СЛОВО ВІД АВТОРІВ

Історія Буковини в 20-му столітті — це трагічна розповідь про брутальні історичні окупації, яких зазнавав цей квітучий український край на пам'яті трьох останніх поколінь. Щоразу — і в 1918, і в 1941, і в 1944 році ворог приходив на нашу землю грубою силою, розтоптуючи всі ті паростки українського національного життя, що їх, попри всі труднощі, плекали тут буковинські українці. Та незаперечним свідченням життєвої сили нашого народу був той спротив, з яким зустрічався кожен окупант чи то в формі підпільної боротьби Організації Українських Націоналістів на Буковині, а чи вступу буковинців до лав українських збройних формацій в краю, а чи й поза його межами.

Беручи активну участь у визвольних змаганнях українського народу у двадцятому столітті, буковинці завжди були свідомі пророчої формули Євгена Коновальця: "Шлях на Львів лежить через Київ!", її зміст поширювали і на рідні Чернівці. Втім, залишаючись переконаними "соборниками", вони ні на хвилину не забували про долю своєї тіснішої Батьківщини — Буковини, і ніколи не втрачали надії на її визволення від ворога. Тому і в 1918, і в 1941, і в 1944 році сформовані з буковинців військові підрозділи в Українській Армії — а чи в Похідних Групах ОУН, які мали стати зародком такої армії, — прибирали собі назву "Буковинський Курінь". Назву Талицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців" носив на початках свого існування в Києві й славний підрозділ українського війська, засновниками якого були Євген Коновалець та Андрій Мельник. З думкою про рідну Буковину пройшли вояки Буковинського Куреня дорогами Буковини, Великої України, Білорусії, Франції і Північної Африки, ніде не зганьбивши своїх знамен в боях з ворогами України, їх могили розсіяні по цілому світі, бо прах вояків Буковинського Куреня прийняли у себе не лише поля боїв чи рідні буковинські околиці, але й холодні схили Соловецьких островів, втоптані тисячами дерев'яних черевиків пляци німецьких концентраків, безмежні простори більшовицького ҐУЛАҐу.

Вороги намагалися знищити саму пам'ять про ратні подвиги буковинців, які, не шкодуючи свого життя, боролися за визволення України, а отже й Буковини, від чужинецького гніту. Фізичному знищенню підлягали не лише члени Буковинського Куреня, але й документальні свідчення, книжки та архіви, які могли б розповісти правду про його історію. Тому сьогодні доводиться по крихтах відновлювати цю історію за допомогою свідчень очевидців та учасників тих подій, записаних нещодавно або ж опублікованих на Заході свого часу, частково — з розсекречених після здобуття Україною державної самостійності архівів КДБ та румунської сиґуранци.

Втім, пам'ять про борців Буковинського Куреня ніколи не вмирала на злість ворогам. Вона жила в "Думі про братів Кантемірів", яка передавалася з вуст до вуст буковинськими селянами, в спогадах рідних та друзів бійців, в їх фотографіях, що висять донині в селянських хатах на Буковині. У Франції під час національних свят віддають військові почесті могилам загиблих у боях з гітлерівцями воякам Буковинського Куреня, а в далекому Кергонксоні, США, височіє збудована командиром Куреня полковником Петром Войновським церковця-пам'ятник полеглим воїнам-буковинцям.

Автори поставили собі за мету назвати поіменно всіх тих українських патріотів Буковини, котрі були учасниками Буковинського Куреня, щоб пам'ять про них не вмерла, а передавалася з роду в рід. Нехай і наші онуки, дивлячись на ясні чола молодих людей, котрі в буремні воєнні роки без вагання поклали своє життя на вівтар матері-України, матимуть їх собі за приклад, хай завжди святим буде для нас їх гасло:

Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї!