У ПОВСТАНСЬКИХ ЛАВАХ

Олесь Бабій
МАРШ НАЦІОНАЛІСТІВ

Зродились ми великої години
З пожеж війни, із полум'я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнет і гнів на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому —
Міцні, тверді, незламні, мов ґраніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати,
Заплатою нам радість боротьби:
Солодше нам у бою умирати,
Ніж в путах жити, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди;
Не сміє брат на брата йти у бій,
Під синьо-жовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду, для усіх єдину,
Наш гордий клич народові несе:
Будь Батьківщині вірний до загину!
Нам Україна вища над усе!

Веде нас в бій борців упавших слава,
Для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава —
Міцна й одна від Сяну по Кавказ.

УКРАЇНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ НА БУКОВИНІ ЗА ЧАСІВ ДРУГОЇ РУМУНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

Репресії 1942-1943 рр. проти українських націоналістів, здійснювані німецькими властями на Наддніпрянській Україні, а також наступ російсько-більшовицьких військ у другій половині 1943 р. були тими головними чинниками, котрі зумовили масове повернення в Західну Україну учасників похідних груп ОУН. Вирушили на захід і ті члени Буковиського Куреня та інших похідних формацій, сформованих свого часу буковинською ОУН, котрі залишилися в Україні для ведення підпільної роботи після розгрому Куреня на початку 1942 р. На Буковині, однак, застали вони цілком змінену ситуацію.

Вище вже зазначалося, що розкол ОУН у 1940 р. фактично не зачепив кадрових структур українських націоналістів Буковини. Буковинський Крайовий Провід, як і Провід ОУН в Румунії, що складався з провідних націоналістичних діячів Буковини, твердо стояли на позиціях Проводу Українських Націоналістів та його Голови полковника Андрія Мельника. Розконспірування на початку радянсько-німецької війни та вихід на Наддніпрянщину сотень найактивніших членів ОУН в рядах Буковинського Куреня створили певний вакуум в українському підпіллі, який не забарилися заповнити своїми організаційними структурами нечисленні до того часу прихильники ОУН(р). 20 серпня 1941 р. післаний Миколою Лебедем на Буковину Михайло Колотило "Гуцул-Кобзар" доповідав своєму керівництву: "В Румунії сильних мельниківців нема, багато вийшли на східні землі, так що боротьба з ними не тяжка. Зроблено всі заходи, щоб мельниківців розгромити і демаскувати їх диверсію і зрадництво".1

Щоправда, "боротьба" з буковинською ОУН, провід якої після Петра Войновського очолив інженер Степан Джулиба, виявилася справою непростою. Сподіваної підтримки з боку німців ОУН(р) не дочекалася,2 тож великих успіхів у формуванні своїх структур на Буковині в 1941 р. бандерівці так і не осягнули. Цей факт непрямо визнав і сам М.Лебедь,3 відносячи початки активної діяльності ОУН(р) на Буковині аж до весни 1944 р.

Первісна ж мережа підпільних ланок ОУН(р) на Буковині почала в'язатися щойно на початку 1942 р. Пізніша обласна провідниця ОУН(р) Артемізія Галицька "Мотря", розповідаючи в 1944 р. про свій перехід на сторону ОУН(р), виразно засвідчила: "Лише в січні місяці 1942 року Наталка Коваль, приїхавши до мене в с.Адинката,4 де я вчителювала, в бесіді заявила, що в місті Чернівцях розпочалась організаційна діяльність ОУН(р), провідником котрої є Михайло Колотило під псевдом "Кобзар". Організаційним провідником ОУН(р) вона назвала Кіндзірського Мирослава під псевдом "Боєвір".5

Керівні діячі буковинської ОУН, скріплюючи з одного боку організаційні зв'язки з львівським крайовим проводом ОУН за посередництвом Степана Касіяна, з іншого боку робили неодноразові спроби налагодити контакт і співпрацю з представниками ОУН(р). Зокрема, наприкінці 1941 р. на Буковину прибув з Бухаресту щойно перед початком війни звільнений з румунської в'язниці Іван Григорович. Зустрівшись з М.Кіндзірським, він намагався переконати йото в необхідності ведення українськими націоналістами спільної політики. Згодом І.Григорович згадував:

"Я намагався переконати Кіндзірського в неправильних діях бандерівців і доводив йому, що розділ ОУН на бандерівців і мельниківців заважає зміцненню націоналістичної роботи на Буковині.

З моїми пропозиціями з питання об'єднання організацій українських націоналістів на Буковині Кіндзірський не погодився..."6

Також не мали успіху і переговори про налагодження співпраці, які вів з керівниками ОУН(р) Степан Джулиба. Втім, українським націоналістам Буковини таки довелося об'єднатися — щоправда, це сталося лише на в'язничних нарах, перед обличчям румунського трибуналу.

У січні 1942 р. румунськими спецслужбами було заарештовано Юрія Фурмана, зв'язкового ОУН між Чернівцями і Бухарестом. Під час обшуку в нього вилучили лист Івана Григоровича до відомої громадської діячки та провідного члена буковиської ОУН Ольги Гузар, "котрий був, по суті, директивною вказівкою по оунівській діяльності і містив заклик до збройної боротьби за встановлення влади ОУН на Буковині".7 Цей лист дав сигуранці підставу провести широкозакроєні арешти українських націоналістів обох орієнтацій за звинуваченням: "підбурення проти безпеки держави";8 в ході слідства до цього додалися звинувачення в незаконному зберіганні зброї, переховуванні нелеґальної літератури тощо. Незважаючи на це, настрій у підслідних був бадьорим. Про це згадує Степан Тимчук: "Пригадую собі, які то були щасливі дні там, в тюрмі Соколи в Ясах, коли ми перебували всі разом, могли говорити між собою, і головно, що ми підняли на Буковині наш синьо-жовтий прапор".9

Різні джерела подають різну кількість заарештованих у ті дні активістів ОУН — від десяти до двадцяти двох. Більш реальною є остання цифра, бо лише чернівецька квестура поліції представила яському військовому трибуналу кандидатури на підсудних "українських іредентистів", більшість з яких за кількома винятками стали перед військовим трибуналом в Ясах 26 січня 1942 р.:

1. Колотило Михайло, 1921 р. нар.

2. Гарас Микола, 1893 р. нар.

3. Григорович Іван, 1911 р. нар.

4. Грабачко Стефан, 1922 р. нар.

5. Стусяк Стефанія, 1918 р. нар.

6. Колик Василь, 1925 р. нар.

7. Грабачко Ярослав, 1920 р. нар.

8. Бабюк Лідія, 1922 р. нар.

9. Робачек Галина, 1925 р. нар.

10. Гузар Ростислав, 1921 р. нар.

11. Щербанович Лідія, 1920 р. нар.

12. Коваль Наталя, 1915 р. нар.

13. Фурман Юрій, 1920 р. нар.

14. Шевчук Степан, 1922 р. нар.

15. Руснак Іван, 1926 р. нар.

16. Зибачинський Мирослав, 1909 р. нар.

17. Будний Єротей, 1922 р. нар.

18. Гузар Ольга, 1885 р. нар.

19. Соколовський Іларій, 1926 р. нар.10

Тому що в яському процесі засуджено ще й членів ОУН з-поза Чернівців, таких, як, наприклад, Георгія Козьмика 1912 р. нар. та Олексія Лютика 1914 р. нар. з Сторожинецького повіту,11 Степана Тимчука 1922 р. нар. та ін., можна впевнено твердити, що жертвою арештів стали не менше двадцяти провідних членів буковинської ОУН. В наведених вище джерелах румунської поліції виразно вказується на приналежність до ОУН(р) М.Колотила, Л.Щербанович та М.Кіндзірського (якому вдалося уникнути арешту); решта звинувачується в належності до ОУН, українській іредентичній діяльності та веденні української пропаґанди. Румунській сиґуранці не вдалося арештувати і голову буковинського проводу ОУН Степана Джулибу, який зумів на початку 1942 р. перебратися до Галичини.

Результати яського процесу, незважаючи на одностайну солідарність з підсудними всього українського населення окупованих Румунією територій (лише на судову оборону було зібрано понад півмільйона леїв), виявилися маловтішними. Підсудні одержали тюремні терміни від 6 місяців до 15 років ув'язнення, зокрема І.Григорович та М.Зибачинський по 10 років каторги, Ю.Фурман та О.Гузар по 3 роки важкої в'язниці тощо. Згадує один з підсудних: "Після судового вироку нас привезли знову в Чернівці до тюрми, а звідти розкинули по тюрмах на цілу Румунію. Івана Григоровича та інж. Зибачинського відправили до міста Алба-Юлія, пані Гузареву відправили до тюрми Міслі, мене з трьома хлопцями з-попід Вижниці відіслали в кайданах до тюрми в Думбровенах".12

Влітку 1942 р. вдалося організувати втечу з ув'язнення М.Ко-лотилу, який, симулюючи божевілля, перебував на той час у тюремному шпиталі. За посередництвом професора Смереки, котрий мешкав тоді в Ясах, М.Колотило викликав телеграмою на побачення молоду вчительку, симпатика ОУН Артемізію Галицьку. Згодом на допитах у НКВС вона так описала підготовку до втечі: "Відвідуючи "Кобзаря" в шпиталі я добре вивчила план його розміщення, знайшла зручне місце, через яке можна було проникнути непоміченим. Потім на гроші, які я мала, купила для нього цивільний одяг, запас харчів на кілька днів і в кінці місяця червня 1942 року він втік".13

Перетнувши майже цілу Румунію возом, А.Галицька та переодягнений в жіночий одяг М. Колотило (активну участь у здійсненні цієї небезпечної операції брав вашківський адвокат др. Костянтин Радиш) дісталися до с.Шубранець, де зустрілися з головою обласного проводу ОУН(р) Дмитром Гирюком ("Орел"). Щоб уникнути румунських переслідувань, М.Колотило та А.Галицька невдовзі перейшли на галицький бік, однак, як свідчив згодом Мирослав Зибачинський: "Через рік він (М.Колотило) був знову спійманий румунами і засуджений ними на 25 років каторги. Після подій 23 серпня, згідно королівської амністії він був звільнений з в'язниці міста Сібіу і знову, перебуваючи на нелеґальному становищі, очолив Бухарестський центр бандерівців".14

Тому що заступник М.Колотила М.Кіндзірський після проходження організаційного вишколу був направлений провідником ОУН(р) Одеської області, а в травні 1943 р. сиґуранца арештувала Д.Гирюка, члена обласного проводу ОУН(р) С.Понич та більшість організаційного активу в Заставнівскому, Кіцманському та Садгірському районах, реально відновити діяльність обласного проводу ОУН(р) до весни 1944 р. не вдалося; на той час не було створено на Буковині і чіткої організаціййої структури ОУН(р).

