БІЙ ПІД ЖОВТИМИ ВОДАМИ

(29-го квітня — 16-го травня 1648 р.)

Загальне положення. Покинувши під зиму Чигирин, Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були ще: його син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай та охорона — усіх коло двох десятків кінних. В Крилові, де перебувала сильна польська залога, Хмельницький зголосився до командування і пояснив, що їде на Січ, щоб там перед командантом польських сил, полковником Ґурським вияснити закиди Чаплінського, буцімто він, Хмельницький, підготовляє повстання.

В тому часі поляки мали свої опірні пункти в фортеці Кодак та в Трехтемирові, себто вже на січовій території. Завданням польських залог було перевірювати військові рухи на Січі. Кодак беріг Дніпрового шляху, і постійна сторожа та сильна фортечна артилерія контролювали увесь водний транспорт. Трехтемирів був центром січової адміністрації паланок та сільськогосподарських маєтків; звідти полковник Ґурський контролював саму Січ на Кодацькому порозі. Від нього ж було узалежнене і внутрішнє політично-адміністративне життя Січі, як напр. вибір старшини, маґазини боєприпасів, число човнів тощо. Очевидно, що такий нагляд ні запоріжцям ні їхній старшині ніразі не подобався. Підготова до збройних походів була неможлива та зрештою й не на часі. Виправи на татар чи турків утратили свою притягальну силу, а якийнебудь "бунт" проти Польщі не був популярний з уваги на недавню поразку Павлюка й Остряниці та ще з уваги на приявність польських залог. Так само й реєстрові козаки про повстання не думали; вони знали потугу Польщі та й розуміли, що без модерної організації війни примітивні повстання невишколеного й неспорядженого важкою зброєю населення не могли мати успіху. Тут було потрібно розумного й досвідченого організатора. а далі й політично вироблених людей, які зуміли б перевести всі приготування, не звернувши на них бачної уваги поляків. Така людина знайшлася і це був чигиринський сотник Богдан Хмельницький.

Немає найменшого сумніву, що, задумавши війну з Польщею, він готовився до неї впродовж довшого часу. Хмельницький підібрав не тільки готовий штаб людей, але й завчасу зумів перетягти на свою сторону реєстрових старшин, як це виявилося згодом над Жовтими Водами. Перехід реєстрових козаків на українську сторону мусів бути обдуманий скоріше, коли відбувся так швидко й справно.

Стосунки з Запорізькою Січчю а далі й з Кримом були дуже живі, не зважаючи на польські залоги в Кодаку й Трехтемирові. Ще 1647 р. звітують польські командири, що на Дніпрі та в степу мають місце незвичайні рухи людей. Згодом же довколишні луги та недоступні дебри наповнилися втікачами з панських посілостей; там відбувався воєнний вишкіл і такі готові відділи згодом вже під час самої війни ішли як партизанські загони проти польських залог по містах України. То ж недаром запоріжці говорили: "Загнали нас ляхи в міх, та не зав'язали".

Того ж 1648 року польська збройна сила незвичайно зросла в висліді включення чужинецького військового елементу. На Заході саме закінчилася велика 30-річна війна і багато досвідчених старшин найнялося до польського війська. Своїм бойовим досвідом вони скріпили польське військо. Проведено організаційні зміни на зразок західніх армій, введено модерну тактику бою й стратегію війни. Зокрема ж панські хоругви були тоді нерідко складені з самих німців, шотляндців чи голландців, бо польська шляхта воліла залишати свого і так не дуже бойового селянина на роботі по своїх селах.

