Взагалі видно було, що Галицька армія ще не призвичаїлась до зовсім нової для неї рухливої большевицької війни і слушно починає свої акції обережно й оглядаючися.

Треба зазначити, що на 2-й Галицький корпус випадала важка доля почати марш на Проскурів без жодного відпочинку. З польського фронту - впрост на большевицький. В цей же час уже спокійно розташувалися в своїх районах 1-й і 3-й галицькі корпуси. Безумовно, ця обставина мусіла вплинути на рух перетомлених частин 2-го корпусу. Все ж участь 2-го корпусу в наступі спричинилася до наших успіхів, і вони (галичани) виконали поставлене їм завдання.

Моральне значення цієї братерської співпраці було велике. Тепла й урочиста зустріч місцевим населенням галицьких відділів у Проскурові, а також і в інших місцях, спричинилася до піднесення настрою серед вояків Галицької армії. Велика Україна охоплювала своїм впливом вразливу душу галицького вояка і потроху усувала болючі спогади.

Так само Галицька і Наддніпрянська армії почали знайомитися одна з одною на полі бою із спільним ворогом і битися плече-в-плече, та звикли цінити й поважати одна одну.

Бої під Проскуровом, Вапняркою та Жмеринкою стали відомі галицькому військові, і воно на власні очі побачило, що Наддніпрянська армія - хоробрий та добрий бойовий товариш.

Населення Великої України почало цінити слухняні та організовані галицькі частини. Вони не грабували, не гвалтували нарід, а радо допомагали йому, по змозі, навіть у домовій господарській праці. Це була не червона розбещена армія, а армія, що вміє дати собі раду в складних обставинах.

Зближення і взаємна приязнь найшли собі відгук у гостинному обіді, який улаштували Запорожці в Проскурові для вищого командного складу 2-го корпусу. На цьому обіді гучно пролунали лозунги Соборної України і бойового братерства українських армій.

 

-----------------------------------------------------------------------

[19] 5-та Галицька бригада в наступі на Чорний Острів діяла окремо тільки 4 доби, також і частини 2-го корпусу в боях 21-22-го грали допоміжну ролю, головним чином, резерв.