Солідарна позиція українського громадянства Буковини до членів ОУН обох орієнтацій у часі їх переслідувань румунською владою дала підставу королівському прокурору висловити в акті обвинувачення яського процесу твердження, яке не може обійти увагою жоден дослідник українського національно-визвольного руху: "Дивним явищем є те, що два націоналістичних відлами під проводом полковника А.Мельника і С.Бандери себе всюди поборюють, а у нас на Буковині вони тісно між собою співпрацюють".15

Іншим підтвердженням осуду провідними українськими діячами Буковини розколу в ОУН та їх намагань привернути єдність в рядах українського націоналістичного руху є інформативна нота полковника чернівецької жандармерії І.Мінекуци від 29 квітня 1942 р., в якій він констатує реакцію буковинських політиків на спробу примирення двох відламів ОУН в Галичині під егідою "Української Національної Ради":

"З Галичини надійшла інформація, що терористичні акти, а особливо економічний саботаж з боку представників українських націоналістичнх організацій змусили німецькі адміністративні та військові органи вдатися до відповідних заходів як проти мельниківських, так і проти бандерівських організацій, що викликало стан пригніченості і збентеження серед української меншості Північної Буковини.

Першим наслідком заходів, вжитих німецькими військовими органами і ґестапо проти українців, було формальне примирення цих двох українських фракцій у "Національній Раді", створеній з ініціативи Андрія Лівицького.

В зв'язку з цим новим поворотом в організації політичної діяльності українців ніби надійшли в Чернівці інструкції про організацію українців Північної Буковини по новій формі (інфомація досі не перевірена).

Однак відомо, що всі українські інтелектуали, особливо чернівецькі, погодилися з новою формою політичної організації, роблячи водночас спробу унезалежнити нову організацію від центру у Львові. Серед них проф. Костянтин Цурканович, Антон Кирилів, адвокат Василь Руснак, Костянтин Циганюк, їларій Карбулицький і лікар Опанас Шевчукевич. (Точна інформація)".16

І все ж головною причиною того, що на Буковині суперечності між обома відламами ОУН не прийняли такої драстичної форми, як в Галичині, була не особлива ментальність буковинців, а те, що до приходу більшовиків в 1944 р. тут не існувало двох паралельних організаційних структур — ОУН і ОУН(р). Кількасот членів буковинської ОУН були об'єднані в єдину мережу низових клітин, зв'язок з якими був утруднений або й перерваний внаслідок безперервних румунських репресій проти українського націоналістичного активу.

Діяльність емісарів галицької ОУН(р) на Буковині в період другої румунської окупації полягала в більш чи менш успішних спробах оволодіти старими організаційними зв'язками і перевербувати рядове членство ОУН до послуху проводу С.Бандери. До відкритої боротьби проти крайового проводу ОУН, керівники якого були добре знані в краю, як борці проти румунської окупації ще з довоєнних часів, буковинські бандерівці не були ще готові. Підрядне становище своїх структур на Буковині визнавав і вищий організаційний Провід ОУН(р), позбавляючи буковинську ОУН(р) будь-якої самостійності і підпорядковуючи її Коломийському окружному проводу. Водночас і провідники буковинської ОУН С.Джулиба та О.Масікевич вживали заходів для налагодження організаційної мережі ОУН на всій території краю, залучаючи для цього націоналістичний актив, який повертався з Наддніпрянщини.

Феноменом буковинської ОУН можна вважати те, що загал членів ОУН ще на початку 1944 р. не мислив категоріями розколу організації і не бажав визнавати її поділ на дві частини. Документи НКВС зафіксували це явище в характеристиці багатьох арештованих членів буковинської ОУН: "український націоналіст без орієнтації", прикладаючи його навіть до таких непересічних фігур, як Артемізія Галицька "Мотря".17

БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ В.ЛУГОВОГО
БУКОВИНСЬКА УКРАЇНСЬКА САМООБОРОННА АРМІЯ (БУСА)

Навесні 1944 р. процес структуризації організаційної мережі ОУН на Буковині вступив у нову фазу. Перед лицем чергової більшовицької окупації розконспіровані члени ОУН переходили в підпілля чи відходили на Захід, натомість підпільна мережа зміцнювалася новими кадрами, які прибували в край з Галичини та Наддніпрянщини.

Зокрема, на початку квітня 1944 р. на територію Кіцманського району повернулася з Станіславівської області група членів ОУН, очолювана керівником надрайонного проводу ОУН К.Товстюком, колишнім учасником Буковинського Куреня 1941 р. До її складу входили Каплун, Гоменко, Никоряк, Купчанко, Щипанська та інші; перед виїздом на Буковину група отримала інструкції від члена буковинського проводу ОУН Дмитра Яремчука.

"В квітні 1944 р. в с.Стрілецький Кут повернувся з Галичини учасник куреня ОУН Войновського Шумка Василь Миронович, колишній вчитель, який до цього був сотенним УПА ОУН-мельниківців в Галичині під псевдом "Луговий".18

За свідченням Ю.Ференчука, разом з Василем Луговим19 перейшло на Буковину близько двадцяти учасників українського підпілля на Наддніпрянщині, в тому числі і колишні члени Буковинського Куреня 1941 р. Микола Дарій "Дуб" та Михайло Токар "Чайка". Група В.Лугового, яка включала в себе головно
Сотник Василь Луговий
мешканців сіл Верхні і Нижні Лукавці, Мигово, Берегомет, хуторів Майдан, Мига тощо, розмістилася на хуторі Майдан на Вижниччині. Автономно оформилися і інші військові загони ОУН під проводом сотенних "Довбуша", "Кармелюка",20 про континґент яких говориться в довідці КДБ таке: "В цей час стали стікатися в гірські райони Чернівецької області українські націоналісти як мельниківської, так і бандерівської орієнтації, які вели оунівську роботу в східних областях УРСР, а також націоналісти, які скривалися від мобілізації в радянську армію та інший антирадянський елемент".21

Членами ОУН були організовані також і загони самооборони в селах Вижницького і Путильського районів, які активно діяли в період між румунською та більшовицькою окупаціями. Згодом всі ці невеликі групи оформилися в єдину військову структуру під проводом В.Лугового. Діялося це навесні 1944 р., тож не витримують жодної критики твердження П.Мірчука про те, що "осінню 1943 р. повстають перші повстанські відділи на Буковині й Бесарабії, що приймають тимчасово назву БУСА".22

Першою акцією новоорганізованої групи В.Лугового став напад на радянську адміністрацію с.Верхній Лукавець, де, за твердженням Ю.Ференчука, в хаті польського активіста Струтинського, "котрий шукав Миколу Дарія",23 повстанці знайшли 15 ґвинтівок. Докладніше пише про цю акцію М.Лебедь:

"В серпні 1943 р. масові арешти українських самостійників, з одночасним терором супроти українського населення паралізують всяку національну політичну працю. Щойно в квітні 1944 р. Організація приступає до ширших, підготовлених і планових акцій. Створені невеликі числом бойові відділи почали очищувати терен від різного ворожого елементу, а одночасно серед народу поведено сильну протирумунську і протибольшевицьку пропаґандивну акцію.

9 квітня 1944 р. в с.Лукавець Сторожинецького повіту спалено фільварок і знищено 13 донощиків. Ця успішна акція змобілізувала стероризоване до цього часу населення, і в скорому часі по всіх селах постають самооборонні боївки. Подібні акції проведено і в селах Багна, Міліїв, Карапчів, Чорногузи, Вилавче і ін. У с.Мигове створено вишкільний табір, що незабаром охопив своїми діями цілу околицю. Він прибирає тимчасову назву БУСА (Буковинська Українська Самооборонна Армія)..."24

Взагалі, на початку квітня 1944 р. активність групи Лугового була досить високою, бо джерела НКВС нарахували аж 10 акцій групи проти більшовицьких окупантів за перших 18 квітневих днів.

Ці ж джерела свідчать, що загони повстанців налітали вдень і вночі на села, бо знали, що наших (радянських — А.Д., В.С.) ґарнізонів до того часу не було".25 Інша довідка НКВС конкретизує методи боротьби буковинських повстанців:

"Початок активізації банд УПА припадає на другу половину квітня 1944 р., коли у визволені райони області прибули працівники радянсько-партійного апарату.

На території Вижницького району в квітні 1944 р. бандитами повністю знищено телефонний зв'язок, зрізано стовпи, спалено стратегічно важливий міст через р.Черемош, який з єднував м.Вижницю і м.Кути Станіславівської області. В м.Вижниці бандою УПА спалено три магазини з товарами і всі склади з запасами пиломатеріалів".26

Здобутки не розхолодили повстанців. "На цім зупинятись було неможливо, потрібно вже було мати більш стабільну постійну групу"27 — згадує очевидець. Не вважаючи доцільним проведення загальної мобілізації, В.Луговий виступив з ініціативою створення великої партизанської збройної формації з членів ОУН, котра б об'єднала всі українські загони, що існували на той час у буковинських Карпатах. Ця ініціатива знайшла схвалення і з боку зверхників ОУН(р), оскільки процес формування ними військових загонів ішов надто повільно.

Наприкінці квітня 1944 р. в лісах Буковини відбулася зустріч В.Лугового з керівником обласного проводу ОУН(р) А.Галицькою, на якій було укладено угоду про спільні дії по організації повстанського Буковинського Куреня (інша назва куреня — "Зелена Буковина"). Після свого арешту А.Галицька подала слідчим свою версію результатів тієї зустрічі, буцімто їй вдалося перевербувати В.Лугового до лав ОУН(р) на базі звернення бандерівців "За єдиний революційний фронт". Незалежна позиція в політичних питаннях, яку й після зустрічі з А. Галицькою займав В.Луговий, дає підстави сумніватися в правдивості цих свідчень "Мотрі".

У травні 1944 р. загін В.Лугового, що налічував 60 вояків, розміщувався на обійсті селянина Михальчука в с.Мигове. Зі зростом Куреня В.Луговий перевів його на хутір Стайки.