Б. Хмельницький — портрет з Києво-Печерської Лаври

На тлі того тим сильніш зарисовується велика індивідуальність Хмельницького, який, не зважаючи на такі несприятливі умови, підготовив і розпочав війну за звільнення України. Сам Хмельницький мав великий бойовий досвід: він брав участь не тільки у війнах Польщі, але декілька років перебував з відділом козаків на Заході в бойових операціях 30-річної війни. Він підтримував дружні зв'язки з різними старшинами-українцями в польському війську, головно ж з тими, що мали високу військову освіту, здобуту за кордоном. Не вияснені якслід його приязні зв'язки з польським королем Володиславом IV та з іншими достойниками тих часів. Хмельницького закликали часто до Варшави та на воєнні наради; перед ним був відкритий доступ до знатних людей тодішньої Польщі. Такі його зв'язки аж ніяк не дадуться вияснити тільки його скромним становищем писаря реєстрових козаків.

Вступаючи в війну з польською Річчюпосполитою, Хмельницький мусів розв'язати цілу низку питань, від яких залежав успіх його задуму. До таких проблем він ставився дуже серйозно, а знайшовши розв'язку, переводив її суворо й безоглядно в життя. Найголовніші з цих питань такі:

Слабою сторінкою збройних сил Польщі був різноманітний національний склад її війська, її наємні відділи були з бойового погляду першорядні, але часто в скрутних ситуаціях піддавалися, просили "пардону", а то й переходили до ворога. Великий відсоток вояків польського війська становили українці, а то головно в складі — реєстрових козаків, драґунів та панських хоругов. Хмельницький, що так сміливо поставив національне питання, силою обставин мусів боротися за його розв'язку саме національним військом. Згідно з тим прийшлося йому й зірвати з дотогочасною системою добору людей. В Польщі шляхта становила хребет старшинського складу війська. Всі ж інші суспільні прошарки виконували тільки підрядну ролю серед лав рядового вояцтва й воєнних служб. Хмельницький не звертав уваги ні на родові традиції ні на віровизнання. Старшинами в його війську були шляхтичі і люди "простого ряду": були православні й католики. Зате ж, дотримуючися національних принципів, він зберігав національний характер війська так вірно, що тільки нерадо приймав у склад полків німецькі чи волоські відділи, а татар відділював, постійно зазначуючи, що це тільки союзники.

Вступаючи в війну з Річчюпосполитою, Хмельницький забезпечив собі в першій мірі запілля. Це й було причиною тієї "вовчої спілки", — як казали поляки, — з татарськими мурзами. Самим запіллям була Січ з її недоступним тереном; люди, що там збиралися, — оті всі безхатники, луговики, пластуни, тощо — могли бути корисні в диверсійних акціях, алеж ніяк у боях з важко.збройним ворогом у чистому полі. Там серед плавнів вони могли знайти деякий захист в разі невдачі самої війни. Самі запоріжці були тоді нечисленні і становили засадничий склад відділів Хмельницького. Крім того Хмельницький підготовив союз із донськими козаками і, — як сам казав, — туди, на Дін, збирався йти в разі невдачі. Щоб якслід наладнати питання запілля Хмельницький зліквідував польську залогу в Трехтемирові, а згодом і в Кодаку, залишивши цю останню акцію власне згаданим уже "луговикам". Це були своєрідні "гострі маневри" для вишколених на Січі відділів. Ті козаки під проводом сотника Несторенка облягли Кодак і здобули його. Після цього хресного вогню вони пішли на диверсію в північні землі України.

Справа прохарчування війська й населення вимагала від Хмельницького докладного дотримування термінів задуманого походу. Тому перші бої почалися в місяцях квітні-травні на те, щоби в разі перемоги захопити й зібрати жнивний збір. Томуто під час жнив у 1648 р. Хмельницький не приймав уже селян до війська і завертав їх у їхні села.

Озброєння війська належало до найважливіших питань. Частину зброї Хмельницький купив за кордоном і замаґазинував на Січі. Дальшим джерелом тут мала бути польська зброя, здобута в боях. Врешті Хмельницький задумав прогнати поляків з Лівобережжя, де тоді Юрій Немирич і польські маґнати широко були розбудовували видобування салітри, потрібної для виробу стрільного пороху, а далі й кустарне залізо-виробництво. Ще перед вибухом повстання Немирич, можливо, що й під впливом Хмельницького, розбудував там залізний промисл та розпочав продукування рушниць, головно ж — мушкетів.