"На Стайках було кілька хат добрих господарів, тут жив будівничий церков Герасимчук. Це вже був невеличкий табір, де обладнали землянки і кухню. Почалася муштра, стрільці ходили в розвідку, добували їжу. Робили засідки на червоних партизанів, наводили страх на совітів. Серед зброї був знятий зі збитого літака кулемет та великокаліберний кулемет".28

Діяльність Куреня В.Лугового зустріла вороже ставлення і з румунської влади. Жандармське управління Кимполунґу в інформативній ноті від 31.07.1944 р. повідомляло про загін "Стайки": "Для нас, румунів, ці формування представляють велику небезпеку, оскільки роблять пропаґанду, що Буковина є не румунською, а українською територією".29

Затиснений з двох боків більшовицькими, німецькими та угорськими військовими частинами Буковинський Курінь В.Лугового мусів воювати на два фронти. Цікаві дані про боротьбу українських повстанців проти німецьких та угорських військ подають радянські джерела (коментуючи їх у своєму дусі): "За вказівкою військового командування він (Відеман) дозволив Шумці в нібито підпільних листівках називати гітлерівців загарбниками, гніватися на них з приводу того, що вони, мовляв, проти "соборної, незалежної, самостійної України", говорити, що німці, мовляв, нас обдурили. В кількох місцях, зокрема на хуторі Тарночці, в Ростоках, Мариничах, на перевалі Шурдені, "вояки" БУСА" про людське око навіть обстріляли німецькі і угорські військові підрозділи, від чого окупанти ніяких втрат не зазнали".30

Перебуваючи на Стайках, повстанці Буковинського Куреня мали часті сутички і з радянськими військовими відділами. Вигідне розташування Куреня давало їм змогу малим числом відбивати напади численнішого противника. Так, за спогадами очевидців, одного разу на Високому Горбі поблизу с.Мигове 19 стрільців Куреня на чолі з кулеметником Комарецьким відбили наступ радянського підрозділу, що у кілька разів перевищував сили повстанців. Втім, коли напади почастішали, українським партизанам довелося змінити свої позиції. Згадує Г.Василинюк: "Коли на нас почали нападати на Стайках, ми перейшли на горб Тоненький. Я пішов у розвідку. На Тоненькім я знайшов лісову хатку і там біля неї зробив колибу, де містилася сотня. Там зробили і штаб..."31

Наприкінці травня становище Буковинського Куреня В.Лугового ускладнилося. З одного боку були сильно укріплені позиції вермахту, з іншого — загрожувала наступом Червона армія, а водночас війська НКВС почали систематичні каральні операції проти української партизанки. Тож зрозумілою стає обережніша поведінка Куреня в цей час, про що читаємо в довідці КДБ: "З кінця травня 1944 р. напади банд на села були обережнішими, так як силами прибулих підрозділів 19-ї бриґади військ НКВС і батальйоном 92-го прикордонного полку разом з чекістами почали проводитися операції по прочісуванню лісових масивів і населених пунктів, особливо в гірських районах області".32

В очікуванні загального наступу радянських війск змінилося також і ставлення до українських повстанців з боку німецького військового командування, котре зовсім не бажало мати в себе в запіллі вороже настроєних партизанів, і всіма силами прагнуло їх нейтралізувати. Розпочалися переговори про укладення перемир я, і; котрі не раз зривалися, бо, за свідченнями очевидців, В.Луговому нелегко було зважитися на такий крок. Г.Василинюк згадує слова В.Лугового перед початком українсько-німецьких переговорів: "Злагода може бути, хоча ще не загоїлись рани, яких завдали нам німці на Україні".33

Сам В.Луговий у своїх спогадах згадував: "По відношенні до німецьких військових частин, що оперували на цьому відтинку фронту (7-ма німецька дивізія), існувало неписане перемир'я. Згодом німецьке командування склало з Буковинським Куренем умову про неаґресію, а навіть постачало йому зброю та амуніцію".34

У червні 1944 р. Буковинський Курінь В.Лугового було передислоковано до Долішнього Шепота та поповнено кількома сотнями повстанців з Галичини, т.зв. "довбушівців". Нова військова формація, яка налічувала 600 стрільців, отримала назву Буковинська Українська Самоборонна Армія (БУСА). В Шепоті розміщувався і штаб БУСА, котрий вів бойові дії проти радянських військ в порозумінні з штабом 7-ї німецької дивізії.

"Крім воєнних дій. Буковинський Курінь охороняв велике число біженців, які опинилися між двома фронтами".35

Аж до осені 1944 р. БУСА вела запеклі бої з ворогом у горах Путильщини в околицях Шепота. Зручне стратегічне розміщення БУСА, доповнене досконалою системою фортифікаційних споруд, робило її позиції майже невразливими перед атаками переважаючих сил противника. Ось як оцінював лінію оборони БУСА колишній командир 53-го окремого батальйону 54-го Трансільванського укріпрайону П.С.Світко:

"Перед опорними пунктами — суцільна загорожа. Починається вона ще далеко до "гнізда" вогню. У різних місцях вершини — на деревах, у кущах і кручах — нас очікували "сюрпризи" у вигляді затаєно підвішених і невидимих для ока протипіхотних мін, від яких тяглися сховані дротики. Потім ішов дерев'яний вал з бурелому й падалиці, де біля кожної гілки — також замасковані міни. А за дерев'яним завалом — мінне поле... Ген далі вгору одна за одною — траншеї. В них бліндажі з перекриттям дерев'яних накатів по 4-5 разів і дзоти. Вся смуга загорож — під пристріляним кулеметним вогнем. У третьому ряді траншей — глибокі землянки, де переховується і відпочиває особовий склад".36

Боєздатність Буковинського Куреня В.Лугового, мужність та витривалість його стрільців визнають і радянські джерела, наводячи лише частковий перелік здійснених БУСА бойових операцій. Зокрема, в довідці КДБ зазначається: "В липні і серпні 1944 р. в селі Мигове банда "Лугового" неодноразово здійснювала диверсійні акти по підриву шосейних мостів і мінуванню доріг, одночасно брала участь у боях з частинами Червоної армії. В серпні того ж року групою з банди "Лугового" був здійснений напад на радянських розвідників".37

Спираючись на підтримку українського населення, сотні БУСА рейдували і поза лінією фронту в Вижницькому і Сторожинецькому районах, де зводили бої з частинами Червоної армії та перешкоджали встановленню радянської цивільної адміністрації. Лише в серпні 1944 р., перейшовши лінію фронту в районі залізничних станцій Берегомет, Луківці і Нова Жадова, бійці БУСА підірвали два залізничні мости, в 4-х місцях розладнали залізничну колію.

"З початком ґенерального наступу совєтської армії на цьому відтинку з 1 вересня 1944 р. частина Буковинського Куреня під проводом В.Лугового перейшла через Кирлибабу — Сату-Маре — Мішкольц на Словаччину і в квітні 1945 року прилучилася до "Першої Української Дивізії". Частина буковинських повстанців перейшла у глибоке підпілля, очікуючи сприятливіших часів".38

БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ УПА

Укладення угоди між проводом БУСА ("Зелена Буковина") і німецькими військовими чинниками викликали однозначно неґативну реакцію в керівних колах ОУН(р). Хоча й перед тим великих симпатій до В.Лугового, котрий завжди стояв на позиціях матірної ОУН під проводом полковника А.Мельника у бандерівських провідників галицької ОУН(р) не було, та все ж досі спільні стратегічні інтереси, загрожені іноземними інтервенціями, значною мірою сприяли встановленню взаєморозуміння. Тепер же тактичний маневр В.Лугового дав змогу націоналістам-революціонерам розпочати відверті атаки на БУСА, мотивуючи їх буцімто "колаборантським" характером останньої (хоча згодом вони самі не раз вдавалися до аналогічних маневрів).

На жаль, у своїй вузькопартійній засліпленості вожді "революціонерів" не зупинялися ні перед братовбивчими ексцесами, ані перед наклепами на небажаних членів ОУН. Через півроку після згаданих подій на допиті в МДБ провідник чернівецького обласного проводу ОУН(р) Артемізія Галицька ("Мотря"), цілком у дусі радянської пропаґанди схарактеризувавши керівників Буковинського Проводу ОУН, як ворогів українського народу, заявила таке: "Наприкінці липня місяця 1944 р. прийшла до мене на зв'язок від "Федора" "Пріська", принесла штафетку. Він писав, що "Луговий" уклав з німцями угоду і пішов до них на службу, не маючи на це санкції ні від центрального, ні від обласного "проводів" ОУН(р). Німці постачали його зброєю, продуктами харчування, організували спеціальну диверсійну школу, в якій навчалися диверсійній та розвідувальній справі кілька десятків людей з Куреня "Лугового" і яких німці використовували в своїх інтересах. Отже, "Луговий" виконував волю німецького військового командування".39

Моральну вартість цих та подібних звинувачень усвідомимо, коли згадаємо, що стосувалися вони курінного В.Лугового, котрий з 1941 р. зі зброєю в руках воював проти більшовиків, а в 1944 р. на чолі організованої ним БУСА зумів майже на півроку зупинити більшовицький наступ у буковинських Карпатах. Падали ж вони з вуст тієї самої "Мотрі", котра, опинившись в більшовицькому полоні, здала енкаведистам не лише своїх противників, але й сотні членів "революційної" ОУН — всю підпільну організаційну мережу ОУН(р) рівнинних районів Чернівецької області (так само, як здав організаційну мережу гірських районів та особовий склад Буковинського Куреня УПА автор "штафетки" "Федір").40

Зі згаданою вище "штафеткою" "Федора" пов'язана, очевидно, і трагічна доля двох керівників Буковинського Куреня БУСА Михайла Токаря ("Чайку") і Миколи Дарія ("Крука"), післаних В.Луговим на переговори з бандерівським проводом. Як згадує Юрій Ференчук: "Одного дня приїхала з Косова машина і під невідомим приводом забрано було "Крука", "Чайку" і посередника у зносинах Куреня з німцями. Через деякий час стало відомо, що цих трьох розстріляно у Яворові Косівського району. Мабуть, їх розстріляли як зрадників, а шкода, бо вони в білий день знищили в Косові німецький штаб".41

Натяк автора на уявний "антинімецький" мотив виконавців цього атентату недвозначно свідчить про те, чиїх рук це була справа. Думку про братовбивчий характер загибелі Дарія і Токара підтверджує й Іван Хохлач, який у списку полеглих під час війни членів Буковинського Куреня подає їх як тих, "що впали від рук своїх".42 Щоправда, малоймовірно, щоб наказ про знищення цих членів ОУН віддав чернівецький обласний провід ОУН(р); це, рчевидно, була робота Коломийської Служби Безпеки.

Остаточна втрата контролю над сильним військовим підрозділом буковинських повстанців після цього випадку зумовила потребу для ОУН(р) формування нової мілітарної структури з чітко виявленими ідеологічними ощєнтирами і суворим підпорядкуванням організаційній дисципліні. Йшлося, фактично, про створення буковинського відділу УПА, формування якого, з огляду на його партизанський характер зосереджувалося в лісах Вижницького та Путильського районів. Його організаторами були керівники місцевої цивільної мережі ОУН(р): Микола Кричун ("Черемшина"), надрайонний провідник гірських районів Буковини; провідник СБ "Ґалаґан"; провідниця по роботі серед жінок Марія Петричук ("Чорна"); керівник господарської частини Михайло Тодорюк ("Весна"); керівники підрайонних проводів Ілля Мацьопа ("Хмара"), "Гайворон", Іван Войчук ("Лісовий"), Петро Джуряк ("Дуб"), Ілля Романюк ("Тигр") та ін. Саме ці люди під проводом військового референта Мирослава Гайдука ("Федора") та керівника обласного проводу Артемізії Галицької ("Мотрі") стояли біля витоків Буковинської УПА.

Ядро нової формації склали дві чоти бойовиків Куреня В.Лугового, котрих таємно перевербував "Федір". Ось як описує цей перехід його учасник Ю.Ференчук: "Сказано було бути напоготові, тримати зброю, запас харчів і чекати вказівок. Куди й для чого рушаємо — мало хто знав. Ледь почало розвиднюватися, як 60 бойовиків і старшин, покинувши БУСА, урочищем Чокелка подалися вглиб Карпат. Дороги не було, текла водичка, каміння — плити різної величини доводилося перескакувати... З собою взяли гарматку, зняту з літака. Цівку несли окремо двоє високих хлопців: Дмитро Чорней ("Моряк") з Берегомета, і гуцул з села Сергії".43

Проминувши Чокелку, бійці вийшли на ґрунь44 Трав'яне і через нього подалися на місце призначення. Лише надвечір вони дійшли до кінцевого пункту — гори Рошошна, де їх чекав надрайонний провідник "Черемшина". Тут повстанцям повідомили, що від сьогодні вони є вояками Української Повстанської Армії. У своєму виступі військовий референт "Федір" заявив: "Ми є як та вода, яка тече на млин і крутить колесо. Так і ми повинні рухатись і боротись за Самостійну Україну".45

Одночасно з цим М.Гайдук послав завдання "Мотрі", "Ґалаґану" і "Турману", котрі повинні були зібрати всі залишені боївки і направити їх в гори. Крім того, перед ними стояло завдання розпочати вербовку в УПА серед населення, а також, при можливості, провести збір одягу, продуктів, грошей та ліків для "лісових братів". "Мотря", на якій лежав обов'язок проконтролювати дії прибулих і допомогти їм, так згодом описувала свою участь у цьому: "Дії "Федора" були мною схвалені. Прибулих з гір "Ґалаґана" і "Турмана" я направила в село Вилавче для збору людей, грошей, одягу і продуктів харчування і сама приступила до цього. В селах Шубранець, Стрілецький Кут і Драчинці я зібрала 22 м полотна, 20 кг і 15 шматків господарського мила, 65 тис. лей і все це віддала "Ґалаґану" для відправки "Федору". Сама я в гори не пішла за станом здоров'я і, крім того, я приступила до організації оунівської мережі, чого не могла кинути".46

Всього ж при участі А.Галицької в гори було відправлено шість транспортів загальною кількістю 130 бойовиків. Поставки припинилися лише після того, як маршрут було перекрито радянськими солдатами, які в околиці хутора Майдан обстріляли загін повстанців в кількості 22 бойовиків.

Велика робота по господарському забезпеченню Буковинського Куреня УПА проводилася і в інших районах області. Зокрема, у віданні підрайонного Іллі Романюка ("Тигра") (села Тораки, Кобилиці і Дихтинець) була майстерня, де шили для повстанців одяг, плели панчохи. У хаті ж дихтинецького знахаря Старадуди розміщувався склад, куди зносили призначені для повстанців харчі.

Чернівецький обласний провід ОУН(р) організаційно підпорядковувався Коломийському окружному проводові. Оскільки військовий напрям роботи був в той час надто важливою ланкою, то на практиці склалася ситуація, коли чернівецьке керівництво не відало справами гірських районів взагалі, а формуванням Буковинського Куреня УПА зокрема. Це видно і з заяви до МДБ А.Галицької: "До складу Буковинського обласного Проводу ОУН(р) входять 9 районних проводів ОУН(р), виключаючи лише гірську частину території Буковини. Там була зовсім самостійна мережа, про котру я зовсім нічого не знаю".47

Буковинський Курінь УПА у повстанській інфраструктурі значився, як Тактичний Відтинок 20 Воєнної Округи "Говерля" групи УПА-Захід і, відповідно, мав типову для УПА систему підпорядкування. Спочатку для керівництва повстанськими збройними силами на Буковині окружний провідник ОУН(р) Василь Савчак ("Сталь") направив у гірські райони наприкінці літа 1944 р. Олексу Додяка ("Кригу"). О.Додяк включився в націоналістичний рух ще на початку війни, був учасником походу Буковинського Куреня 1941 р. у східні області України. Працював в українській поліції в Києві, а прибувши в 1944 р. на Буковину, сформував на базі приведених "Федором" колишніх вояків БУСА і нових добровольців загін з п'яти чот, що налічував близько 200 бійців. Прийом добровольців у цей загін Ю.Ференчук описує так: "Довгий шнур гуцулів тягнувся з другого ґруня в долину і знову вверх. Старшина і лікар приймали новобранців. Приймали не всіх підряд, тільки після співбесіди. Серед новобранців було багато неписьменних, але на запитання відповідали чітко: "Воюватимемо за Україну!" Хто сміливо відповідав — приймали без вагань".48

Кожна чота Куреня нараховувала 30-40 вояків, озброєних ґвинтівками.49

1-ю чотою Куреня командував Труфин ("Наливайко"). Чота "Наливайка" мала на озброєнні три ручних кулемети, 3-4 автомати, один 55 мм міномет; решта особового складу була озброєна ґвинтівками. "Наливайківці" розташовувалися в селі Бісків. В цій чоті ройовим був бойовик на псевдо "Ванька", який пізніше, будучи завербованим органами МВД, вчинив атентат на "Кригу".

Василь Монах ("Береза") очолював 2-у чоту, стрільці якої були озброєні мінометом, двома кулеметами, 3-4 автоматами і ґвинтівками. Чота розташовувалася на горі Вільчина і в с.Кисилиці.

3-ю чотою керував спочатку "Сокіл", а після його від'їзду до Галичини, — "Хміль". Вона була оснащена двома легкими кулеметами та 2-3 автоматами. Чота "Хмеля", з якою перебував сотенний "Крига", базувалася глибоко в горах. Пізніше її перемістили в села Голоша, Семакова, Кисилиці, а ще далі — в Бісків.

Наступним чотовим був галичанин Онуфрій Томюк ("Шугай"), який очолював 4-у чоту. Його стрільці мали на озброєнні 55 мм міномет, 2 легкі кулемети і 2-3 автомати.

5-у чоту очолював "Чумак". Дві останні чоти розміщувалися в горах. Після укомплектування загін під командою "Криги" було відправлено на вишкіл у с.Конятин Путильського району.

Невдоволений діяльністю націоналістичного революційного підпілля на Буковині "Сталь" у листопаді 1944 р. реорганізував склад проводу ОУН(р). Керівником проводу і організаційним референтом було призначено Володимира Тодорюка ("Тура"), який незадовго перед тим повернувся на Буковину. Це був досвідчений діяч націоналістичного підпілля Буковини ще з передвоєнних часів, учасник походу на схід Південної похідної групи ОУН. З наступом радянських військ він повернувся в Румунію, а потім перебрався до Галичини, де став заступником Савчака по організаційно-пропаґандистській роботі. Керівником СБ став "Ґалаґан", референтом пропаґанди — Мирослав Кіндзірський ("Степан"), військовим референтом — Мирослав Гайдук ("Федір"),

Тоді ж Коломийським Проводом ОУН(р) було змінено керівника і структуру Буковинського Куреня УПА. Новим курінним став Назарій Данилюк ("Перебийніс"), колишній чернівецький адвокат, котрий повернувся на Буковину разом з своєю дружиною-лікарем. З приходом "Перебийноса" до керівництва Куренем на Буковині було проведено чергову мобілізацію в лави УПА. Ось як свідчить про цю подію довідковий документ органів держбезпеки: "В зв'язку з тим, що до осені 1944 року в боротьбі з бандоунівським підпіллям на території Чернівецької області використовувались лише оперативно-чекістські групи управлінь НКВС і НКДБ, а також створювані ними винищувальні батальйони, котрі через свою малочисельність і погану маневреність (відсутність засобів пересування) не могли завдавати серйозних ударів по бандитських формуваннях, обласний провід ОУН(р), крім добровільних вербовок в ОУН-УПА, зумів провести в гірських селах Путильського
Василь Савчак ("Сталь")
і Вижницького районів мобілізацію чоловічого населення, сколотивши таким чином УПА зі своїм штабом і іншими службами, в куренях якої було до шести тисяч бандитів, що діяли як сотнями, так і окремими боївками по 15-20 осіб. УПА озброювалася трофейною зброєю..."50

Після мобілізації і частих кадрових ін'єкцій з Галичини Буковинський Курінь УПА почав нараховувати близько 600 вояків, поділених між п'ятьма сотнями "Хмари", "Криги", "Ястреба", "Борисенка", "Боєвіра".

Сотня "Хмари" була укомплектована двома чотами "Шугая" і "Чумака", забраними з сотні "Криги", і чотою новобранців, очоленої "Сагайдачним". Останню, кількістю в 30 осіб, озброєно ґвинтівками, 2-3 автоматами і двома легкими кулеметами.

Сотенний Москалюк ("Ястреб") протягом війни займав у цивільній мережі ОУН(р) пост станичного, через румунські переслідування змушений був виїхати до Галичини. На Буковину повернувся разом з В.Тодорюком, маючи під своєю командою кілька бойовиків. Сотня "Ястреба" включала в себе три чоти під командою чотових "Лебедя", "Боярина" та "Грека".

1-а чота сотні "Ястреба" у складі 30 осіб була озброєна ґвинтівками та кулеметом "Максим" і розміщувалася в селах Дихтинець і Кисилиці. Чота виросла з боївки, котру зорганізував сорокарічний підпільник з села Дихтинець Омелян Савчук ("Лебідь").

Втіленням хоробрості стрільців Буковинського Куреня УПА була чота Дмитра Карапки ("Боярина"). Включившись в український національно-визвольний рух ще за часів румунської окупації, Карапка сформував свій загін і переховувався в горах. Радянські розвідувальні органи приписували "Бояринові" співпрацю з німцями, за яку останні нібито "йому (К.арапці — А.Д., В.С.) при відступі залишили велику кількість зброї, котрою він озброїв банду".51 Це явне перебільшення, оскільки на озброєнні чоти "Боярина" були лише ґвинтівки і два легких кулемети. Згодом за хоробрість у боях з ворогом Карапку було призначено сотенним.

У селах Стебні, Довгопілля і Яблуниця розташовувалася чота Писарюка ("Грека"), котрий прибув на Буковину з Галичини на чолі 60 вояків. Спершу "Грек" служив у Курені В.Лугового, а перейшовши в Буковинський Курінь УПА, командував чотою з 40 осіб, на озброєнні якої були ґвинтівки і угорський кулемет.