Польські гусари початку 17-го ст.

Усі ті питання вимагали добре продуманої бойової дії і що найважливіше — воєнних успіхів. Відігравала тут ролю теж і моральна постава населення та реєстрових, які в разі невдачі могли б піддатися панічним настроям.

Зрештою ж велику увагу Хмельницький присвятив і відповідній пропаґанді. Для частини простого населення, що не завжди розуміла високу мету повстання Хмельницького, була готова історія "особистої кривди", заподіяної Чаплінським. Зручна пропаґанда розбуджувала довір'я до воєнного виступу Хмельницького у широких шарах поневоленого селянства. Помічаємо теж і зручно використану соціяльну пропаґанду; в реляціях же читаємо про соціяльні домагання гетьмана. Все воно однак спирається на національній базі, яка так виразно прозирає зі сторінок тогочасних літописів, гетьманових універсалів і листів. Але ці питання заторкуємо тільки побіжно, бо вони до властивої теми нашої студії вже не належать.

Перед бурею. Мало або й нічого не знаємо про події в тому ж часі на Січі. Всетаки до виступу Хмельницького Січ була приготована. Не відомо, як там Хмельницький захопив владу, нема ніякої згадки про те, чи сталося воно в висліді якогось бойового акту. Воно правдоподібно, що на Січі Хмельницького таки очікували і його вибір на старшого війська запорізького відбувся серед особливих урочистостей.

Поляки, головно ж ті, що стояли як залога, мусіли знати про вагу цієї події, коли на першу вістку про те, що 2-го лютня Хмельницький перебрав на Січі владу, полковник Ґурський покинув Трехтемирів і з однією хоругвою шляхти втік до Крилова (9-го лютня). На місці ж залишився полк драґунів, складений з українців, та вся канцелярія включно з військовими клейнотами. Одночасно залога Кодака повідомила великого коронного гетьмана Потоцького про "бунт" на Січі.

Хмельницький мав докладні вістки про те, що діється по польському боці: він знав про те, що поляки вирішили піти походом на Січ і знищити "ребелію" в самому гнізді. Цим плянам Хмельницький і протиставився. В половині квітня він вирушив з Січі проти поляків з неймовірно малим числом людей: з трьома сотнями добірних запоріжців та з 1000-1500 ногайців, що не мали навіть луків і були озброєні тільки "масляками". Татарами мав проводити Тугай-бей. Однак деякі джерела це заперечують і твердять, що Тугай-бей, не зважаючи на особисту дружбу з Хмельницьким, "спізнився" і прибув аж під Білу Церкву. З-поміж старшин Хмельницького відомі тоді тільки два: Кривоніс і Криса.

Ще під час мобілізації польських військ великий коронний гетьман Микола Потоцький вислав на Січ до Хмельницького послів із пропозицією про замирення. Від Потоцького прибули полковники Кричевський і Хмелецький. Потоцький обіцював усунути непопулярних реєстрових старшин, обмежити сваволю "жидів-арендарів", що — як записує сучасник — "ексорбітували над козаками"; Хмельницькому ж обіцяв віддати Суботів.

Відповідь привезли посли на письмі: Хмельницький домагався уступлення всіх польських військ із України, привернення війську запорізькому всіх стародавніх прав, свобідного вибору гетьмана та високих старшин. Це була ясна відмова, то ж так цю відповідь зрозуміли й поляки. Скоро після того Потоцький скликав воєнну раду, на якій вирішено знищити Хмельницького та розбити його відділи ще заки повстання розгорнеться в затяжну війну.