4-у сотню Куреня було доручено сформувати щойно прибулому з Галичини колишньому чернівецькому вчителеві Дубику ("Боєвіру"). Як неординарна особистісь, Дубик залишив цікаву опінію у спогадах сучасників. "Сотенний "Боєвір" був дуже суворий, гарячкуватий, що часом неґативно впливало на бійців"52 — згадує Ю.Ференчук. Далі автор доповнює свою характеристику: "Він був занадто жорстокий і для мертвого ворога".53 Сотня "Боєвіра" включала в себе чоти "Колі", "Ступи" і доукомплектовувалася шляхом переведення 3-4 стрільців з кожної чоти сотні "Ястреба".

1-а чота сотні "Боєвіра" нараховувала 30 осіб і розміщувалася в селах Ростоки, Товарниця і Виженка. Споряджена вона була лише легкою зброєю і кулеметом. Командував чотою колишній лейтенант радянської армії Ніколай Реутов ("Коля", "Птах"). 2-у чоту, очолювану Скоропадюком ("Ступою"), сформували з новобранців. Її арсенал складали 2-3 автомати, близько 30 ґвинтівок і кулемет.

Ще одну сотню Куреня було створено під керівництвом колишнього ройового чоти "Наливайка" "Борисенка". До її складу увійшла чота Івана Дулея ("Зорі"), доповнена новобранцями з мобілізованого населення. Стрільців сотні озброїли ґвинтівками і розмістили у селах Усть-Путилів, Розтоки і Мариничі.

Важливою організаційною ланкою Буковинського Куреня У ПА була військова розвідка. Очолював її поручник Павлюк ("Вихор"), котрий повернувся на Буковину як учасник походу на схід Буковинського Куреня 1941 р. Також у Курені працю али військові інструктори, в обов'язки яких входили навчання і вишкіл новобранців: "Олесь", "Підкова", "Буревій".54 Крім того, при Курені функціонував відділ СБ. Діяльність Куреня кориґувалася також і системою референтур: політичною, військовою, санітарною і жіночою.

Повстанські документи, опубліковані в "Літописі УПА" (т.19) в загальних рисах підтверджують наведені вище дані про структуру Буковинського Куреня УПА (який "Літопис" називає "Буковинським відділом УПА"). Зокрема, його командиром названо поручника "Перебийноса", сотенними — "Боярина", "Кригу", "Боєвіра , чотовими — "Буревія", "Грека", "Штудеру", "Ступу", "Березу". "Павленко" мав би очолювати буковинський спецвідділ "Аванґард" або ж боївку, як подано в іншому місці.

Цілком відмінні дані про структуру Буковинського Куреня УПА подає у відомій праці про УПА П.Мірчук. Він твердить, що Буковинський Курінь УПА (командир "Лісовий") складався з трьох сотень: "Аванґард" (командир "Павленко"), "Сірі вовки" (командир "Бистрий") та "Бояри" (командир "Боярин").55 Насправді ж з перелічених тут людей єдиний Дмитро Карапка ("Боярин") командував сотнею Буковинського Куреня УПА. Сотня УПА "Сірі вовки" лише рейдувала по Буковині, приходячи сюди з Чортківщини, а підрозділ "Аванґард" взагалі немає підстав називати сотнею УПА. Не були сотенними УПА ані "Лісовий" (якщо мова йде про буковинського повстанця Івана Войчука), ані "Павленко": перший був підрайонним провідником с.Довгопілля, а другий очолював хотинський повітовий провід ОУН(р). Втім, враховуючи, що П.Мірчук цілком фантастично описує і процес створення Буковинського Куреня УПА (буцімто, створена в 1943 р. БУСА під командою "Лугового" з початком 1944 р. стала частиною УПА-Захід), маємо всі підстави підходити до тверджень цього автора з великими застереженнями.

Формуючи Буковинський Курінь УПА, керівництво ОУН(р) націлювало підпільників на майбутнє, не маючи на меті застосовувати його в боях проти більшовиків, в серпні-листопаді 1944 р. основна увага надавалася організаційним та аґітаційним моментам, військові ж операції носили прецедентний характер. В інструкції "Сталя" можемо прочитати таке: "Як можна більше відмобілізувати людей в УПА, їх навчити, обмундирувати і озброїти. Зберігати сили, не вступати в бій з частинами Червоної армії. Приймати бій лише в тому випадку, якщо безвихідне становище (оточення та ін.). Підготувати сили УПА до весни 1945 р. для активних збройних наступів... Організувати засідки на дрібні військові групи з метою оволодіння зброєю і обмундируванням. Крім того, вести аґітаційну роботу серед населення".56

Відповідно до цих настанов дії Буковинського Куреня УПА не носили характеру спланованих операцій. Це було очевидною помилкою політичного проводу, оскільки на осінь 1944 р. радянська окупаційна система мала на Буковині в своєму розпорядженні лише нечисленні загони НКВС, НКДБ та "стрибків". Для прикладу наведемо кілька акцій, проведених Куренем наприкінці 1944 — на початку 1945 року.

15 жовтня 1944 р. біля села Розтоки чота УПА вела п'ятигодинний бій з відділом військ НКВС: Як подають повстанські джерела: "по стороні ворога був убитий лейтенант НКВС і 5 опричників, по нашій стороні один ранений".57

27 жовтня 1944 р. відділ УПА вчинив напад на хутір Майдан-Більсик і спалив радгоспні приміщення. Винесені перед цим 60 центнерів збіжжя повстанці роздали місцевим селянам.

Того ж місяця на шосе Селятин — Вижниця чота "Лебедя" влаштувала засідку, про яку в спогадах Ю.Ференчука читаємо: "Коли наблизилася легкова машина з чекістами-офіцерами, по них був відкритий вогонь. Скеля підступає до дороги так, що незручно з неї цілитися, бо інакше були б відкриті для чекістів. Видно, коли чекісти під'їжджали до скелі, були насторожені, бо після першого пострілу вискочили з авта — та під скелю, відстрілюючись з автоматів. Одному боєвикові кулі автомата прошили крису капелюха. Один чи два стрільці в цей час спустились зі скелі вниз та влучними пострілами звалили чекістів. Водієві зразу вдалося втекти, бо він вискочив з других дверей, забравши з собою частину документів".58

Результатом бою стала ліквідація трьох чиновних радянських карателів — майора обласного НКВС, майора обласного НКДБ і капітана прикордонника, забрано зброю, частину документів, обмундирування. Крім того, полонено лікарку в чині старшого лейтенанта. Доля цієї жінки склалася трагічно. Бандерівський офіціоз твердить, що її "під час втечі застрілено".59 Насправді ж ситуація виглядала багато складніше. Очевидець свідчить: "У полон була взята гарна українка-лікар, яка мене лікувала... В неї закохалися двоє, і один з них через ревнощі застрелив її, а сам здався чекістам. Це трапилося на галицькій стороні вже в 1945 році".60

Особливою активністю відзначалася у бойових діях чота Д.Карапки ("Боярина"). Наприкінці жовтня цей підрозділ біля села Дихтинець вчинив напад на загін НКВС. Ю.Ференчук пише: "Тут по чекістах з висоти берега був відкритий вогонь. Віддаль була трохи незручна для ведення прицільного вогню: Які жертви понесли червоні — невідомо, бо вони забігли в церкву. Карапка стріляв з гарматки, яку притяли з Шепота, аж груди спухли. Атакувати їх в церкві не було сенсу і боївка подалася у своє розташування".61

На початку листопада чота "Боярина" напала на групу прикордонників біля села Сергії; чотирьох солдатів було вбито, кількох поранено. У відповідь на прояви активності повстанських загонів окупаційна влада посилила просування своїх військ у гірські райони. 25 листопада 1944 р. на підступах до гірських масивів російський загін кількістю 200 солдатів зустрів відділ УПА під командою Карапки. Бій тривав два дні. Як повідомляє повстанська хроніка, "по стороні ворога було біля 30 убитих, між ними старший лейтенант НКВД, по нашій стороні впало три стрільці".62 Результатом став відступ радянських військ — повстанці виконали своє завдання.

Траплялися і сутички з німецькими військовими підрозділами. Так в селі Конятин великий загін повстанців оточив кількасот німецьких солдатів, котрі відступали з буковинських Карпат. Трьох гітлерівців було вбито під час першого бою, тож щоб не збільшувати своїх втрат, німецьке командування пішло на переговори. їх наслідком стала домовленість, за якою Курінь припиняв бойові дії, а німці передавали повстанцям велику кількість зброї.

Таким є короткий огляд масових операцій військового характеру, проведених буковинськими повстанцями. Однак вище вже зазначалося, що завданням Буковинського Куреня УПА було не лише організування військових операцій, але й ведення аґітаційної роботи. З цією метою з 10 листопада по 20 грудня 1944 р. Буковинський Курінь УПА провів по гірських та прикарпатських масивах Буковини (Вижницький, Вашківський, Чернівецький і Сторожинецький райони) перший пропаґандистський рейд. Ось як повідомляють про цю акцію націоналістичні джерела: "Повстанці розповсюдили між населенням революційні листівки... а також масово розкинули листівки місцевого видання "Українці Буковини!". Населення із захопленням вітало гостинно приймало своє рідне повстанське військо".63

Аґітаційну роботу підсилювали також і галицькі повстанські відділи, котрі рейдували територією Буковини. Так 27-29 листопада 1944 р. відділ УПА "Сірі Вовки" під командуванням "Бистрого" (Чортківщина) пройшов селами наддністрянських районів. Крім пропаґандистських справ цей відділ звів бої з чекістами в селах Онут і Топорівці, знищивши, серед інших, і начальника чернівецького обласного НКВС Морозова.