Рухи обох військ. Коронний гетьман Потоцький обстоюав думку, що всієї збройної сили вживати не потрібно. Тому він і вислав тільки добірний відділ під командуванням свого сина Степана в напрямі Січі і цей відділ поділено яа дві частини:

1) суходільний відділ, складений з 11 хоругов, з однієї гусарської хоругви, складеної з 150 чоловік та двох гармат, далі ж — із 200 драґунів та з 1.500 реєстрових козаків з табором; ці відділи були кінні; крім того вони вели деяке число коней, приналежних до другого відділу, що плив Дніпром;

2) "водний" відділ, що поплив вниз Дніпром човнами; це були головно реєстрові козаки, число яких сягало 3000 люда.

Турецький аґа й яничари в парадному одязі

Суходільний відділ очолював сам Степан Потоцький і комісар реєстрових козаків Шемберґ. У „водному" відділі були: чигиринський полковник Михайло Кричевський, канівський полковник Войніловський, черкаський полковник Вадовський, черкаський осавул Барабаш, а далі ще полковники — Бутович, Ганджа, Джулай, Джалалий та інші.

В суботу, 25-го квітня 1648 р. в селі Воронівці українці польського війська, отже — реєстрові козаки й драґуни, склали урочисту присягу, а опісля вирушили в похід. Драґунів приділено до обслуги й оборони гармат, полк реєстрових вислано як передову частину, а решта реєстрових попливла Дніпром на човнах.

В тому ж самому часі Хмельницький вирушив із Січі та станув біля Жовтих Вод недалеко Дніпра, в місці, де "водний" відділ польського війська мав був висадитися на берег і рушити назустріч Потоцькому. Вибір цього місця Хмельницьким вказує на те, що він був не тільки добре поінформований про шлях походу обох відділів, але що наперід обговорив був з реєстровими козаками плян співдії. Ця змова мусіла була мати великий відсоток певности — інакше Хмельницький не міг би протиставитися Потоцькому в бою навіть з тими дуже добірними сотнями запоріжців, коли взаємовідношення людських сил було бодай як 300:3000, себто 1:10, навіть не враховуючи артилерії по стороні поляків та козаків "водного" відділу. Ввечері 25-го квітня Потоцький стояв уже на Цибульнику і звідти вислав на розвідку полковника реєстрових козаків

* Цей відділ, як опісля виявилося, Хмельницький знищив дотла.
Душинського.* Не чекаючи на поворот Душинського, Потоцький рушив в понеділок, 27-го квітня на Омельник, де й заночував. Наступного дня дійшов до Княжих Байраків, а в середу в полудне до Жовтих Вод і там поляків уперше обстріляли застави Хмельницького.

Зараз же в степу появилася татарська ногайська орда, але в поляків вона своїм виглядом викликала тільки погорду: татари були без луків, тільки з "масляками" й арканами та боялися наближуватися більш ніж на відстань стрілу. Від того дня почалися постійні перепалки малими силами. Навіть татари відважилися врешті зачепити поляків, але Потоцький цей наступ відбив і забрав полонених. Вже наступного дня відбулася в польському таборі воєнна нарада, на яку запрошено теж і реєстрових старшин. Була думка завернути назад до Крилова, але тому спротивилися якраз старшини реєстрових козаків, настоюючи на повне знищення Хмельницького. Аж пізніше виявилося, як пишуть очевидці в своїх звідомленнях, що таке становище реєстрових старшин стояло в зв'язку з їхньою змовою з Хмельницьким: поляки бо повинні б залишатися в степу так довго, поки не прийде "водний" відділ, що плив Дніпром і не получиться з Хмельницьким. Поразка молодого Потоцького піднесе на дусі українське військо, віддасть Хмельницькому в руки артилерію та багаті бойові припаси, а врешті — відомі визначні полководці реєстрових стануть по стороні Хмельницького.

Волоський вершник з 17-го ст.

Щоденні герці й сутички затягнулися до 12-го травня, коли то врешті наспів "водний" відділ і застав у пристані самого Хмельницького з його визначними старшинами. У міжчасі поляки окопалися. Роботами біля укріплень керував Сапєга доволі недбало й недоцільно. Всетаки поляки покопали рови та уставили вози, скувавши їх ланцюгами; залишили ж тільки два випадові проходи для зачіпних акцій та для коней, що їх треба було виводити на пашу поза табір у степ.