"Літопис УПА" наводить свідчення ще про один рейд буковинських повстанців по території Чернівецької області: "Від 23 грудня 1944 р. до 3 січня 1945 р. буковинський спецвідділ "Аванґард" під керівництвом "Павленка" влаштував успішний пропаґандистський рейд по північній частині Бесарабії, пройшовши такі села: Рокитна, Рингач, Должок, Форосна, Білівці Новоселицького району, Долиняни, Пашківці Хотинського району, Дарабани, Михайлівка, Лівинці Кельменецького району і Козиряни Сокирянського району".64

Щоправда, набагато скромніше оцінювала роль бесарабської місії "Павленка", недавно перед тим призначеного керівником хотинського повітового проводу ОУН(р), А.Галицька ("Мотря"): "Хотинський повітовий провід не був повністю укомплектований, він перебував у стадії організації. Оунівської мережі там майже не було. Лише в грудні 1944 р. мною і "Степаном" туди були направлені "Павленко" і "Славута" для насадження мережі і організації зв'язків".65

Однак на початку 1945 р. радянські війська, одержавши кадрове поповнення, розпочали широкомасштабну акцію проти українських партизанів Буковини. Документи держбезпеки свідчать: "Курені ОУН-УПА, знаходячись під щоденними ударами, втрачали своїх учасників, а епідемія тифу і інших інфекційних захворювань виводила з лав сотні бандитів".66

У грудні 1945 року радянськими каральними органами були взяті в полон голова Чернівецького обласного проводу ОУН(р) А.Галицька ("Мотря") та військовий референт проводу М.Гайдук ("Федір"). Організаційний референт проводу М.Кіндзірський ("Степан"), не бажаючи потрапити до рук ворога, застрелився. Точнішу дату цієї трагічної події подає "Літопис УПА": "Кіндзірський Мирослав ("Боєвір", "Степан") — полум'яний піонер революційного руху на Буковині, окружний провідник Чернівеччини, улюбленець повстанців і населення зеленої Буковини — загинув у нерівному бою з окупантськими ватагами 29.12.1944 р. в с.Васловівці Садгірського району".67

Невдовзі енкаведистами був заарештований референт по пропаґанді Георгій Кушнірюк ("Ярема") та референт жіноцтва Стефанія Понич ("Одарка"). 15 лютого 1945 р. в бою з загоном прикордонників був важко поранений і захоплений в полон сотенний Буковинського Куреня УПА Олекса Додяк ("Крига"). За даними повстанців, на початку 1945 р. у боях з більшовиками загинули:

"Купчанко Євген ("Аскольд"), провідник надрайонного проводу Чернівеччини, загинув 04.05.1945 р. в с.Драчинці Вашковецького району.

Василинюк Микола ("Роман"), провідник районного проводу Сторожинеччини, загинув від ворожої кулі 13.01.1945 р. в с.Стара Жадова Сторожинецького району.

"Ґонта", провідник районного проводу Кіцманеччини загинув у героїчному бою у лютому 1945 р. в с.Лашківка Кіцманського району.

Гараміта Іван ("Жук"), провідник районного проводу Сторожинеччини, загинув у нерівному бою з енкаведівськими опричниками в половині березня 1945 р. на Станівських полях Вашковецького району.

Карапка Дмитро ("Боярин"), сотенний УПА, загинув від ворожої кулі 28.04.1945 р. в с.Кисилиці Путильського району".68

Окрім того, за явно перебільшеними даними НКДБ, з повиною до більшовиків з'явилися дві тисячі повстанців.

Обезголовлення організаційної мережі буковинської ОУН(р):

Провідника гірських районів Володимира Тодорюка ("Тура") було розстріляно на початку 1945 р. Службою Безпеки ОУН(р))69 та розконспірування її керівниками сотень активних учасників націоналістичного підпілля на Буковині призвело до масових арештів національно свідомого елементу. Крім того, воно мало своїм наслідком повну реорганізацію підпільної мережі та ротацію керівних кадрів з Галичини. Керівництво буковинським проводом ОУН(р) взяв на себе сам "Сталь", військовим референтом став колишній юрист Юліан Матвіїв ("Недобитий"), організаційну референтуру очолив Олександр Демчук ("Назар", "Петренко"). Цікаво мотивує причини реформування "Сталем" обласного проводу ОУН(р) документ КДБ: "Не довіряючи діяльність ОУН Буковини "проводу", який в основному складався з буковинських націоналістів, член крайового "проводу" ОУН "Сталь" взяв керівництво "проводом" ОУН на себе".70

"Сталь" вирішив змінити також і структуру повстанських загонів. Тож навесні 1945 р. Буковинський Курінь УПА зазнав певної реорганізації, а влітку взагалі був розформований. Його невеликі підрозділи переходили у підпорядкування територіальних проводів ОУН(р). На їх базі були створені відділи СБ, котрі під час рейдування по буковинській території галицьких підрозділів УПА також брали участь у військових операціях.

З арени військово-політичних змагань буковинських українців зійшла компактна військова структура — Буковинський Курінь УПА, а на її місце прийшли малі маневрові системи — чоти і рої.

Змінилася форма, але незмінною залишалася суть боротьби — за Українську Самостійну Соборну Державу!

СПИСОК УЧАСНИКІВ БУКОВИНСЬКОГО КУРЕНЯ В.ЛУГОВОГО (БУСА)
ТА БУКОВИНСЬКОГО КУРЕНЯ УПА 1944 Р.

1. Бердюк Василь (Дмитрович) ("Горіх"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет.

2. Бердюк Василь (Миколайович) ("Білий"), 1920 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1947 р.

3. Бердюк Семен ("Жайворонок"), 1925 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

4. Берник Василь (Миколайович), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

5. Берник Василь (Петрович) ("Калина"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ.

6. Берник Григорій ("Забіяка"), 1919 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ.

7. Берник Дмитро, 1914 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений в 1946 р. до 25 років таборів.

8. Берник Ігнат, 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений в 1946 р. до 25 років таборів.

9. Берник Олексій, 1908 р. нар., мешканець с.Мигове, стрілець.

10. Берник Степан (Іванович) ("Чорний", "Легкий") 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р.

11. Берник Степан (Софронович), 1925 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. на 10 років таборів.

12. Берник Тодор, 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. на 10 років таборів.

13. Бильцан, мешканець с.Тораки, стрілець.

14. "Бистрий", родом зі східних областей України, член штабу Куреня В.Лугового.

15. Бідочи, мешканець с.Дихтинець, стрілець.

16. Богуляк, мешканець с.Кисилиці, стрілець.

17. "Богун", сотенний політвиховник УПА, загинув 06.03.1945 р. на присілку Станки.

18. Боднарашек Ілля, 1925 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. на 10 років таборів.

19. "Борисенко", бл.1915 р. нар., мешканець с.Міліїв, сотенний УПА.

20. Будзинський ("Микита"), мешканець с.Дорошівці, стрілець.

21. Бужора Василь ("Білий"), мешканець с.Берегомет, стрілець.

22. Бужора Іван ("Байда"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, чотовий УПА, страчений більшовиками у березні 1945 р.

23. Бужора Степан ("Струг"), мешканець с.Берегомет, стрілець.

24. "Буревій", мешканець с.Іспас, військовий інструктор УПА.

25. Бучинський, мешканець с.Мариничі, стрілець, засуджений в 1944 р. до позбавлення волі.

26. Бучок Василь, 1920 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

27. Бучок Микола, 1914 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

28. Бучок Петро, мешканець с.Берегомет, стрілець.

29. Вакарюк ("Пугач"), мешканець с.Самушино, стрілець.

30. "Ванька", ройовий.

31. Василинюк Георгій, мешканець с.Стара Жадова, стрілець.

32. "Василь", родом зі східних областей України, чотовий УПА, загинув у квітні 1945 р. біля с .Усть-Путилів.

33. Величко, мешканець с.Багна, стрілець.

34. Гавалешка Іван ("Цвіт"), 1914 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

35. Гавалешка Юрій, мешканець с.Берегомет, стрілець, страчений більшовиками у Берегометі.

36. "Гайворон".

37. Гайдей ("Месник"), мешканець с.Дорошівці, стрілець.

38. Гайдук Мирослав ("Федір"), 1920 р. нар., військовий референт обласного проводу ОУН(р), організатор Буковинського Куреня УПА, арештований в 1944 р.

39. Гайсан Іван, мешканець с.Мигове, стрілець.

40. Галицька Артемізія ("Мотря"), 1912 р. нар., мешканка м.Садгора, вчителька, в 1944 р. голова Чернівецького обласного проводу ОУН(р), одна з організаторів Буковинського Куреня УПА, арештована в 1944 р.

41. Гараміжа, мешканець с.Стара Жадова, стрілець, страчений більшовиками.

42. Гараміта, мешканець с. Стара Жадова, стрілець, страчений більшовиками.

43. Герасимчук.

44. "Герман", бл. 1920 р. нар., мешканець с.Міліїв, бойовик СБ.

45. Гоменко.

46. Горвацький Осип ("Аркан"), 1906 р. нар., мешканець М.Чернівці, член проводу ОУН(р) гірських районів.

47. Граб Григорій ("Гострий"), 1914 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, заарештований у 1945 р.

48. Граб Петро, 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. до позбавлення волі.

49. Грамажора, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1945 р.

50. Гребенчук Іван, мешканець с.Берегомет, стрілець.

51. Григоряк Василь, мешканець с.Мариничі, стрілець.

52. Грім Яків, стрілець.

53. Гулей ("Меч"), мешканець с.Виженка, чотовий УПА, загинув у березні 1945 р. в с.Ростоки.

54. Гуцул, мешканець с.Мигове, стрілець.

55. Ґаджа ("Вадим"), син "Ігоря", мешканець с.Карапчів, стрілець.

56. Ґаджа ("Сокіл", "Ігор") мешканець с.Карапчів, стрілець.

57. Ґаджа Орест ("Карме-люк"), сотенний, член штабу Буковинського Куреня УПА, помер від тифу в березні 1945 р. у с.Ростоки.

58. "Ґалаґан", "Мартин", родом з Снятинщини, керівник відділу пропаґанди в штабі Буковинського Куреня УПА, згодом керівник СБ, загинув 28.05.1945 р. в с.Джурів Заболотівського району.

59. Давидюк ("Хмара"), мешканець с.Онут, стрілець.

60. Данилюк Назарій ("Перебийніс"), бл. 1910 р. нар., мешканець М.Чернівці, курінний Буковинського Куреня УПА, загинув в с.Яблунів.

61. Данилюк, дружина "Перебийноса", лікар у Буковинському Курені УПА, застрілена СБ.

62. Данко Микола, мешканець с.Мигове, стрілець, засуджений до позбавлення волі.

63. Дарій, брат Миколи, бл. 1905 р. нар., мешканець с. Верхній Лукавець, бунчужний.

64. Дарій Микола ("Дуб", "Крук"), мешканець с.Верхній Лукавець, сотенний Буковинського Куреня БУСА, загинув у Снятині у 1944 р. "від рук своїх".

65. Демчук Олександр ("Назар", "Петренко"), мешканець с. Товтри, організаційний референт проводу ОУН(р) Буковини, організатор Буковинського Куреня УПА, загинув 13.11.1945 р. в с.Товтри.

66. Джуряк Петро ("Дуб"), мешканець с. Мариничі, стрілець, загинув у 1945 р.

67. Диниз ("Задорожний"), бл. 1917 р. нар., мешканець с. Іспас, бойовик СБ.

68. "Довбуш", сотенний БУСА.

69. Додяк Оксана, дружина "Криги", розвідниця, арештована в грудні 1944 р., засуджена до 15 років таборів і 5 років позбавлення прав.

70. Додяк Олекса ("Крига"), 1913 р. нар., мешканець с. Рівня, сотенний, куріннний Буковинського Куреня УПА.

71. Дрищ Георгій ("Вихор"), 1920 р. нар., мешканець с.Верхній Лукавець, стрілець, загинув.

72. Дроняк Гаврило, мешканець с. Усть-Путилів, стрілець.

73. Дубик Роман ("Боєвір"), бл. 1922 р. нар., мешканець м.Чернівці, сотенний, загинув 23.3.1945 р. в Жаб'євському районі.

74. Дудій Танасій, мешканець с. Дихтинець, стрілець, загинув у 1944 р.

75. Дулей Іван ("Зоря"), бл. 1915 р. нар., мешканець с. Міліїв, чотовий УПА.

76. Думенко Микола, мешканець с.Берегомет, стрілець, заарештований у 1945 р.

77. "Залізняк", мешканець с.Карапчів, стрілець, загинув 1944 р.

78. Злагодяк Іван, мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

79. Іліщук, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1944 р.

80. Іпатій Іван ("Летун"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув у бою під с.Мига (Велике).

81. Калинич Михайло, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув 1944 р.

82. Карапка Дмитро ("Боярин"), мешканець с.Усть-Путилів, чотовий, згодом сотенний, загинув 28.04.1945 р. в с.Кисилиці.

83. "Клим", бл. 1920 р. нар., брат дружини "Перебийноса", стрілець.

84. Клим Василь.

85. Клим Петро.

86. Ковбіш, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1945 р.

87. Ковбіш, мешканець с.Кисилиці, стрілець.

88. "Козак", мешканець с.Міліїв, стрілець.

89. Козоріз Іван, 1921 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ, засуджений в 1947 р. до позбавлення волі.

90. Колотило Василь, мешканець с. Карапчів, стрілець, загинув.

91. Комарецький Георгій ("Муха"), мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув у с.Сергії.

92. Кордяк, мешканець с.Виженка, стрілець, загинув в УПА.

93. Коротчук Георгій, мешканець с.Берегомет, стрілець.

94. Корпан Олексій ("Скорий"), 1919 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ, розстріляний в березні 1945 р. на хуторі Околена.

95. Косован В., мешканець с.Берегомет, стрілець

96. Косован Семен, мешканець с.Берегомет, стрілець.

97. Кравчук Георгій ("Печатка"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, у 1946 р. засуджений до позбавлення волі.

98. Крайтор ("Грізний"), мешканець с-Дорошівці, стрілець.

99. Кричун Гаврило, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1950 р.

100. Кричун Георгій, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1947 р.

101. Кричун Микола ("Старий", "Олексій", "Черемшина"), 1909 р. нар., мешканець с.Дихтинець, організатор Буковинського Куреня УПА.

102. Кушнірюк Георгій ("Ярема"), родом із східних областей України, начальник штабу Буковинського Куреня УПА.

103. Ларіон Микола ("Грізний"), 1905 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ, загинув у 1945 р. в Путильському районі.

104. "Лен", стрілець, загинув 25.04.1945 р. біля с.Банилів Вашківського району.

105. "Лис", ройовий, загинув 20.03.1945 р. в с.Добринівці.

106. Любомирський Олексій ("Берія"), надрайонний провідник СБ, після арешту "Криги" командував його сотнею. Загинув 15.03.1945 р. в с.Яблуниця.

107. Макаревич Микола, 1905 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

108. Маковійчук, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1944 р.

109. Маньковський Михайло ("Високий"), 1913 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ, загинув в березні 1945 р. на хуторі Околена.

110. Мароховський ("Кліщ"), мешканець М.Чернівці.

111. Марчук Ілля, 1910 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. на 25 років таборів.

112. Мартимиш Василь, сотенний Буковинського Куреня БУСА.

113. Мартимиш Йосип, мешканець с. Мариничі, стрілець, загинув у 1945 р.

114. Матвіїв Юліан.

115. Матіос Григорій ("Бистрий"), мешканець с.Мариничі, стрілець, загинув.

116. Мацьопа Ілля ("Хмара", "Меч"), мешканець с.Сергії, загинув в березні 1945 р. в с.Ростоки.

117. Мачужик Василь, мешканець с.Черешенька, стрілець.

118. Мельник Іван, 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув на хуторі Бісків с.Ростоки.

119. Мельничук Іван ("Лютий"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув.

120. Мендришора Василь ("Кармелюк"), мешканець с.Берегомет, стрілець.

121. Мендришора Костянтин ("Смішний") 1916 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

122. Микитюк Юрій, мешканець с.Мигове, стрілець.

123. Михайлюк Василь, мешканець с. Мариничі, стрілець, загинув у 1945 р.

124. Михайлюк Матей, мешканець с. Мариничі, стрілець, засуджений на 10 років таборів.

125. Мицкан Іван, 1922 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1945 р. до позбавлення волі.

126. Мицкан Юрій ("Хмара"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

127. Мойсюк Семен ("Цвіт"), мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув у бою у 1947 р.

128. Момитко, мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

129. Момитко (брат), мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

130. Монах Василь ("Береза"), бл. 1918 р. нар., мешканець с.Глибока чотовий, загинув в листопаді 1944 р.

131. Мороз, мешканець с.Довгопілля, стрілець, загинув у 1944 р.

132. "Мороз", стрілець.

133. Москалюк ("Нетреб"), мешканець с. Діброва, сотенний УПА.

134.Москалюк Онуфрій, стрілець.

135. Мотовилець Максим, 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. до позбавлення волі.

136. Мотовилець Марко, мешканець с.Берегомет, стрілець.

137. Небанюк ("Комар"), мешканець с.Самушино, стрілець.

138. Нечай Михайло ("Дорошенко"), керівник повстанських підрозділів.

139. Никоряк.

140. Нявчук Нестор, мешканець с.Стара Жадова, стрілець, засуджений у до позбавлення волі.

141. Одочук Василь ("Кат"), 1920 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. до 25 років таборів.

142. "Олесь", бл. 1915 р. нар., мешканець с.Іспас, військовий інструктор Буковинського Куреня УПА.

143. "Орел", чотовий, загинув 06.03.1945 р. в присілку Стайки.

144. "Павленко", керівник спецвідділу УПА "Аванґард".

145. Павлюк ("Вихор"), 6л. 1905 р. нар., мешканець с.Черешенька, поручник, керівник військової розвідки Буковинського Куреня УПА, помер від тифу в січні 1945 р. в с.Довгопілля.

146. Паларюк Михайло, мешканець с.Берегомет, стрілець.

147. Паралюк ("Козак"), мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

148. Патаковський Роман.

149. Пердей Федір, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1944 р.

150. Передейко Микола, мешканець с.Берегомет, стрілець.

151. Перепелиця Георгій, 1915 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

152. Перепелиця Онуфрій, мешканець с.Берегомет, стрілець.

153. Перепелиця Семен, мешканець с.Берегомет, стрілець.

154. Перепелиця Степан, 1887 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

155. Петричук Марія ("Чорна"), 6л. 1915 р. нар., мешканка с. Рівня, провідниця серед жінок гірського проводу ОУН(р).

156. Пилипко Ілля ("Мороз"), мешканець с.Мигове, стрілець, засуджений.

157. Пилип'юк Іван, мешканець с.Багна, стрілець.

158. Писарюк ("Грек"), бл. 1920 р. нар., мешканець с.Ростоки, чотовий. Загинув 22.03.1945 р. у Жаб'євському районі.

159. "Підкова", бл. 1910 р. нар., військовий інструктор Буковинського Куреня УПА.

160. Плав'юк, мешканець с.Багна, стрілець.

161. Повідаш Теодор, мешканець с.Берегомет, стрілець.

162. Поляк, мешканець с.Дихтинець, стрілець, загинув у 1945 р.

163. Полянський Дмитро, мешканець с.Мариничі, стрілець, засуджений на 10 років таборів.

164. Попович Іван ("Квітка") 1925 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1946 р. до 10 років таборів.

165. Попович Омелян, 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

166. Пріц Дмитро.

167. Процишин ("Вихор"), мешканець с.Дорошівці, стрілець.

168. "Пястук", стрілець, загинув 10.07.1945 р. в с.Дорошівці.

169. Равлюк Микола ("Чорний"), мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений в 1947 р. до позбавлення волі.

170. Репей ("Марко"), мешканець с.Дорошівці, стрілець.

171. Реутов Ніколай ("Коля", "Птах"), киргиз, родом з Уралу, колишній партизан Ковпака, чотовий.

172. Ріжук, мешканець с.Ростоки, стрілець, загинув у 1947 р.

173. Різун, мешканець с.Багна, стрілець.

174. Розян ("Крук"), мешканець с.Самушино, стрілець.

175. Романюк Дмитро.

176. Романюк Ілля ("Тигр"), мешканець с. Нижній Лукавець, стрілець.

177. Савчак Василь ("Сталь"), окружний провідник ОУН(р), організатор Буковинського Куреня УПА, загинув в 1951 р.

178. Савчук Омелян ("Лебідь", "Штудера"), 1921 р. нар., чотовий, загинув в с.Дихтинець 28.04.1945 р.

179. "Сагайдачний", чотовий.

180. Садківський ("Тиміш"), мешканець с.Брідок, стрілець.

181. Самборський Пилип, мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

182. Сандуляк Микола, стрілець.

183. "Санітар", стрілець, загинув 20.03.1945 р. в с.Добринівці.

184. Семеген, мешканець с.Мигове, стрілець.

185. Семеген Михайло, мешканець с.Мигове, стрілець.

186. Сергій Іван ("Андрій"), мешканець с.Багна, стрілець.

187. Серотюк, мешканець с.Мигове, стрілець.

188. Сіренко Опанас, 1918 р. нар., родом з Сумщини, керівник повстанського підрозділу.

189. Сірко, мешканець с.Берегомет, ройовий, загинув у 1944 р.

190. Скибінський ("Залізняк"), мешканець с.Дорошівці, стрілець.

191. Скоропадюк ("Сагайдачний", "Ступа"), 1920 р. нар., мешканець с.Виженка, чотовий, загинув на Вижниччині 27.12.1944 р.

192. "Сокіл", мешканець с.Карапчів, чотовий.

193. Ставовий Микола ("Комар"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув у с.Стара Жадова.

194.Стратій Іван, 1914 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

195. "Сулима", мешканець с.Стара Жадова, підірвався ґранатою.

196. Татарин Дмитро.

197. Тенкалюк Юрій ("Риба"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, страчений більшовиками в Берегометі, похований в одній могилі з С.Бужорою.

198. Ткачук Іван ("Іскра"), мешканець с.Мариничі, загинув,

199. Товстецький Василь ("Вихор"), мешканець с.Багна, стрілець, загинув.

200. Тодорюк Володимир ("Тур"), провідник ОУН(р) гірських районів, страчений СБ.