Фаза переговорів і боїв. 12-го травня під вечір "водний'' відділ висадився на берег і стрінувся з Хмельницьким та його старшинами. Як ця зустріч відбулася, не відомо. Козацьких джерел немає, а польські сучасники описують, що з табору чули тільки стрілянину, яка вказувала на радісне прийняття Хмельницького. Визначні реєстрові старшини перейшли на сторону повстання, козацтво теж і тільки деяких старшин, як от осавула Барабаша та інших, які скоріше до повстання були не пристали, абож які не втішалися серед війська довір'ям, — розстріляно й похоронено зараз над Дніпром. Другого дня, в середу — татари зайняли коней, що їх поляки були випустили з табору на пашу. Одночасно з табору вийшли реєстрові козаки та обі хоругви драґунів враз із своїми капітанами (їх прізвища не збереглися!) та на очах поляків перейшли до Хмельницького. Негайно крізь неборонений відтинок, утворений реєстровими, до табору вдерлися козаки Хмельницького і почали стіснювати збентежених поляків в один кут та забирати бойові припаси й зброю. Аж після довшого бою полякам ледве вдалося прогнати козаків з табору.

Того ж дня післяполудня татарський мурза запропонував полякам замирення. Польські старшини радо погодилися на таку розв'язку бойових дій. Та заки ще вирішили це питання, Хмельницький натиснув на них, висилаючи післанця з коротким запитом: "Хочете миру чи ні?" На ті слова поляки вислали двох парляментарів: білоцерківського полковника Бжухальського та корсунського полковника Чарнецького.

Мурза зажадав, щоб з табору вийшов сам Потоцький, мовляв, він має йому сказати щось важливе для його батька. Потоцький виїхав із 20-кінною охороною, але скоро побачив, що його оточують татари і завернув назад до табору. Хмельницький сказав послам, що випустить польський табір і погодиться щоб усі поляки вільно вернулися до коронного гетьмана під умовою, що негайно видадуть йому всі гармати з бойовими припасами. Поляки, не маючи іншого виходу, погодилися на таку умову. Зажадали тільки, що ґарантією умови мають бути взаємні закладники: з польської сторони полковники Бжухальський і Чарнецький, а з української — Кривоніс і Криса. Одночасно ж домовилися, що польський табір вирушить під охороною козаків, щоб "не набігти по дорозі лиха".


* Chrząszcz J. Е.: Pierwszy okres buntu Chmielnickiego w świetle uczęstnika Żołtowodskiej wyprawy.
14-го травня Кривоніс і Криса прибули до поляків. Як описує сучасник,* обидва сотники приїхали на добірних конях і самі були зодягнені в барвисті дорогі шати та в бойові панцирі. Козаки негайно перебрали гармати й від'їхали. Почалися приязні розмови з закладниками, а згодом і бенкет з нагоди замирення. Бойові дії закінчено. До польського табору стали прибувати козаки Хмельницького, ніби в гості. Поляки не жаліли ні вин ні горілки, щоб тільки заспокоїти повстанців. Але по якомусь часі виявилося, що закладники зникли, а згодом почали розходитися й "гості".

Тоді Потоцький вирішив відступити без уваги на те, що трапиться. Але козаки, помітивши рух і поготівля в польському таборі, не дозволили полякам рушити з місця. На другий день не було ніяких бойових дій і козаки не появлялися в степу. Цим скористалися поляки, щоб вирушити в похід: склали невеличкий табір із 40 возів та ввечері при світлі смолоскипів вирушили в напрямі Княжих Байраків. Невеличкий, загублений серед безмежних степів таборик просувався безшумно на північ. Кожний там знав, що добра не ждати, і тільки прислухався до вісток про ворога. Так короткими словами описує один з-поміж поляків-сучасників ті настрої, що панували тоді в польському таборі.

Угорські гусари кінця 16-го ст.

Незабаром поляків обскочили татари, але вступати в бій не наважувалися. А раннім ранком, коли польський табір прибув до Княжих Байраків, там уже були козаки. На очах у поляків козаки підвели гармати й розпочали бій, що закінчився повною поразкою поляків. З табору мало хто вийшов. Багато згинуло, решта ж попала в полон до козаків або татар. В полон попали — поранений Потоцький, Шемберґ і Сапєга.

Хмельницький перевів реорганізацію своїх сил, що зросли приблизно до трьох тисяч козаків; головну увагу присвятив артилерії: зараз після бою дістав з Січі гармати і з ними вирушив проти головних польських сил.

Завваження. Ця перша збройна розправа молодих сил Хмельницького визначається не так бойовою тактикою, як заскоченням поляків і зручною дипломатією Хмельницького. Вождь козацьких сил зв'язував поляків на протязі двох тижнів зачіпними акціями, не даючи їм змоги ні рушитися з місця, ні подати вісток до головних сил. Це завдання — відтяти молодого Потоцького від його батька — перейняли на себе в першій мірі татари, що обсадили польський табір довкруги і не пропустили ніодного післанця. Самі поляки не були ніяк зорієнтовані про сили Хмельницького. Поляки були певні, що з українського боку проти них стоять тисячі луговиків та запоріжців. Ця думка знаходила підтвердження в повній мовчанці недалекого Кодаку.

Вирішення для Хмельницького могло прийти тільки в разі переходу на його сторону "водного" відділу реєстровиків. З хвилиною, коли це сталося, Хмельницький міг уже бути певним перемоги. Тепер він уже не зволікає і використовує час. Зніяковіння і переляк у поляків він ще посилює твердим запитом: "Хочете миру чи ні?" А час відіграв саме тепер велику ролю: паніку, яка огорне поляків після Жовтих Вод, слід скріпити негайним наступом на головні сили Потоцького, який так бездумно злегковажив собі Хмельницького. Кожний зайво втрачений день був корисним для поляків, що могли б опанувати в себе паніку та підтягнути ще більші сили.

Хмельницький виявився неабияким психологом, коли зумів так зручно використати недосвідченість молодого Потоцького і його слабодухів-старшин. Логіка тодішньої війни казала, що замиритися повстанцям в тому часі, коли ворог морально й матеріяльно розбитий, — означало б нечувану легкодушність. Тимбільше, що 17-е сторіччя не відзначалося моральними засадами лицарськости. Головно поляки ніколи не дотримували умов капітуляції повстанців: як правило віддавали на муки й смерть повстанських провідників і старшин. При тому ніраз не оглядалися на свої обіцянки й на умови замирення. Томуто й говорили козаки до старшин, коли були змушені піддаватися: "Хай твоя голова, отамане, за наші стане!" — знаючи наперед, яка доля їм суджена.

Жовті Води мають теж велике політичне значення: тут вперше в історії по стороні Хмельницького станули реєстрові козаки без різниць соціяльного стану й віровизнання. До минулого належали вже часи, хоча б з-перед десятка років, коли Остряницю розбили війська Каліновського — в більшості реєстрові козаки і драґунські українські полки. Тоді з Каліновським проти Остряниці йшов теж сотник Богдан Хмельницький. Це було 1638-го року. А вже 1648-го року той таки Богдан Хмельницький об'єднує довкола себе всіх — цілу українську націю.

Все те було незрозуміле полякам. "Русі вірити не можна" — казали. А без "Русі" власне й не дуже було ким воювати. Рівночасно дуже добре зорієнтувалися в вартості такого об'єднання й інші держави Европи. Зацікавлення подіями в Україні непомірно зросло. Відтепер Хмельницький уже не мав труднощів з наладнанням дипломатичних зв'язків: до нього стали прибувати турецькі, голляндські, французькі й австрійські посли, нав'язувалися політичні й торгові стосунки, а враз із тим стали зарисовуватися військові та політичні союзи дальших років війни.