201. Тодорюк Михайло ("Весна"), 1904 р. нар., мешканець с.Стара Жадова, референт господарських справ буковинського проводу ОУН(р), один з організаторів Буковинського Куреня УПА.

202. Токар Єпіфаній, 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

203. Токар Михайло ("Чайка"), 1920 р. нар., мешканець с.Берегомет, організатор Буковинського Куреня БУСА, сотенний, загинув "від рук своїх" у Снятині у 1944 р.

204. Томашевський ("Левко", "Василь"), бл. 1923 р. нар., мешканець Заставнівського району, чотовий, військовий інструктор Буковинського Куреня УПА, загинув в с.Драчинці 12.08.1945 р.

205. Томюк, мешканець с.Мариничі, стрілець, загинув.

206. Томюк ("Голуб"), мешканець с.Мариничі, стрілець, загинув.

207. Томюк ("Сокіл"), мешканець с.Мариничі, стрілець, загинув.

208. Томюк Дмитро, мешканець с.Ростоки, стрілець, загинув у 1945 р.

209. Томюк Онуфрій ("Шугай"), чотовий.

210. Тонієвич, мешканець с.Довгопілля, стрілець.

211. Труфин ("Наливайко"), чотовий.

212. "Турлюк", "Юрко", родом з Полтавщини, бойовик СБ.

213. "Турман", секретар штабу Буковинського Куреня УПА.

214.Ференчук Юрій ("Хрущ"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений до позбавлення волі.

215. Фівка Іван ("Хитрий"), мешканець с.Мигове, керівник повстанського підрозділу.

216. Фочук Микола ("Желізняк"), 1913 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ, засуджений у 1944 до позбавлення волі.

217. Фочук Микола, мешканець с.Берегомет, стрілець.

218. Фочук Степан ("Скорий"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

219. Халус ("Хоменко"), мешканець с.Дорошівці, стрілець.

220. Харюк Георгій ("Тихий"), 1922 р. нар., мешканець с.Берегомет, засуджений у 1946 р. до 10 років таборів.

221. "Хитролис", стрілець, загинув 29.12.1944 р.

222. "Хміль", бл. 1915 р. нар., мешканець с.Міліїв, чотовий.

223. Хопта Степан ("Помста", "Рись"), 1925 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ.

224. "Чижик", бл. 1929 р. нар., мешканець м.Чернівці, стрілець, розвідник.

225. Чікан, мешканець с.Черешенька, стрілець.

226. Чікан Микола, мешканець с.Черешенька, стрілець.

227. Чікан Михайло, мешканець с.Черешенька, стрілець, загинув у 1945 р.

228. Чорней Василь ("Шрупка"), мешканець с.Берегомет, стрілець.

229. Чорней Григорій, 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець.

230. Чорней Дмитро ("Моряк"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, бойовик СБ.

231. Чорней Степан ("Грубий"), мешканець с.Берегомет, ройовий, загинув 24.12.1944 р. в с.Берегомет.

232. Чорней Юрій ("Бзина"), 1916 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, згодом "стрибок".

233. Чорногуз Костянтин ("Веселий"), мешканець с.Берегомет, ройовий, засуджений.

234. "Чумак", бл. 1924 р. нар., мешканець с.Міліїв, чотовий.

235. "Шабля", стрілець, загинув 16.12.1945 р. у с.Ростоки.

236. Шелефета Микола ("Смішний"), 1924 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1947 до 10 років таборів.

237. Шовка, мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

238. Шовка Тимофій, мешканець с.Усть-Путилів, стрілець.

239. Шпитко Василь ("Веселий"), 1925 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, засуджений у 1945 р. до 10 років таборів.

240. Шумка Василь ("Луговий"), мешканець с.Стрілецький Кут, сотник, курінний Буковинського Куреня БУСА.

241. Шутак Дмитро, мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув 1944 р. у с.Берегомет.

242. Шутак Іван ("Ложка"), 1923 р. нар., мешканець с.Берегомет, чотовий СБ, страчений більшовиками.

243. Шутак Степан, мешканець с.Берегомет, стрілець, арештований у 1945 р.

244. Явдощак, мешканець с-Дихтинець, стрілець, загинув 1945 р.

245. Якинюк, мешканець с.Ростоки, стрілець.

246. Яков'юк Василь, 1919 р. нар., мешканець с.Берегомет, стрілець, загинув у 1945 р.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] ЦДАВОВУ, ф.3833, оп.1, спр.83, арк.2.

[2] В цитованому звіті "Гуцул-Кобзар" просить М.Лебедя "дати можливість інтервеніювати у німців у поважних справах".

[3] Лебедь М. Українська Повстанська Армія. — Дрогобич, 1993. — Ч.1. — С.89.

[4] Румунська назва селища Глибока.

[5] Архів УСБУЧО, архівно-кримінальна спр. № 5577, арк.4.

[6] Архів УСБУЧО, архівно-кримінальна спр. № П-6931, арк. 119.

[7] Там само, арк.159.

[8] Там само, арк.159.

[9] Архів УНДЧ, ф.1, спр.2, арк.11.

[10] ЧОДА, фонд 30 сч, оп.5, спр.34, арк.4-7.

[11] Там само, арк.11.

[12] Архів УСБУЧО, архівно-кримінальна спр. № 5577, арк.4.

[13] Архів УСБУЧО, архівно-кримінальна спр. № П-6931, арк.159.

[15] Жуковський А. Історія Буковини. — Чернівці, 1993. — Ч.2. — С.188.

[16] ЧОДА, фонд.Р-307, оп.1, спр.110, арк.533.

[17] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.21.

[18] Там само, арк.18.

[19] Оскільки псевдо "Луговий" стало другим прізвищем Василя Шумки і, як таке, вживалося без застережень в архівних документах і історіографії, надалі називатимемо командира БУСА його прибраним іменем Василь Луговий.

[20] "Кармелюк" — Орест Ґаджа, учасник Буковинського Куреня 1941 р.

[21] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.25.

[22] Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952. Документи і матеріали. — Львів, 1991. — С.37.

[23] Архів УНДЧ, ф.1, спр. 2, арк.2.

[24] Лебедь М. Українська Повстанська Армія. — Дрогобич, 1993. — Ч.1. — С.89-90.

[25] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.65.

[26] Пограничные войска в годы Великой Отечественной войны 1941-45. — Москва, 1968. — С.580.

[27] Архів УНДЧ, ф.1, спр.2, арк.2.

[28] Там само.

[29] Цит. за: Пустельник Л. "Вони небезпечні, бо хотіли створити українську державу..." // Молодий буковинець. — 1995. — № 19. — 28 квітня.

[30] Гришин-Грищук І. Як вони прийшли і як пішли. // Як забудеться, не проститься. — Ужгород, 1988. — С.123.

[31] Архів УНДЧ, ф.1, спр.1, арк.8.

[32] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.65.

[33] Архів УНДЧ, ф.1, спр.1, арк.8.

[34] Цит. за: Квітковський Д., Бринзан Т., Жуковський А. Буковина, її минуле і сучасне. — Париж — Філядельфія — Дітройт, 1956. — С.413.

[35] Там само.

[36] Світко П. Гриміли Карпати. // В боях за Радянську Буковину. — Ужгород, 1984. — С.138.

[37] Архів УСБУЧО, Справка по банде УПА куренного "Лугового".

[38] Цит. за: Квітковський Д., Бринзан Т., Жуковський А. Буковина, її минуле, і сучасне. — Париж — Філядельфія — Дітройт, 1956. — С.413.

[39] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.31-32.

[40] Загадкова роль, яку відіграла в процесі ліквідації українського націоналістичного подпілля Буковини Артемізія Галицька ("Мотря"), — до речі, рідна сестра одного з засновників комуністичної партії Буковини Семена Галицького — ще чекає на окреме ґрунтовне дослідження.

[41] Ференчук Ю. Буковинська частина УПА. // Практика. — 1992. — № 45. — 6 листопада.

[42] Архів УНДЧ, ф. І.Хохлача, спр.1, арк.3.

[43] Ференчук Ю. Буковинська частина УПА. // Практика. — 1992. — № 45. — 6 листопада.

[44] Ґрунь (діал.) — горб.

[45] Ференчук Ю. Буковинська частина УПА. // Практика. — 1992. — № 45. — 6 листопада.

[46] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.32.

[47] Там само, арк.33.

[48] Ференчук Ю. Буковинська частина УПА. // Практика. — 1992. — № 45. — 6 листопада.

[49] Дані про особовий склад та озброєння частин Буковинського Куреня УПА подаються на підставі свідчень, які дав в 1945 р. під час слідства військовий референт Чернівецького проводу ОУН(р) Мирослав Гайдук ("Федір").

[50] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.30. Дані про 6000 повстанців явно перебільшені, хоча в пізніших довідках держбезпеки можна натрапити і на цифру 7000 повстанців на Буковині.

[51] Там само.

[52] Ференчук Ю. Буковинська частина УПА. // Практика. — 1992. — № 45. — 6 листопада.

[53] Ференчук Ю. Переможені підступністю. Друга частина спогадів про Буковинський Курінь УПА. // Практика. — 1993. — № 1. — 6 січня.

[54] Можливо, що мова йде про Юрія Андрука, учасника Буковинського Куреня 1941 р. Принаймні, Іван Хохлач подає відомості про переїзд останнього у Галичину у 1944 р. та переслуханий його місцевою Службою Безпеки.

[55] Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952. Докумети і матеріали. — Львів, 1991. — С.205,212.

[56] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.44-45.

[57] Літопис Української Повстанської Армії. — Торонто — Львів, 1992-1993. — Т.19. — Ч.2. — С.255.

[58] Ференчук Ю. Переможені підступністю. Друга частина спогадів про Буковинський Курінь УПА. // Практика. — 1993. — № 1. — 6 січня.

[59] Літопис Української Повстанської Армії. — Торонто —Львів, 1992-1993. — Т.19. — Ч.2. — С.256.

[60] Ференчук Ю. Переможені підступністю. Друга частина спогадів про Буковинський Курінь УПА. // Практика. — 1993. — № 1. — 6 січня.

[61] Там само.

[62] Літопис Української Повстанської Армії. — Торонто — Львів, 1992-1993. — Т.19. — Ч.2. — С.257.

[63] Літопис Української Повстанської Армії. — Торонто — Львів, 1992-1993. — Т.19. — Ч.2. — С.251.

[64] Там само.

[65] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.33.

[66] Там само, арк.45.

[67] Літопис Української Повстанської Армії. — Торонто — Львів, 1992-1993. — Т.19. — Ч.2. — С.249.

[68] Літопис Української Повстанської Армії. — Торонто — Львів, 1992-1993. — Т.19. — Ч.2. — С.280-281.

[69] Архів УСБУЧО, Довідка про націоналістичний рух на Буковині, арк.45.

[70] Там само, арк.47.